55 років тому у Греції прийшла до влади хунта чорних полковників

21 квітня 1967 року в Греції стався військовий переворот, внаслідок чого до влади прийшли троє людей, що залишилися в історії, як “хунта чорних полковників”.

Три непоказні коротуни-наполеончики стали основними знаряддями великого плану під назвою «Прометей», покликаного припинити небезпеку комуністичного перевороту в Греції та поширення в країні комуністичної зарази.

Бригадний генерал, голова навчального центру танкових військ Стіліанос Паттакос та полковники артилерії – Георгіос Пападопулос та Ніколаос Маркарезос.

Вже через багато років, перегортаючи документи того часу, історики виявили гірку правду: переворот все одно відбувся б. Чи не конкретними полковниками, так іншими. Греція так чи інакше була приречена ввійти ще раз у вузький і темний тунель цивільних чвар.

До розповіді про семирічний період диктатури чорних полковників у Греції можна залучити масу свідчень та спогадів, але результат вийде, швидше, емоційний, ніж історичний. Документів про цей період дуже мало, архіви – як грецькі, так і закордонні – тільки починають відкриватися.

Єдиного погляду на події сорокап’ятирічної давності немає і, мабуть, не може бути: ще живуть і живуть герої тих далеких подій – як негативні, так і позитивні. Та й сам поділ їх на негативних і позитивних теж досить умовний. За винятком, звичайно, однозначно-кричучих випадків. Як, наприклад, трійка вже зазначених вище «наполеончиків» та відомі історії їхніх поплічників, які брали безпосередню участь у катуваннях та вбивствах політв’язнів. А двоє головних героїв тих далеких подій так і взагалі досі вершать велику політику. Їхні імена і чотири десятки років не сходять з порядку денного.

Це колишній король Костянтин, який постійно монополізує увагу міжнародних та грецьких ЗМІ, і колишній глава Нової Демократії, колишній прем’єр-міністр країни Костянтинос Міцотакіс, який отримав від істориків «імператорську» прізвисько «відступник», чиї дії в період, що безпосередньо передує встановленню дикту. цілком можна надрукувати суворішим словом, ніж «відступництво»: словом «зрада».

Георгіос Папандреу-старший назвав свого міністра економіки, яким був Костянтинос Міцотакіс в уряді Союзу центру в 1965 році, «мозковим центром палацової змови, внаслідок якої було повалено законний уряд. Через багато років, коли Міцотакіс став на чолі партії Нова Демократія, син Геогіоса, Андреас Папандреу, сказав, що відтепер правих очолює Ефіальт, назвавши ім’ям зрадника 300 убитих у Фермопілах спартанців свого заклятого політичного ворога. (До речі, російська мова «Ефіальт», що стала в грецькій мові загальним, перекладається, як «кошмар»).

Не можна залишити без уваги і той факт, що після сорока п’яти років сама оцінка ролі хунти в Греції далеко не однозначна. Про порядок (хоч і підкріплений танковими жерлами), що панував у Греції диктаторів, багато хто згадує з ностальгією. Особливо сьогодні, в період економічної кризи, коли мова заходить про черговий політичний скандал, про різкий стрибок злочинності, про незахищеність громадян не тільки від злочинних елементів, яким, мабуть, єдино й живеться вільно, а й від свавілля самих державних мужів, які керують від імені демократії.

Не можна не згадати, що переворот відбувся порівняно легко. Жодного опору не було. Рідкісні громадяни, які опинилися на афінських вулицях рано-вранці в п’ятницю 21 квітня, з подивом спостерігали за просуванням танків у напрямку до центру, до королівського палацу, до центральної будівлі телефонної станції, до будівлі радіостанції в парку Заппіон. Кіоски були чомусь закриті, і біля їхніх темних кубів валялися перев’язані мотузкою пачки ранкових газет. Точніше за тих, які встигли вийти з друкарні.

Танки путчистів у парламенту Греції

До 2 години все політичне керівництво країни було заарештовано. На вулиці Ксенократус, де знаходилася квартира прем’єр-міністра країни Панайотіса Канеллопулоса, чергували військові, не підпускаючи до дверей будинку нікого, навіть кореспондентів центральних газет. Коли до квартири Канеллопулоса увійшли військові, щоб заарештувати прем’єр-міністра, дружина його до смерті налякалася, вирішивши, що це переодягнені у військову форму комуністи з’явилися за скальпом її чоловіка.

