У страшні дні теплого вересня 1922 року було спалено вщент найпрекрасніше, найживіше місто малоазійського узбережжя Туреччини. Горіли лише квітучі грецькі та вірменські квартали: вогонь обходив бідний квартал, де мешкали турки.
Для греків горіло місто з багатотисячолітньою історією, колиска грецької та європейської цивілізації. Для турків – вогню нарешті вдавалося gavour izmir, місто невірних. Півтора мільйона біженців, що залишали палаюче місто, залишали позаду себе в руїнах, що димляться, 300 тисяч жорстоко вбитих побратимів і 150 тисяч заручників, в основному чоловіків віком 18-46 років. Серед по-звірячому умертвлених видних діячів Смирни був і митрополит міста Хризостом Калафатіс, згодом визнаний святим за муки, прийняті ним за свій народ і віру.
«Одне з найсильніших почуттів, яке я забрав із собою, залишаючи Смирну, – писав згодом генеральний консул США в Смирні, – це почуття сорому за те, що я належу до людського роду». Так само почуття мали б відчувати сотні іноземних місіонерів, які стали свідками різанини християнського населення і знищення чи не найзначнішого пласта світової історії. Скільки ж із них відчували почуття, схоже на те, що відчував американський консул? Напевно мало хто. Інакше Європа нізащо б не допустила ні звірячої розправи, ні наруги стародавньої культури.
Одним із тих, хто не був свідком жахів, що трапилися в Смирні, але захотів усім своїм життям заплатити за сором, випробуваний ним від свідомості того, що він є співвітчизником європейців, які з холодним розрахунком допустили малоазійську катастрофу, був французький історик і філолог Октавій Мерльє. Малоазійська трагедія настільки вразила його, що, одружившись з гречанкою, Мерльє залишив Париж і Сорбонну, і переїхав у жебраку Грецію, щоб сприяти відновленню та розвитку відносин між Францією та Грецією, що похитнулися в 1922 році. Адже Франція була однією з великих держав, які зрадили Смирну, та й весь малоазіатський еллінізм.
Будучи ще у Франції, Мерльє писав: «Я почув самий несамовитий плач по убієнному еллінізму. Дізнався про зраду великих держав, про смерть сотень тисяч людей, які були зарізані, повішені, понівечені, а деякі навіть поховані живцем, дізнався про зруйновані міста, про потоплення в крові багатотисячолітньої історії. Дізнався про кінець Візантійської держави, більш європейської, ніж усі європейські держави разом узяті, спогад про який було відразу стерто зі світової карти».
Так страшно заплатили малоазійські греки за велику ідею, яку колись сформулювала Катерина Велика, потім «обтрусив» від пилу забуття перший конституційний прем’єр-міністр країни Іоанніс Колеттіс, а згодом безславно спробував здійснити сам, мабуть, неодноразово. Венізелос, ім’я якого носить сьогодні Афінський аеропорт. Особисті та державні амбіції, трагічні політичні помилки призвели не просто до поховання навіки великої ідеї відновлення грецької держави у рамках Візантійської імперії. Вони призвели до втрати Грецією своїх найкращих синів, до втрати Східної Фракії, до ще страшнішої трагедії вигнання грецького населення з іонічного узбережжя та трагедії сотень тисяч біженців.
Про трагедію еллінізму Малої Азії писалося неодноразово – у різних тонах і ракурсах, із застосуванням різних джерел. Сьогодні, через 100 років після знищення Смирни, малоазійська трагедія практично «переселилася» на сторінки далекої історії. Причому історії, яку намагаються переписати навіть у Греції. Тому сьогодні, у «чорний» ювілей, слід не лише згадати про сотні тисяч жертв, а й ще раз міцно задуматися про сьогоднішній день. Про те, з якою легкістю посилаються на гільйотину цілі народи, про те, як великі ідеї призводять до великих трагедій, і, головне, як швидко забуваються уроки історії, уроки величі і зради, уроки любові і ненависті.
