Шлях поразки. Що показали війни в Україні та в Газі

Операції Ізраїлю у секторі Газа. Ілюстративне фото

Через 3 дні виповнюється рівно 4 місяці з початку сухопутної операції Ізраїлю у секторі Газа. За цей час одна з найсильніших армій світу – ЦАХАЛ – всією своєю міццю так і не змогла повністю взяти під контроль весь сектор (для розуміння, площею це як півтора Маріуполя з передмістями).

При тому, що Газа знаходиться майже в повній блокаді, а ізраїльській армії протистоять кілька десятків тисяч бойовиків ХАМАС, які не мають ні авіації, ні розвиненої системи ППО і мають мінімум важкого озброєння.

Але війна для ЦАХАЛ триває важко і, за визнанням самих ізраїльтян, може тривати ще багато місяців.

А в Україні вже майже два роки воює ще одна з найсильніших армій світу — російська, яка за рахунок фактора раптовості змогла захопити на початку вторгнення великі території, але потім зазнала від українських військ хворобливих поразок у 2022 році і вважає зараз своєю великою перемогою утримання фронту. під час контрнаступу ЗСУ, а також просування на кілька кілометрів у невеликих містечках та селах Донбасу.

Менш відомий у світі, але з тієї ж серії випадок — фактична поразка, яку завдали хусіти коаліції на чолі із Саудівською Аравією під час її інтервенції до Ємену.

І якщо змоделювати зараз війну на якомусь ще фронті (без використання ядерної зброї) — наприклад, між Китаєм і Тайванем, Північною та Південною Кореєю, Індією та Пакистаном, то, швидше за все, події розгортатимуться приблизно так само, як зараз у Газі або в Україні — дуже довгі бої за якісь корейські чи тайванські мар’їнки, роботи та глечики.

А якщо, наприклад, уявити ситуацію, що в 2022 році не Росія напала б на Україну, а армії НАТО почали б вторгнення в РФ через спільний кордон у Прибалтиці та на Кольському півострові (знову ж таки без використання ядерної зброї), то, швидше за все, події розгорталися б так само, як і на війні в Україні. НАТО змогло б захопити, наприклад, Калінінградську область чи Псков, але потім було зупинено де-небудь під Петербургом, Новгородом і Мурманськом. З наступним контрнаступом Росії (після проведення загальної мобілізації).

І, відповідно, виглядають цілком фантастичними сценарії захоплення Європи Росією, про які часто останнім часом говорять. Сувалкінський коридор у Калінінградську область завширшки 100 кілометрів такими ж темпами, як зараз під Авдіївкою чи Мар’їнкою, армія РФ (без використання ядерної зброї) пробивала б років десять мінімум, навіть маючи перед собою лише польську армію (не кажучи вже, якщо на допомогу прийдуть інші країни НАТО.

Цьому є як мінімум дві причини.

Перша – військово-технічна. Так само, як і за часів Першої світової війни склався стратегічний глухий кут, коли засоби оборони стали сильнішими за засоби нападу. І зараз неможливо створення великих ударних угруповань для масштабного наступу, оскільки їх у лічені години або навіть хвилини виявить противник і завдасть нищівного удару. А ті, хто все ж таки підуть в атаку, будуть знищені на мінних полях та прицільними ударами дронів, артилерії та ПТУРів. Тому всі поступи зараз йдуть повільно, малими групами та з великими втратами. Війна перетворюється на битву на виснаження з непередбачуваним результатом — у кого швидше закінчаться резерви людей, зброя та бойовий дух.

Не виключено, що військова та технічна думка якимось чином знайде вихід із глухого кута, але й це не стане прологом до швидких військових перемог, оскільки є ще одна причина — геополітична.

Коли 1999 року авіація НАТО бомбила Югославію, її лідер Мілошевич розумів, що допомоги йому чекати ні звідки. Тому він і пішов на умови Заходу, втративши контроль над Косово. Коли 2003 року коаліція на чолі зі США напала на Ірак, генерали Саддама Хусейна теж розуміли, що допомоги чекати ні звідки і вони приречені, а тому опір швидко припинився.

