Про ПЦУ, язичників і віру

Через п’ять днів Великдень. Дві жінки похилого віку йдуть до храму. Одна з них, загалом, старенька. Храм — кафедральний собор Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії у Тернополі.

Дві жінки похилого віку йдуть до храму. Одна з них, загалом, старенька. Храм — кафедральний собор Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії у Тернополі. Жінки йдуть на службу коридором із кричущої молоді, ступають простирадлом, вимазаним символічною кров’ю. pic.twitter.com/VRsniExGNk

– Athens News (@russianathens) April 11, 2023

Жінки йдуть на службу коридором із кричущої молоді, ступають простирадлом, вимазаним символічною кров’ю. Цей храм намагалися захопити розкольники, але не вдалося. І тоді вони привабили молодь. «Валіза, вокзал, Росія!» — вигукують молоді люди жінкам, що йдуть повз них.

Але ні в цих криках, ні з самої причини, через яку до храму прийшла молодь, уже немає жодної політики. Вона померла на цьому простирадлі. Тому що немає жодних політичних виправдань тому, щоб ось так поводитися з літніми жінками, ось так поводитися з людьми взагалі. Політики тут нема. Є лише язичницька молодь, позбавлена ​​уявлень про те, що таке добро, а що зло.

Я кілька разів переглянула це відео. Воно увійде до підручників історії людства. Його побачить ще не один мільйон очей. Подивіться, як вони йдуть ці жінки. Якщо та, яка молодша, ще щось хоче (мовчки, одними очима) сказати, чимось дорікнути, присоромити їх і поставити страшний хрест – «з вами все ясно – і ясно назавжди», – то погляд старенької страшний.

Адже вона й не бачить їх. Вона до Бога йде — ось у чому річ. І в тілі її сил залишилося лише для того, щоб до Нього дійти. Щоб протягнути ці п’ять днів до Великодня. Є лише цей маршрут, а більше нікуди їй не треба. Вона, може, й не пам’ятає вже про політику, і в її світі немає країн, що схлипнулися між собою. У її згорбленій немочі їй залишилося лише одне — головне! – До Бога дійти.

Молоді язичники потрапляють у її поле зору і зустрічаються з поглядом самої вічності – ось що по-справжньому на цьому відео страшно. Вона довго жила, народилася в глибині минулого століття, вона багато бачила — можливо, й таке. Чи її дивувати? І до вічності їй тепер лише п’ять кроків. А там їй точно зарахують цей крок кривавим простирадлом. Врахують за великий дух, який дав сили немочі йти через такі обставини.

Ще страшно, якщо вона молитиметься за них — за язичників, і Господь за той її шлях помилує їх. Пройде років 20—30, прокинеться хтось із них, які сьогодні кричать «Ганьба!», відчує тяжкий хрест на душі і гірко заплаче, і в цьому буде шанс на порятунок. Але з більшістю фігурантів такого відео не буде. Адже люди, позбавлені уявлень про добро і зло, позбавлені освіти, які могли б їм це уявлення дати, — простий видатковий людський матеріал. Вони народжуються, проживають у моральній неосвіченості, ніколи не заповнюються духом, стрибають під чужу дудку та вмирають за чужі ігри. Так і не дізнавшись, що десь на шляху на них чекали освистані Віра, Надія та Любов.

Source link