Кульмінацією поразки Греції у малоазіатському поході стало спалення Смирни младотурками. 27 серпня до Смирни увійшли перші загони Кемаля, а напередодні, 26 серпня, в порту Смирни кинули якір три грецькі кораблі. Однак екіпаж відмовився зійти на берег: до його завдання входило не порятунок місцевого населення, а евакуація грецьких солдатів та вищих державних чиновників Смирни. На палубу ж англійського судна спішно зійшов і Арістідіс Стергіадіс, міністр Іонії, призначений самим Венізелосом намісник Смирни, який поспішно залишав на волю турецьких ножів довірене йому населення.
1922 рік. Гаряча Смирна
Про «втрачений рай», про перлину Малої Азії Смирні згадують не лише небагато її мешканців, яким вдалося вціліти, а й ті іноземці, які обрали Смирну своїм місцем проживання, відмовившись від гордовитого та холодного Лондона, дикої Америки та зарозумілого Парижа, який уявив себе пупом земної цивілізації. Пізніше Черчіль запише у своїх спогадах: «Щоб відсвяткувати свій тріумф, Кемаль перетворив Смирну на попіл і перерізав християн».
Кореспондент «Нью-Йорк Таймс» надішле до Америки репортаж наступного змісту: «З 11 години вечора 28 серпня я не побачив більше жодного вцілілого грецького чи вірменського будинку: двері були виламані, вікна вибиті, жінки – зґвалтовані, чоловіки та діти – наколоті на багнети, обезголовлені, задушені, розірвані на частини, точно старий одяг. Турецькі офіцери спрямовували дії своїх солдатів, які волочили награбоване добро. Трупи, обезголовлені або цілі, валяються на вулицях, від них виходить нестерпний сморід».
І за всім, що відбувається – зауважте! – холоднокровно, не намагаючись втрутитися, спостерігають офіцери і моряки кораблів великих держав, що стоять на рейді. Як розповіли очевидці, найбезсердечнішими виявилися французи. Англійці, за свідченнями очевидців, не менш байдуже дивилися на те, що відбувалося, але, принаймні, не добивали, як французи, тих, кому пощастило не потонути і не втратити голову від шашок турецьких солдатів, що полюють на невірних човнами, а дістатися кораблів. .
На тлі всього цього нескінченного і невимовного жаху – дві фігури: «чорна» і «біла». «Чорна» постать намісника Смирни Арістідіса Стергіадіса та «біла», що випромінює світло, постать митрополита міста Хризостома Калафатіса. Вони назавжди стали «культовими», лише одна одіозною, інша – святою. Більше того, одне із джерел розповідає наступний епізод, з якого прямо випливає, що Стергіадіс навмисно залишив грецьке населення Смирни на свавілля його страшної долі. Якось, у розмові з молодим на той час Йоргосом Папандреу, дідом уже колишнього глави ПАСОК та прем’єр-міністра країни, Стергіадіс сказав наступне: «Нехай краще залишаться тут (жителі Смирни) і їх переріже Кемаль, ніж вирушать до Афін і перевернуть там все верх дном! Ті ж джерела стверджують, що Стергіадіс систематично перешкоджав організації греками Смирни опору туркам та згодом організованому відступу з міста.
Факт той, що жоден грецький корабель так і не з’явився у порту. Арістідіс Стергіадіс, близький друг Венізелоса і його ставленик, втік за кордон за кілька годин до того, як загорівся в Смирні перший будинок. визнаного православною церквою мучеником та Святим. Церква вшановує його пам’ять 9 вересня.
21 серпня, за тиждень до початку різанини та своєї мученицької смерті, Хризостом пише пронизливий лист Венізелосу, називаючи його «другом і братом». «Еллінізм Малої Азії, Грецька держава і вся грецька нація спускається в Пекло, з якого ніяка сила не може його вирвати і врятувати. Винні у цій неймовірній катастрофі Ваші політичні та особисті вороги, але й Ви самі несете величезну відповідальність за Ваші помилкові дії».