Нині ж у світі ситуація принципово інша — виникли полюси сили, незалежні від Заходу і ворожі йому. Якщо уявити, що США раптом вирішать атакувати Іран, то сценарій буде кардинально інший, ніж у Югославії та Іраку. Ірану, напевно, максимально допоможуть і Росія, і Китай. І тому Тегеран не здаватиметься і чинитиме американцям завзятий опір, так само як зараз Україна за підтримки Заходу вже майже два роки завзято чинить опір вторгненню Росії. І на кожен військово-технічний прорив однієї сторони йде тут же симетрична відповідь з іншого.

Тому в сучасному світі війна не передбачає перемоги і вирішення будь-яких проблем для сторін, що беруть участь у ній. Вона означає, що обидві воюючі сторони автоматично вже зазнали поразки за фактом своєї участі у війні, а виграв хтось третій. І питання лише в масштабах поразки, яке залежить від того, як довго війна триватиме. І якщо якась із сторін ініціює початок війни, то це для неї рівносильне добровільному стрибку в прірву, єдина втіха в якому те, що в прірву поряд летить і противник.

І одна річ, коли ти ХАМАС, який усвідомлено згоден на роль “торпеди” для удару по Ізраїлю, навіть із загрозою власного знищення, заради виконання завдань старших товаришів, які безпосередньо у війну поки не втручаються. І інша справа, коли ти сам претендуєш на те, щоб бути “старшим товаришем”, але при цьому особисто починаєш війну з усіма наслідками, що випливають для себе.

У зв’язку з цим варто згадати про популярну теорію, що за допомогою війн в Україні, на Близькому Сході, можливих війн на Тайвані або в Кореї, незахідний світ намагається розтрощити “світове панування” Заходу. І що ці війни Заходу гранично небезпечні. У Росії її і Заході ця думка подається по-різному. На Заході говорять про те, що “авторитарні режими намагаються зруйнувати світовий порядок, що ґрунтується на правилах, скоординовано кидаючи виклик вільному світу, відкриваючи один фронт за іншим”. А в Росії — про боротьбу із “західними глобалістами” та “гегемонією золотого мільярда”.

Це все нагадує ситуацію напередодні вторгнення РФ в Україну, коли західні ЗМІ писали про те, як росіяни захоплять Київ за кілька днів або тижнів і яка це буде грандіозна поразка Заходу, ніби підштовхуючи Кремль до атаки.

Однак, якщо прийняти на віру популярну зараз у Росії теорію “золотого мільярда” (вона говорить, що західні країни хочуть зберегти своє панування і високий рівень життя за рахунок решти світу), то, виходячи з неї, яка в реальності для Заходу небезпека від воєн , в яких він не бере безпосередньої участі?

Від того, що воюють дві незахідні країни – Україна та Росія? Чи від того, наприклад, що вбиватимуть один одного корейці? Чи китайці з материка та китайці з Тайваню? Чи пакистанці та індійці?

І чи справді Захід зацікавлений зараз у процесах глобалізації?

Насправді глобалізація вигідна насамперед Росії, Китаю та іншим незахідним країнам. Оскільки за рахунок вільного (або щодо вільного) доступу до ринків та технологій незахідний світ отримав можливість випереджаючого розвитку. Із Заходу до країн “глобального Півдня” переносяться виробництва, що спровокувало деіндустріалізацію США та ЄС. І за підсумками Захід зараз програє економічну конкуренцію. І там б’ють на всі дзвони з приводу експансії китайських товарів, з якими ЄС та США конкурувати не може.

Тому Захід, якщо знову ж таки виходити з концепції “золотого мільярда”, зацікавлений, з одного боку, у згортанні процесів глобалізації, а з іншого боку – у максимальному ослабленні країн незахідного світу за одночасної консолідації світу західного.

Серія воєн між країнами незахідного світу — найкращий спосіб досягти обох цілей.

Війна в Україні породила для Росії цілий букет військових, політичних та економічних проблем, посилила консолідацію глобального Заходу навколо США, витіснила з європейського ринку російські нафту та газ. А замість них туди прийшли нафту та газ із Америки.

Війна на Тайвані призведе до втягування Китаю у тривале протистояння, створить загрози для китайської зовнішньої торгівлі морем, дозволить обґрунтувати максимально жорсткі обмеження для доступу китайських товарів на європейський та американський ринки, та й на всі інші ринки також (за рахунок вторинних санкцій). Викличе відтік інвестицій і з Китаю, і з усього регіону.