О 2.30 танки контролювали вже весь центр столиці, ще за чверть години міські телефони перестали працювати, і стурбовані громадяни, які намагалися додзвонитися до газетних редакцій, щоб дізнатися, що відбувається в місті, з подивом дивилися на оглухлі та онімілі телефонні трубки.

О 3.30 зрозуміли, що Афіни перебувають у руках військових. У будинок Маноліса Глезоса, який на той час керував лівою газетою «Авги», вдерлися військові. Він вийшов до них у піжамі і побачив, як один із північних гостей вириває з м’ясом телефонний провід. Маноліса Глезоса відвели прямо в піжамі, не давши навіть переодягнутися. Паралельно у своїх квартирах були заарештовані Андреас Папандреу та Леонідас Кіркос. Одному з них судиться стати на чолі створеної ним соціалістичної партії ПАСОК, іншому – очолити Внутрішню партію комуністів (КП Есотерику, якщо ще хтось пам’ятає таку назву).

О 5.30 ранку полковники вже піднімалися на ґанок літнього королівського палацу в Татої, де відпочивала королівська родина. Вони вимагали від 27-річного тоді короля Костянтина Другого визнати хунту. Костянтин пішов на компроміс, попри пораду вже заарештованого Панайотіса Канеллопулоса. Полковники не застали короля зненацька. Він не спав уже з пів на третю ранку, коли його розбудив тривожний дзвінок адмірала у відставці Афанасія Спанідіса, який дзвонив йому з морської бази, розташованої на Саламіні. Він просив короля віддати наказ про виклик військової ескадри з Криту для того, щоб придушити військовий переворот і повернути до парламенту законний уряд. Слідом пролунав дзвінок міністра громадського порядку Георгіоса Раліса. Він дзвонив з поліцейської дільниці в Марусі і також наполягав на тому, щоб терміново викликати з провінції військово-повітряні сили, тобто ті військові частини, на які не поширювався вплив полковників, що затіяли переворот.

Чому король послухався Спіроса Маркезініса, голову консервативної партії, і пішов на співпрацю із хунтою, важко сказати. Напевно Костянтин вирішив, що таким чином він із двох лих вибирає менше. Кажуть навіть, що того історичного ранку король звернувся до диктаторів з такими словами: «Я впевнений у тому, що ви зробили це для того, щоб врятувати країну». П’ятьма днями пізніше, 26 квітня, у своїй промові на честь нового режиму Костянтин пішов ще далі, заявивши в числі іншого: «Я впевнений, що з Божою допомогою, за моєї підтримки та підтримки всього народу в найближчому майбутньому вами буде створено державу справедливості, воістину здорова демократична держава».

Першого ж дня створення «держави справедливості» було заарештовано близько 10 тисяч людей, яких помістили на іподромі в Палео Фаліро. А ще через деякий час, на баржах військово-морського флоту нової «здорової демократичної держави», у засланні табори на острови Ярос і Лерос, які знову «гостинно» відчинили свої ворота, було перевезено понад 7,5 тисячі людей.

Золотий фенікс, символ грецької хунти

Золотий птах Фенікс, що став емблемою хунти чорних полковників, відомий згодом, як «пташка», відродився з попелу. Відчинилися ворота покинутих з часу зачисток Громадянської війни концентраційних таборів, які прийняли нових постояльців, герметично зачинилися прогресивні роти, закрилися газети, що віддавали центризмом (не кажучи вже про лівизну).

