Аспасія Богрі, жертва помсти рідного батька своїй дружині (відео)

Одинадцять років Аспасія Богрі, яку батько застрелив, щоб помститися своїй дружині, залишається прикутою до ліжка, на 99% вона є інвалідом. 26 січня їй виповнилося 28 років.

Батько вистрілив їй у голову того фатального дня, його доньці було всього сімнадцять. Спіридула Фатуру, її мати, пише у день народження доньки:

28 років тому Бог благословив мене стати твоєю матір’ю! 28 років по тому він все ще благословляє мене, залишаючи тебе поряд! 28 років ти навчаєш моральності, гідності, вірі та силі, чим я пишаюся… 28 років ти не переставала посміхатися, роблячи нас, людей, краще… 28 років я схиляюся перед тобою, адже ти мій ангел… З днем Народження, здоров’я і завжди Божого благословення, моя єдина дочка! З днем ​​народження, Аспасія, серце моє!

Того спекотного серпневого дня життя Аспасії Богрі з Аргосу змінилося назавжди. Вона не могла навіть припустити, що розбіжності батьків перетворять її на ту, яка ніколи не матиме колишнього життя. Аспасія зустрілася зі своїм батьком за обідом і незадовго до того, як вони розлучилися, пішла до кіоску, щоб купити сигарети для матері. Її батько наблизився до неї, сказав «Я тебе дуже люблю» і вистрілив дочки в голову. Потім він спрямував пістолет на себе. Провівши кілька днів у відділенні інтенсивної терапії лікарні Цаніос, чоловік помер.

У будинку 47-річного бізнесмена влада виявила тоді написаний від руки лист, адресований дружині. Він звинуватив її у розірванні шлюбу:

«Я уб’ю нашу дочку, щоб вона не стала такою, як ти. Я б мусив убити тебе, але оскільки ти житимеш з виною за її смерть, це буде краще».

Аспасія виграла битву за життя, проте приречена жити прикутою до ліжка, оскільки на 99% вона є інвалідом. Чотири роки дівчина провела у реабілітаційному центрі у Ларисі, потім її виписали додому. Її мати каже:

«Все нове потребує часу, аби звикнути. Це складне рішення. Хоч як це дивно, але за 3,5 роки перебування Аспасії в реабілітаційному центрі її друзями став увесь світ. То був її будинок. Він був необхідний її соціалізації. Аспасія не ходить, не каже, не рухається. Якщо я не переверну її на ліжку, вона ніколи не зробить цього сама, залишиться в тій самій позі. Якщо я її не погодую, вона ніколи не їстиме. Я не витаю в небесах. Вона хоче бути поряд зі своїми друзями, більше гуляти, отримувати сильні стимули, які допоможуть їй у боротьбі за реабілітацію».

Source link