Збіднений уран: чи є він «ядерним компонентом»

У Великій Британії повідомили про постачання Україні, разом із танками «Челленджер-2», бронебійних снарядів, що містять збіднений уран. Москва звинувачує Британію у поширенні «зброї з ядерним компонентом», у Лондоні заявили, що це дезінформація.

Що ж це таке — снаряди із збідненим ураном? Чи мають вони відношення до ядерної зброї?

З природної уранової руди добувають ізотоп U-235, він використовується як паливо для реакторів, так і в ядерній зброї. Цей процес називається збагаченням. Зміст “корисного” ізотопу в руді приблизно 10%. 90%, що залишилися, містять мізерно мало ізотопу U-235 і в основному складаються зі слаборадіоактивного U-238. Це і є збіднений уран – так звані відходи збагачувального процесу.

Він має дуже велику щільність, тобто вироби з нього значно важчі, ніж, наприклад, того ж розміру сталеві. А отже, енергія для пробиття броні у такого снаряда дуже велика.

Збіднений уран не вибухає, але він пірофорний*: дрібні уламки, що пробили броню, легко спалахують, так що снаряд із цього матеріалу виходить бронебійно-запальним. А оскільки цей матеріал є фактично відходами збагачення урану, то він порівняно дешевий і доступний у великих обсягах у країнах, що мають розвинену ядерну промисловість. Всі ці якості й залучили американських військових на початку 1970-х, коли знадобилося шукати способи боротьби з новим поколінням радянської танкової броні.

При цьому в США практично відмовилися від використання інших металів для бронебійних сердечників, а збіднений уран застосовується не лише в танкових снарядах, а й у швидкострільних гарматах меншого калібру — 25–30 мм, які використовуються на БМП та літаках-штурмовиках. У 80-90-х роках такі боєприпаси надійшли на озброєння та інших держав, зокрема. Великобританії та СРСР.

Вперше США застосували боєприпаси під час «Бурі у пустелі» у 1991 році. Як свідчать дані Пентагону, американські та британські танки випустили кілька тисяч таких снарядів, а літаки – сотні тисяч. Потім Пентагон визнав, що подібні снаряди використовувалися в колишній Югославії, Сирії та Іраку. Непідтверджені офіційно дані говорять про використання ОУ в Сомалі у 1990-х та в Афганістані після 2001 року.

Наскільки ж легальні постачання британських снарядів Україні? Збіднений уран не підпадає під правила нерозповсюдження ядерної зброї. Тож з погляду міжнародного законодавства снаряди із збідненим уроаном нічим не відрізняються від будь-яких інших. Немає й угод, які б регулювали постачання безпосередньо снарядів з ОУ.

З цієї причини, на думку західних експертів, протести Москви є безпідставними. Якщо до того ж врахувати, що й у боєкомплекті російських танків снаряди зі збідненим ураном також є дуже давно. Джон Ерат, старший директор з політики Центру з контролю над озброєннями та нерозповсюдженням, пояснив у розмові з Euronews:

“Вони не вважаються ядерною зброєю. У них немає ядерної складової. І тому вони не підпадають під дію договорів про нерозповсюдження ядерної зброї. Вони підпадають під ті ж обмеження, що й будь-які звичайні боєприпаси. ядерного потенціалу зовсім неправильно”.

Хоча західні експерти вважають, що Кремль все одно може використовувати ці поставки як «виправдання» для загрози застосування власної ядерної зброї. Джон Ерат каже:

“Росія каже, що використання чогось, що за бажання можна пов’язати з ядерною зброєю, підвищує ймовірність того, що ми, Росія, застосуємо ядерну зброю. Майже від початку війни ми бачимо загрози того, що підтримка Заходом України може призвести до застосування ядерної зброї, і це, мовляв, Захід штовхає світ на цей жахливий шлях. [с российской стороны]Але цю тактику російський уряд неодноразово використовував.

ОУ набагато менш радіоактивний (приблизно на 40%), ніж уранова руда, не кажучи вже про очищене U-235. До того ж у танкових снарядах сам сердечник закритий піддоном та обтічником. До пострілу, за твердженнями військових, такі снаряди безпечні при дотриманні базових правил безпеки: слабке випромінювання не здатне проникнути крізь шкіру та одяг.

Але якщо він проб’є броню, утворюється хмара дрібних уламків, майже пилу. Саме вона, що складається вже з оксидів урану, і становить небезпеку: і для екіпажу ураженої машини, оскільки може потрапити в легені та шлунково-кишковий тракт, і для мирних жителів, оскільки може потрапити у ґрунт та воду.

Про те, що на Балканах у середині 90-х застосовували снаряди з ОУ, стало відомо лише 2001-го. З вимогою роз’яснень до Вашингтона звернулися Бельгія, Німеччина, Італія, Франція. Але військові наполягали своєму: снаряди безпечні. У США тоді ж, 2001-го, провели дослідження ветеранів бойових дій і дійшли висновку, що в організмі уражених солдатів немає і ніколи не було збідненого урану в кількості, небезпечній для здоров’я.

Проте низка організацій із початку 2000-х закликає до заборони чи обмеження використання снарядів з ОУ. За заявами активістів, якщо про здоров’я солдатів дискусії іноді йдуть, то за кадром залишаються можливі довгострокові наслідки для мирних жителів, які повертаються на землю, де точилися бої з використанням ОУ — наприклад в Іраку, де подібні снаряди у величезних кількостях використовувалися протягом двох воєн — 1991-го та з 2003-го.

Інші експерти вважають, що небезпека збідненого урану перебільшена, принаймні для України. Джон Ерат каже:

“Поля битв у будь-якому випадку страждатимуть від руйнівних наслідків для навколишнього середовища. Екологічні проблеми, спричинені війною, настільки серйозні, що людей має турбувати саме це, а не обмежена кількість снарядів з ОУ”.

*Пірофорність – здатність твердого матеріалу в дрібнороздробленому стані до самозаймання на повітрі за відсутності нагріву.

Source link