Чи здатна ситуація в Криму і смерть Дарії Дугіної змінити щось у Росії

Загибель єдиної дочки ідеолога антизахідного курсу Олександра Дугіна викликала величезний резонанс. Однак вона стала лише “ланкою” у цілому ланцюзі подій останнього часу і цілком здатна вплинути як на перебіг війни в Україні, так і на розвиток подій у самій Росії.

Як і слід було очікувати, версія про «український слід» миттєво стала домінуючою. Що так само миттєво спростували в офісі українського президента. Радник глави держави Михайло Подоляк назвав убивство Дар’ї Дугіної результатом «боротьби різних політичних угруповань у Росії» з метою збільшення «ідеологічного інформаційного тиску на російське суспільство» проти України і для того, щоб «внутрішній ідеологічний простір у самій Росії ставав ще ультрарадікальнішим».

Тут варто звернути увагу, що за кілька годин до смерті дочки Олександр Дугін, якого називають “ідеологом російського світу”, написав розгромний пост у своєму телеграм-каналі, критикуючи дію російської влади. Після трагічної події і на тлі вибухів на Кримському півострові вона сприймається ще наочно. Втім, судіть самі, пропонуємо повний текст його послання без купюр:

«Я вважаю, що режим статус-кво в Росії теоретично може протриматися не довше 6 місяців. Запеклий опір атланто-нацистського режиму Києва вимагає від Росії істотних — кардинальних внутрішніх перетворень. Структурні, ідеологічні, кадрові, інституційні, стратегічні. Те, що прийнятно без СВО, в умовах СВО — і особливо довгої СВО, яка не збирається закінчуватися, — не прийнятне.

атаки на Крим, спроби влаштувати ядерний вибух у Запоріжжі, декларації про контр-наступ на Херсон, жорстку відмову від компромісів з боку Зеленського, завзятість Заходу в обрізанні всіх зв’язків з Росією — все це ознаки того, що на тому кінці зважилися стояти до кінця . Їх можна зрозуміти: Росія насправді (і це не пропаганда) кинула виклик Заходу як цивілізації.

Значить, і нам доведеться йти до кінця. Верховний Головнокомандувач сказав: ми ще толком нічого й не починали. Тепер доведеться розпочати. Хочеш не хочеш, а доведеться. Перші 6 місяців ми змогли – і це факт – вести СВО, принципово нічого не змінюючи у самій Росії. Поки що зміни косметичні, і навіть зовсім недоречні і нікому не потрібні вибори вирішили проводити за графіком. Начебто нічого не відбувається. Але насправді відбувається.

Режим максимального комфорту (з поправкою на надзвичайні умови) та збереження старої системи – “війни крізь сон” – доведеться в якийсь момент скасовувати. Мені здається, що з початком осені це усвідомлення необхідності перекладати країну на нові рейки буде цілком зрозумілим. Ще півроку піде на усвідомлення “незворотності незворотного” та інерційне продовження старого. А там недалеко й 24 лютого 2023 року.

Я можу зрозуміти, що влада звикла правити так, як правила більш-менш ефективно протягом 22 років. Але цей період у минулому. СВО вже все змінила. Тепер питання не в тому, чи захоче влада, чи не захоче змін. Причому, саме патріотичних — консервативно-революційних, якщо завгодно. Такі зміни просто неминучі — навіть якщо стояти на смерть проти їхнього початку, це вдасться відтягнути не більше ніж на півроку. А далі все одно вони настануть.

СВО зараз важливіше, ніж влада — у її суб’єктивному вимірі. З початком СВО незворотно змінився режим історії: з’явився новий онтологічний вектор, який не можна розчинити свавіллям чи декретом. В дію набули могутні сили історії, тектонічні плити зрушили. Старий режим нехай ховає своїх мерців. Настає новий радянський час. Невблаганно».

В унісон із цією заявою Олександра Дугіна звучить і реакція на смерть Дар’ї російських телеграм-каналів та блогерів, які підтримують “спецоперацію” та однозначно звинувачують у загибелі дівчини Україну – вони закликають “йти до кінця”. Так само коментуються вибухи в Криму і удари по об’єктах на території РФ.

Але що цікаво у цій ситуації. По-перше, кожне повідомлення щодо чергового вибуху в Криму починає поширюватися російськими ЗМІ, а не українськими. По-друге, новина миттєво підхоплюють численні ресурси, посилено сіючи паніку та тривожність серед прихильників спецоперації, супроводжуючись неодмінним закликом: «пора припинити вести «війну крізь сон». По-третє, окрім реальних підривів висвітлюються і фейкові, примножуючи загрозу. І все це виглядає щонайменше дивно.