Війна в Кореї “вимкне” ще одного економічного конкурента США та ЄС – Південну Корею. Створить ризики Японії. Ще більше інвестицій втече зі всієї Східної Азії до країн Заходу.

Ті ж наслідки дасть і війна Індії та Пакистану. Або Ірану та Пакистану. Або Ірану та Туреччини.

Велика війна на Близькому Сході ускладнить економічні зв’язки Європи з країнами Азії через загрозу шляхам транспортування, підвищить залежність ЄС від економічних зв’язків зі США, а заразом і знищить значення Дубая як відносно незалежного від Заходу і фінансового центру, що швидко зростає.

За підсумком світ повернеться у стан початку 20 століття, коли розвинена індустріальна економіка існувала лише у Європі та у північній Америці. І Захід, у повній відповідності до концепції “золотого мільярда”, стане як процвітаючий Елізіум із відомого фантастичного фільму на тлі воєн, злиднів і розрух у всьому навколишньому світі.

І цього результату буде досягнуто чужими руками, чужою кров’ю і навіть під гаслами “боротьби із західною гегемонією та золотим мільярдом”. Адже не Байден, а Путін розпочав вторгнення в Україну. І навряд Тайвань першим нападе на Китай. Так само, як і Південна Корея на Північну.

Тому для незахідних країн розпочинати війну одна з одною є рішенням самогубним.

Втім, такий сценарій небезпечний і для Заходу, який, на відміну від космічної станції “Елізіум” з фільму, знаходиться все ж таки на планеті Земля.

Головний ризик — що сам Захід буде втягнутий у війну, до якої він не готовий і в якій не хоче брати участь. І ця війна цілком може стати ядерною. Тому що незахідні країни теж мають ядерну зброю і, якщо війна для них прийме поганий оборот, вони можуть її застосувати як проти своїх безпосередніх супротивників, так і проти Заходу. Насамперед це стосується Росії, яка має найбільший у світі ядерний арсенал. Виходячи з цієї загрози на Заході існує кілька концепцій. Перша виходить із того, що Росію треба розтрощити будь-яким способом, завдати їй військової поразки, викликати її розпад, а тому треба максимально підтримувати Україну. Друга виходить із того, що перша концепція означає дуже високий ризик ядерного зіткнення, а тому війну треба якнайшвидше закінчити. А дехто йде ще далі і вважає, що з Росією потрібно глобально замиритися і зробити її союзником США та ЄС (тобто, умовно кажучи, взяти РФ “на борт “Елізіуму”), бо в нестабільному світі майбутнього природні ресурси та ядерний арсенал Росії Заходу може сильно допомогти, але зараз Захід реалізує третю, “середню” концепцію – війну не припиняти, Україні продовжувати допомагати, але обережно, щоб не провокувати Росію на ескалацію, тобто хай війна тліє, а там далі видно буде. , концепція і зміниться на якусь із перших двох.

Другий ризик — нові війни спричинять нові міграційні потоки до країн Заходу, де й без того це питання вже призводить до жорсткого протистояння.

Третій ризик — внутрішній розкол на Заході між правоконсервативними, націоналістичними та ліволіберальними колами. Що створює дуже велику політичну напругу, а в перспективі загрожує єдності США та ЄС (якщо в Америці прийде до влади Трамп). Плюс фінансові диспропорції після 15 років активного заливання західних економік грошима.

Тобто якщо весь світ спалахне війнами, то залишитися осторонь Заходу може й не вийти.

Тому ідеальний для людства варіант — глобальні домовленості про новий світоустрій, з урахуванням змін у світі та інтересів усіх країн, що відбулися. Що дозволить виробити стабільні правила гри та зосередитись на загальному вирішенні глобальних завдань.

Проте історія показує, що далеко не завжди провідні держави діють раціонально. А часто самогубно. Перша світова війна закінчилася катастрофою імперій, які її ініціювали, і в перспективі закінчила епоху світового панування західноєвропейських держав. Хоча починалася вона дуже бадьоро і під загальну наснагу.

Але зараз, принаймні, перед усім світом є приклади воєн, які вже ведуться. І для всіх цілком очевидна їхня ціна та наслідки.

Опубліковано Країна

Source link