Н.Котзіас, греко-турецькі відносини: правила, компроміси, поступки

Географічних сусідів ніхто не обирає. Тому необхідно знайти правила життя з ними, наприклад, такі:

Правило перше: країна, наприклад, Греція, повинна мати високу, довгострокову стратегію відносин із сусідом, який часто провокує, претендує на територію та моря. У цій стратегії мають поєднуватися цінності та інтереси. Прагнення мирного співіснування та вирішення проблем, коли і якщо це можливо, але при цьому може відповісти на будь-який виклик усіма засобами.

Правило друге: будь-який компроміс має бути вигідним обом сторонам. Ми обговорюємо і, коли це необхідно та можливо, ведемо переговори з нашим сусідом. Ми ніколи не оголошуємо про поступки і не ховаємо їх під килим. Тому що інша сторона від самого початку сприйматиме їх як належне. А надалі під час переговорів вимагатиме більшого. З цієї точки зору, історична помилка прем’єр-міністра – оголошувати про поступки, а ще гірше – про втрату суверенітету навіть не повинна виноситися на обговорення.

Правило третє: варіант загальної політики (дискусія, переговори, компроміс) не є у своєму загальному формулюванні неправильним чи правильним. Він стає таким залежно від контексту, в якому робиться, та умовами його реалізації. Наприклад, передача греко-турецьких суперечок на розгляд міжнародного суду (бажано Гаазького) сама по собі не є поганою або доброю. Погано, якщо це робиться без попередніх умов та підготовки. І тут помилки та недоліки нинішнього уряду.

Для того, щоб країна могла звернутися до Гаазького суду, вона має провести спеціальну підготовку. Вона має вивчити всі рішення суду та публікації суддівського корпусу, а також заяви самих суддів. Але при цьому вона має навести лад у своєму будинку, наприклад, закрити всі затоки (що породжує суверенітет), а також розширити територіальні води до 12 морських миль у всіх районах, що не знаходяться під дипломатичним контролем. У той же час країна має відкрити міжнародні коридори, щоб інтереси та погляди третіх країн, які бажають пройти через моря, в яких країна здійснює суверенітет (а не тільки суверенні права, як у випадку з ІЕЗ), не були залучені до вирішення питання.

Що стосується ІЕЗ, то тепер можна вважати зрозумілим, що суд візьме до уваги численні поступки, на які пішов уряд Греції, погодившись на всі вимоги Італії та Єгипту. Поступки, про які проситиме і Туреччина. Більше того, я вважаю ймовірним, що найближчим часом між Єгиптом і Туреччиною буде досягнуто згоди про їх ІЕЗ, яка цілком може включати ту частину моря, яка, як помилково вважав уряд Міцотакіса, не була включена до греко-єгипетської угоди.

Більше того, схоже, що прем’єр-міністр погодився з тим, що Греція не розширюватиме жодної зони без згоди Туреччини. Якщо це дійсно так, це означає, що він відмовився від лінії на відсутність суперечки з Туреччиною за межами ІЕЗ/шельфової зони. І це не лише офіційно додало додаткову суперечку, а й дало Туреччині право голосу в інших грецьких зонах, причому не лише морських.

Згідно з четвертим правилом, Туреччина повинна взяти на себе зобов’язання щодо дотримання всіх положень міжнародного права. Повністю визнати юрисдикцію та рішення Міжнародного суду ООН. Тобто підписати Міжнародне морське право. Інакше звідки у нас може бути впевненість у тому, що вона поважатиме результати такого звернення? Не забуватимемо і про постійні порушення резолюцій ООН з кіпрського питання.

Щойно Туреччина підпише Морське право, вона має негайно відкликати casus belli. Адже як ми потрапимо до суду? Під загрозою? А якщо їй не сподобається якесь рішення?

Правило п’яте: в угоді з сусідом ви відсікаєте будь-які наміри ірредентизму. У випадку з Преспською угодою Північна Македонія від початку відмовилася від будь-якого географічно-територіального ірредентизму і була змушена відмовитися і від будь-якого “сучасного” тавтологічного, історико-культурного ірредентизму. У Преспській угоді, у пункті 7 (7), Північна Македонія в обов’язковому порядку визнала, що вона та її населення не мають нічого спільного з давньогрецькою історією та Македонією Олександра Македонського, яка була і залишається грецькою. На жаль, у наших відносинах з Туреччиною прем’єр-міністр вчинив прямо протилежним чином. Він оголосив, що наші розбіжності будуть перенесені з правової до геополітичної сфери. Таким чином він повернув нас до ірредентизму XIX ст.

Як правило, перш ніж побачити “благо” від переговорів і домовленостей, не відмовляєшся, навіть на словах, від своєї зброї, правової та оборонної. Погано те, що прем’єр-міністр погодився говорити про демілітаризацію грецьких островів за 40% кіпрської території під турецькою окупацією. Не згадавши, що сталося, коли грецька бригада пішла з Кіпру. У зв’язку з цим я стверджую, що є “компроміси та компроміси”. Є позитивні, творчі, а також звичайні, тимчасові, що дихають компроміси, але є – і все вказує на те, що тут ми маємо справу з одним з них – гнилі.

Сьоме правило: не треба нічого змішувати з різними речами, щоб виправдати непотрібні поступки. Партія ND за згодою частини SYRIZA стверджує, що прем’єр-міністр готує “Егейський Преспес”. Цікаво, якщо “преспи” були “зрадою”, то як прем’єр-міністр може переслідувати аналогічну мету у греко-турецьких відносинах? Але якщо тепер прем’єр-міністр визнає, що “Преспес” – чудова угода, про що він заявляє на своїх міжнародних зустрічах, то чи не настав час реалізувати його та супутні йому домовленості? Найголовніше – це образа для Преспської угоди, посилатися на неї, щоб виправдати погану підготовку урядом неповноцінного компромісу. Поясню.

По-перше, у Преспській угоді закладено всі умови для того, щоб поставити хрест на ірредентизмі. В умовах “геополітичної трансформації а-ля Міцотакіс” греко-турецьких відносин він не тільки не існує, а й відтворюється у розширеному вигляді.

По-друге, за згодою в Преспе Греція зобов’язалася підтримувати, а певною мірою контролювати та навчати оборонні механізми свого сусіда. Навпаки, те, що готує прем’єр-міністр, передбачає роззброєння частини Греції на прохання Туреччини.

По-третє, Північна Македонія, як назва та конституційний статус, з’явилася в результаті змін, в обов’язковому порядку передбачених у Преспській угоді, і була зроблена в обмін на сприяння її вступу до ЄС. Питання, що саме отримає Греція від Туреччини? Прем’єр-міністр та його співробітники стверджують, що звернення Туреччини до Міжнародного суду – це відступ. Це не так, особливо без умов, які я висунув. Більше того, на відміну від ситуації з Північною Македонією уряд “Нової демократії” погодився з перейменуванням значної частини Егейського моря в Туркестан.

По-четверте, якщо Греція та Північна Македонія пішли на взаємовигідні компроміси, які принесли користь та вигоду обом сторонам, то у тому, про що заявив прем’єр-міністр, вигода значно акумулюється в Туреччині в односторонньому порядку.

Постає питання: чому так відбувається? Може, тому, що деякі в уряді не розуміють довгострокових наслідків для країни і хочуть догодити третім особам? Можливо, знову ж таки, тому що деякі відмовляються від варіанта рівноправного членства в ЄС і готуються стати маленьким партнером Туреччини? Чи, нарешті, на догоду якимось бізнес-інтересам?

Пан Нікос Котзіас – колишній міністр закордонних справ.

Source link