А може, все, насправді, цілком логічно? І це банальна підготовка до якихось жорстких рішень з боку Росії? При цьому рішення можуть бути ухвалені не лише стосовно України, а й усередині країни. Ще один цілком можливий варіант – це своєрідний тиск на російську владу і безпосередньо на президента, які не поспішають до надто активних дій.

У Європі вирує найбільша війна після 1945 року. Проте вона не називається війною – це “спеціальна операція”. А всередині Росії вона практично не відчувається – триває звичне мирне життя, і навіть вибори, що відбудуться 11 вересня, пройдуть у звичайному режимі. Та що там, навіть Чемпіонат світу з танкового біатлону 2022 року, в рамках VII Армійських Міжнародних Ігор, проходить за розкладом.

Напевно, така тактика Кремля призводить до “потрібних” результатів. Більшість громадян країни спостерігає за війною в Україні як за захоплюючим футбольним матчем – коментуючи, але не беручи участь. “Грають”, тобто воюють, лише ті, кому платять за це гроші. А глядачів дійства “виходити грати на полі” ніхто не примушує. Тобто йде така собі «ніби війна», формулу якої критикує далеко не один Дугін.

Є ще, наприклад, відомий Гіркін-Стрєлков, який активно закликає «вже почати воювати по-справжньому, наприклад, оголосити мобілізацію». Він регулярно жорстко критикує дії російського командування та загалом влади. Але спокійно проживає в країні, не ховаючись і не “йдучи в підпілля”, де згідно із законом про «дискредитацію російської армії» виносять вироки громадянам навіть за написання слова «спецоперація» у лапках. Як думаєте, чому він досі на волі? Все просто: як мінімум частина кремлівської верхівки вважає його думку та висловлювання корисними. Чи такої ж думки Путін? Залишимо тут поки що знак питання.

У лібералізмі російського президента запідозрити складно, він неодноразово використовував тему всіляких загроз для закручування гайок. Проте концепція, що критикується Дугіним і Гіркіним, «ніби війни» дає Путіну певну свободу маневру: можливість у будь-який момент закінчити «спецоперацію», оголосивши будь-який результат перемогою. І це не загрожуватиме будь-яким політичним збиткам для нього та системи влади.

При цьому навряд чи буде незадоволення російського суспільства на такий крок. Останні опитування показують, що приблизно однакова кількість російських громадян (близько 60%) підтримала б як активізацію війни, так і рішення президента зупинити її. А якщо як переможне завершення її будуть представлені «профіти» – у вигляді нових російських територій чи нейтрального статусу України, – то питань з боку суспільства й почасти не виникне.

Саме цей чинник, до певного часу, і утримує Путіна від переведення країни на “військові рейки”, наприклад, від оголошення мобілізації. Адже подібні рішення можуть спричинити у суспільстві неоднозначну реакцію. Проте дедалі активніше розгортається кампанія під гаслами: «треба йти до кінця, воювати по-справжньому, змінювати систему влади та внутрішні порядки під потреби воєнного часу».

Колись Олександр Дугін писав, що Путін – людина, яка все робить «на 90 градусів». Малося на увазі, наполовину. Прикладів маса: після Єльцина покінчив із лібералізмом у внутрішній політиці, але частково зберіг в економіці. Або анексував Крим та створив “ЛДНР”, але на цьому й зупинився. Визначення Дугіна підтверджується і зараз – Путін розпочав війну з Україною, але сором’язливо назвав її “спеціальною операцією” і досі, через півроку, не переклав свою країну «на військові рейки».

І ось тут і виникає основне питання: – чи є нинішня кампанія з «тотальної війни до переможного кінця» санкціонованої самим Путіним, щоб підготувати росіян до суворих часів. Або ж це спроба певних сил спонукати Путіна подолати наступний етап і все ж таки “докрутитися” до 180 градусів.

І поки що не ясно, чиї аргументи переважать. Нинішня концепція Кремля, як ми вже знаємо, не передбачає «тотальної війни». У планах, скоріше, повільне продовження «спецоперації» у чинному на сьогоднішній день форматі. В розрахунку на те, що обов’язково в якийсь момент створиться ситуація, за якої результати «спецоперації» можна буде зафіксувати хоча б на рівні перемир’я, а можливо навіть якоїсь великої угоди. Ось тоді і можна буде оголосити про її “переможне завершення”.

Але все ж таки на вибухи в Криму і на гучні вимоги “почати воювати по-справжньому” владі доведеться відреагувати. Можна бути практично впевненим, що цього разу жодних мобілізацій оголошувати не будуть. Але є й інші методи реагування, здатні змінити ситуацію: закручування гайок у внутрішній політиці, заяви про завдання ракетних ударів «по центрам прийняття рішень», подальше посилення контролю спецслужб, зазначає видання. “Країна”.

Source link