Відразу ж з’явилися перші вбиті. Найпершою, 21 квітня, було вбито молоду афінянку Марію Калавру, яка відмовилася підкоритися наказу військового. Ще через чотири дні служителі «держави справедливості» прямо на іподромі вбили Панайотіса Еліса, який став в історіографії першим жертовним «агнцем» нового режиму. Про Панайотиса Еліса майже не збереглося відомостей. Відомо лише, що народився він у рік Малоазіатської катастрофи, в 1922 році, в Комотіні, воював, був у полоні і засланий на каторгу спочатку до Болгарії, а потім до Сербії. Коли ж після звільнення повернувся до Греції, вдячна батьківщина заслала його, як комуніста, в почесне посилання на острів Макронісос. Не підозрюючи ще про те, що до Греції повернулася золотокрила пташка Фенікс, Еліс необережно заявив протест щодо свого насильницького затримання. Один із «пташенят» Фенікса, озброєний правоохоронець, вдарив його прикладом по голові, вбивши на місці.

Птах Фенікс міг укласти одним ударом пазуристої лапи, а міг і позичити частину свого золотого блиску. Дуже багатьох цей блиск засліпив, і серед них, на жаль, достатньо діячів культури, які не лише пережили чорних полковників, а й дожили у славі та народній любові до глибокої старості. Деякі з них продовжують жити і до цього дня, і користуватися популярністю.

Так, у святковому концерті, присвяченому роковинам «квітневої революції», як хунта сама себе назвала, організованому 28 квітня 1968 року на Панафінейському стадіоні, взяли участь багато відомих тоді й згодом артистів. Серед тих, що диригували оркестром радіомовлення був, наприклад, Йоргос Кацарос, для диктаторів співали Марінелла, Рена Влахопулу і Григоріс Бітікотіс, названий тоді ж «сер Біті», Вікі Мосхолью, Джені Вану, Йоргос Замбетас, веселі скетчі виконували Іліопулос, Костас Вуцас, Янніс Воязіс та інші.

Про необхідність «культурної революції», натхненної «квітневої революцією», багато писав і говорив Костянтинос Плевріс, ідеолог режиму Золотого фенікса, і нині виконуючий обов’язки теоретика та ідеолога Народного православного фронту, тобто партії ЛАОС Йоргоса Карадзаферіса. І саме тут хотілося б повторити те, що вже було сказано на початку. Про те, що сталося насправді в темний період, що почався 21 квітня 1967 і закінчився безславно.

24 липня 1974 року, з прибуттям до Афін з Парижа покликаного рятувати націю Костянтиноса Караманліса, достовірної інформації дуже мало. Та й як їй бути? Якщо Костянтинос Міцотакіс продовжує вважатися «Мафусаїлом» грецької політики, якщо колишній король Костянтин не лише приїжджає до Греції, як у свою вотчину, а й продає з аукціонів її скарби, якщо улюблений бард Золотого фенікса «сер Біті» вшановується чи не більше, ніж гнаний хунтою Мікіс Теодоракіс? Найцікавіше свідчення навів рік тому головний редактор газети «Віма» Ставрос Псіхаріс у своїй статті «Дірка».

Кілька років тому, під час перебування ще президента країни Костіса Стефанопулоса, Грецію відвідав колишній король Костянтин Другий. Костіс Стефанопулос дав свою згоду на те, щоб Костянтин відвідав президентський палац, де колись він жив спочатку спадкоємцем свого батька, короля Павла, а потім – як король Греції. Увійшовши до кабінету президента, колишній король зітхнув: це приміщення було колись і його кабінетом, до того дня, коли він змушений був залишити країну після невдалої спроби повалення диктаторського режиму.

Уся королівська рать. Король Еллади Константинос ΙΙ / Крайній ліворуч Г. Пападопулос

Потім погляд Костянтина зупинився на якійсь точці у стіні кабінету. «Я б хотів подивитись, чи є там ще діра», – вигукнув колишній король і, спіймавши здивований погляд президента у відповідь, поспішив пояснити, що діра в стіні вела до палацової системи прослуховування і магнітозапису. Записуватись палацові розмови почали після липневих подій 1965 року, які закінчилися відступництвом деяких відомих членів правлячої партії Союзу центру, у тому числі і Костянтиноса Міцотакіса.

Ніяких магнітозаписів, зрозуміло, у дірі не виявили, як не шукали. Про що це каже? Про те, що хтось, хто знав про їхнє існування, поспішив позбавитися небезпечних свідчень. Воістину, дірка у президентському палаці могла б пролити багато світла на чорні дірки сучасної грецької історії.

Джерело: greekorbis.gr

Source link