Хризостом народився 1867 року, рівно 145 років тому, в сім’ї Миколи та Калліопі Калафатіс. Вони зробили все можливе, щоб виростити і гідно виховати своїх дітей: батько Хризостомоса продав свою землю, щоб вивчити старшого сина Євгена, і землі своєї дружини, щоб відправити Хризостома до знаменитої школи православ’я до Халки. Згодом Хризостом довів своїм життям, що шанує канон, встановлений як для духовенства, так і для статських службовців, але вкрай рідко ними виконуваний: канон єдності слова і справи.
У 35 років, у 1902 році, Христос отримав високий сан митрополита Драми. Коли новий митрополит вирушив до патріарха попрощатися, глава православної церкви дав йому батьківські напутності, на що Христос відповів: «Усім своїм серцем і всіма своїми помислами я служитиму Церкві і Нації, і митра, яку твої святі руки поклали на мою голову, швидше перетвориться у терновий вінець, чим я втрачу з неї хоч один камінь». Через двадцять років, 27 серпня 1922 року, Хризостом виконав свою клятву: сцени його мученицької смерті десятиліттями терзали сон як друзів митрополита, і його ворогів.
Коли корабель, на якому збігав із забарвленої кривавими вогнями Смирни її намісник Арістідіс Стегіадіс, залишав міський порт, турки урочисто підтягували до шибениці закривавлені обрубки тіла митрополита Смирни. Про те, як вбивали останнього митрополита «втраченого раю», розповів майбутньому академіку Мілонасу, греку Смирни, один із катів Хризостома, який бажав викупити свій гріх і тому врятував Мілонаса та його студентів із турецьких катівень.
«Вашому митрополиту викололи очі і, закривавленого, потягли за бороду та волосся по провулках турецького кварталу. Натовп бив його ногами, штурхав, поносив, рвав на шматки. Велике враження справило на мене те, що він мовчав, не відповідаючи ні слова, не благаючи про пощаду і не кляня своїх вбивць. Обличчя його, блідіше за смерть, вкрите кров’ю, що випливало зі знівечених очних ямок, було звернене до неба, і він весь час щось шепотів. Чи знаєш ти, учителю, що він шепотів? – Запитав турків у Мілонаса. «Знаю, – відповів Мілонас. – Він казав: «Пробач, Господи, нерозумних дітей Твоїх, вони не знають, що творять».
«Іноді, – продовжив тоді турків, – він піднімав руку і благословляв своїх катів. Один із наших зрозумів, що означає цей жест, і відрубав митрополитові обидві руки, і тоді з уст батька вирвався довгий стогін. Стогін полегшення, а чи не болю. Я пошкодував його і поклав двома кулями в голову». На запитання, де закопали змучене тіло Хризостома, турок відповів, що ніхто не знає, що сталося з прахом митрополита.
Слід зазначити, що Хризостом був одним із тих, хто закликав з амвона до рівності людей та народів, закликав боротися проти націоналізму та розпалювання ненависті між народами різних віросповідань. У істориків немає сумнівів, що вбивство турками Хризостома було спровокованим політичним вбивством. Його вбили не за те, що він зробив чи говорив, а за те, що він зробив би, залишися живим. Турки не мали сумнівів у тому, що живий Хризостом доклав би всіх сил до того, щоб відстояти цілісність грецьких земель і нізащо не віддав би Східної Фракії.
100 років тому, теплим вереснем, було спалено вщент колиску європейської цивілізації, іонічне місто Смирна. Сотні тисяч людей загинули за велику ідею, яка могла завершитись лише трагедією. Великі держави, великі ідеї, великі вожді. Скільки з них були по-справжньому великими, і в чому полягала їхня велич? Як не крути, а в історії «велич» вимірюється зазвичай числом занапащених в ім’я його душ. . .
More Stories
Цього дня Кукідіс пожертвував собою, щоб завадити нацистам оскверняти грецький прапор.
57 років тому у Греції прийшла до влади хунта чорних полковників
Як розлучалися подружні пари у Стародавній Греції? Різниця із сучасними розлученнями