У Великій Британії колоніалізм так і не закінчився

Ми обговорюємо випадок ставлення британського уряду до мармурових скульптур Парфенона, переважно на рівні недоречної поведінки британського прем’єр-міністра стосовно свого грецького колеги.

Однак ми не вникаємо у суть проблеми. І справа не тільки в тому, що Великобританія несправедлива до Греції чи не визнає зобов’язання повертати старовину до країни походження. Суть проблеми в тому, що колоніалізм у Великій Британії так і не закінчився.

Адже захоплення мармурових скульптур Парфенона, яке британці завзято намагаються уявити, як законну для того часу угоду між лордом Елджином та османською владою, було частиною такої колоніальної логіки.

Ми звикли захоплюватися великими музеями в європейських столицях, Парижі, Берліні та Лондоні, і забуваємо, коли і як вони були побудовані. Ми забуваємо, що був час, коли європейські колонізатори не лише завойовували території світу або ставили їх під свій контроль, а й обов’язково збирали всілякі трофеї, які становлять культуру завойованих територій.

Потім вони стверджували, що роблять це для поширення знань, але насправді це був і спосіб підтвердити, що тепер “білі” домінують над “тубільцями”. Великі колекції старожитностей у цих музеях насправді є пам’ятками колоніалізму, пам’ятками епосі, яка включала безліч насильницьких і жорстоких практик.

Лорд Елгін приїхав не для того, щоб колонізувати Афіни, а, по суті, як представник великої колоніальної держави, щоб укласти угоду з представниками імперії Османа, що переживає кризу, саме тому, що він вважав, що як представник “білого” Заходу він може зібрати старовини, які будуть виставлені в колоніальній метрополії.

Здавалося б, сьогодні Британської імперії не існує. Але логіка імперії, культура та відповідне сприйняття реальності зберігаються. В одному зі своїх проявів ми побачили це у тому, як проходив Brexit. Значною мірою це була консервативна ностальгія, коли Великобританія була великою імперією і надія на повернення частини цієї величі. Сьогодні ми бачимо це у тому, як Британія наполегливо хоче укласти угоди зі своїми колишніми колоніями, щоб відправити туди людей, які шукають притулку.

Це пояснює чому сьогодні так багато противників повернення мармурових скульптур Парфенона. Це не страх, що Британський музей стане менш популярним, а страх, що він стане ще одним символічним нагадуванням про те, що дні імперії минули.

І це також говорить про те, як ми маємо упиратися у своїх вимогах. Недостатньо сказати, що тепер ми маємо гарний сучасний музей, куди ми можемо їх помістити. Головне – показати, що відмова від повернення пам’ятників йде рука об руку з відмовою позбутися колоніального минулого та його злочинів. Це також дозволяє нам координувати свої дії з усіма тими силами, які хочуть, щоб Британія нарешті зробила крок уперед.

Source link