Як учитель Іван Каніді ціною свого життя рятував дітей у школі Беслана

18 років тому, 3 вересня 2004 року, обірвалося життя Івана Каніді, прекрасної людини та педагога, ціною власного життя рятував дітей у захопленій бойовиками школі Беслана.

Понтійський грек Іоанніс (Яніс) Канідіс народився 1 січня 1930 року в селі Мала Ірага Тетрицькаройського району Грузії, де його батько працював головою колгоспу. Для мешканців Беслана він був Іваном Костянтиновичем Каніді, який багато років викладав фізкультуру в середній школі № 1. Цю професію він вибрав у молодості, закінчивши факультет фізичного виховання Ордженікідзевського (Владикавказького) педінституту імені Хетагурова в 1953 році, і залишався.

Іван Каніді з дитинства захоплювався спортом, добре грав у футбол, займався легкою атлетикою та боксом, брав участь у велогонках. Із задоволенням займався з дітьми, прищеплюючи любов до спорту. Навіть інвентар для секції баскетболу, яку вів у школі, часто закуповував за власний кошт. Незважаючи на 74-річний вік, по-юнацькому стрункий фізрук не поспішав йти на пенсію. Багато мешканців Беслана називають Івана Костянтиновича своїм улюбленим учителем, до якого, навіть ставши дорослими, вони приходили розповісти про свої життєві проблеми, попросити поради. 1 вересня 2004 року Іван Костянтинович разом із усіма прийшов на шкільну лінійку. Так він чинив уже багато років, знаючи, що в школі на нього чекає улюблена робота та учні, яким спорт, безсумнівно, стане важливим помічником у житті. Він не міг і припустити, що у школи на нього чекає зустріч не лише з учнями та їхніми батьками, а й із озброєними терористами. Коли почалося захоплення заручників, бойовики запропонували йому піти, але Каніді залишився зі своїми учнями, щоб спробувати врятувати їхнє життя.

Бюст Яніса Каніді, встановлений у Беслані біля входу до школи-інтернату його імені

Кілька дітей Каніді врятував ще в перші хвилини захоплення заручників, коли закрив їх в одній зі шкільних кімнат, звідки вони пізніше змогли втекти. У спортзалі, куди бойовики зігнали заручників, він з усіх сил намагався полегшити долю дітей, домагаючись, щоб терористи дали їм хоч трохи води. Він відкрито заявляв бойовикам, що вони не кавказці і не чоловіки, коли воюють з жінками та дітьми, за що був жорстоко побитий. При ньому було вбито вчителя праці Олександра Михайлова, який теж намагався протистояти терористам, але і це Каніді не зупинило. Ще в перший день захоплення він переніс серцевий напад, але продовжував усіма силами підтримувати дітей, які слабшають від спеки і відсутності води. За свідченням тих, хто вижив, він примудрився знешкодити один або два вибухові пристрої, попередньо закривши їх своїм тілом, щоб запобігти розльоту уламків, якщо відбудеться вибух. Як завжди оточений дітьми, він вселяв їм, що прийде допомога, і цей жах скоро закінчиться. Коли почався штурм, а у спортзалі пролунали вибухи, захищаючи дітей, Каніді вступив у бій із бойовиком, який збирався стріляти в школярів з автомата. Він встиг схопитися за ствол автомата, і перша черга пішла не в дітей, а в залишки стелі, що нависала над спортзалом. Сутичка була нерівною, але якісь секунди він виграв, даючи можливість дітям вискакувати з уже палаючої школи. Кажуть, що він так і не випустив ствола автомата, який до останньої миті відводив убік від дітей. Не зумівши у відкритому протиборстві впоратися з людиною, яка за віком явно була старшою за неї в кілька разів, бойовик вихопив пістолет і кілька разів вистрілив впритул.

Фотографія Янніса Канідіса, яка знаходиться у шкільному музеї.

Про подвиг вчителя, який, незважаючи на солідний вік, сміливо протистояв бойовикам, після безланської трагедії з подивом писала західна преса. А уряд Греції навіть вирішив виділити кошти на будівництво у Беслані школи його імені. 9 грудня 2004 року Іван Костянтинович Каніді посмертно нагороджено Почесним знаком Уповноваженого з прав людини в Російській Федерації «За захист прав людини». У поданні до нагороди говорилося: «Опинившись у заручниках, Іван Костянтинович знешкодив два вибухові пристрої; до останньої хвилини свого життя рятував дітей, затуляючи їх собою. Терористи запропонували йому покинути школу, враховуючи його похилого віку, але він відмовився залишати дітей у біді. Під час операції зі звільнення учнів Іван Костянтинович загинув від рук терористів». Ще за кілька років до трагедії один із учнів Каніді написав вірші, присвячені своєму вчителю:

Немов у храм, я входив благовейно до спортзалу,

І, на мить завмерши біля порога,

Я – найщасливіший сам – у той світ потрапляв,

Де, здавалося, володіння Бога.

Ну, а Бог наш поспішав до нас на допомогу завжди,

Якщо ми не в ладах були з волею,

І навчав нас великій молитві праці

Через піт, через сльози та болі.

Рядки наївні, але щирі, в них глибока пошана і вдячність до Вчителя, який проніс це високе звання через все життя і навіть у смерті залишився йому вірним.

Нова школа, подарована Грецією та Норвегією, працює з 6 вересня 2010 року, через шість років після жахливого нападу, і сьогодні її директором є його син Костас.

Директор школи та син героя Костас Канідіс поруч із погруддям батька.

Погруддя Янніса Канідіса створила відома російська скульптор з Москви Ірині Макарова: «Було важко зробити усміхнене обличчя з твердого матеріалу, такого як бронза, але, знаючи історію вчителя та людини, повної доброти та самопожертви, я прийняла фото, яке мені запропонував його син», – сказала вона.

Source link