ЛГБТ: а чому б їм не дати місце в Раді безпеки ООН?

У Франції тепер є міністр з питань ґендерної різноманітності (на знімку), а незабаром з’явиться ще й посол у справах ЛГБТ+. Автор журналу “Козер” зауважує, що тут уже йдеться не про рівність, а про привілеї окремої LGBTQIABCDEF+ нації…

Минулого четверга прем’єр-міністр Франції Елізабет Борн оголосила про створення в країні посту посла у справах ЛГБТ+. Він почне представляти цю найважливішу частину населення нашої країни до кінця року. Так само поспішно буде створено і фонд у розмірі трьох мільйонів євро для фінансування десяти нових центрів ЛГБТ+. Справа, звичайно, термінова: у Франції їх налічується всього 35, тож негайно потрібно додати нові, пише Марі Пенсар (Marie Pinsard), автор французького журналу “Козер”.

Хтось побачить дивний збіг у тому, що це множення LGBTQIABCDEF+ центрів припало на час, коли партосередки та депутати партії “Нескорена Франція” (LFI) вимагають відставки чотирьох міністрів, підозрюваних у гомофобії. Ця партія завжди швидко вгадує за заявою свого супротивника злочинну ворожість до гомосексуалізму. Ненависті до французів у районах, де “етнічне різноманіття” править бал, ця партія не бачить. Але хто знає: може, створення робочого місця для гомо-посла і справді лише збіг.

Славне сорокаріччя

Заява про цю нову вакансію в ешелонах влади прозвучала під час урочистого візиту пані прем’єр-міністра до центру ЛГБТ+ в Орлеані з нагоди “сорокаліття дії закону про декриміналізацію гомосексуалізму”. Заява покликана звучати в унісон із обіцянкою Еммануеля Макрона боротися з дискримінацією щодо ЛГБТ+ у Європі та в усьому світі, про що президент оголосив в інтерв’ю журналу Têtu (“Упрямець”) ще у квітні.

Тематичні посли, покликані представляти ту чи іншу гноблену меншість, з’явилися у Франції на початку 2000-х років. І ось уже вони репрезентують голос Франції на міжнародному рівні за відповідними темами, простягаючи руку ЛГБТ-співробітництва або ЛГБТ-переговорів купі інших країн. Додатковий вплив Франції у світі? Чому б і ні? Але актуальність цього нового призначення викликає сумніви. Вона є типовою піар-акцією, та ще й з досить хиткою основою.

Оманливий закон Міттерана

Плутанина почалася після того, як президент Франсуа Міттеран представив прийнятий при ньому закон 1982 як епохальну юридичну норму, що декриміналізує гомосексуалізм. Тобто припиняє кримінальну відповідальність за справді не страшне почуття любові до людини однієї з вами статі. Насправді ж Міттеран брехав: гомосексуалізм на той час вже не вважався злочином у Франції. Подання його у такому вигляді було політичною стратегією, яка зводила лівих (а Міттеран був президент-соціаліст) на п’єдестал визволителів кохання, а їх опонентів відправляла у старий світ, у часи, коли спалювали відьом. Тепер ми знаємо, що така стратегія ускладнює життя нормальним людям. Вона створює благодатний ґрунт для зростання рухів “вокізму” – всіх цих запізнілих борців із расизмом та чоловічим шовінізмом, які прийшли на поле бою, коли перемогу давно здобуто.

Так і закон про “декриміналізацію одностатевих сексуальних відносин” за Міттерана: він фактично прийшов на зміну нормам, встановленим ще режимом Віші. Закони ці зовсім не були такими вже репресивними: там було лише написано, що “будь-який, який вчинив непристойний або протиприродний акт з неповнолітньою особою своєї статі у віці до 21 року (віку повноліття на той час), так от, всякий такий гомосексуальний аматор юних карався позбавленням волі на строк до трьох років.Полові відносини між гетеросексуалами були оголошені допустимими з 13 років, якщо закохані були приблизно одного віку, а в 1945 році цей “вік Ромео і Джульєтти” відсунули до 15 років. повнолітніми особами і навіть за участю неповнолітніх до 15-річного віку режимом Віші допускалися – як у гомосексуальних, так і в гетеросексуальних варіантах, така ось рівність – вона в нас уже була на момент закону 1982 року.

Мода в стилі gay friendly

Але мода на gay friendly (дружній до геїв) стиль правління зараз така сильна, що Елізабет Борн все підвищує і підвищує ставки в цій грі. Вона закликає батьківщину прав людини (Францію) вести боротьбу за визнання прав гомосексуалістів, бі- та трансгендерів на національному, європейському та світовому рівнях. Шляхетна річ, нічого не скажеш. Щоправда, є одна нестиковочка: щось ми не чули, щоб Еммануель Макрон порушував цю тему на прийомі на честь еміра Мохаммеда бен Язеда – диктаторського правителя країни, де гомосексуалістів карають смертною карою. Але яке реальне значення може мати і яку користь принесе Франції це її нове посольство з райдужним прапором?

Спільнота без кордонів

Хоч як це парадоксально, розширена назва, якою його наділили, звужує поле його діяльності та однаковість його місії. Абревіатура ЛГБТ зі знаком + не відноситься до фактичної, об’єктивної чи правової реальності. Вона належить до спільноти, яка може розширювати себе нескінченно. Вже сьогодні вона позначає лесбіянок, геїв, бісексуалів, трансгендерів, а тепер додаються ще й інші категорії людей, які не є суворими гетеросексуалами. З’явилися ще пансексуали, асексуали, інтерсексуали, небінарні, квіри тощо.
Досить сказати, що на тлі відсутності одноманітного законодавства незрозуміло, кого ми захищатимемо і яким чином. Було б непогано знайти найменший спільний знаменник, щоб претендувати на захист: кого вважати пригнобленими і такими, що потребують захисту серед усіх цих найтонших відмінностей між найкурйознішими меншинами?
Використовувати абревіатуру ЛГБТ+ та захистити її посольським статусом означає (крім поступки “вокизму” та “культурі скасування”) ризикнути розтоптати Францію, нашу націю та республіку. Адже виходить, що ми захищаємо лише безліч громад та меншин, а не нашу спільну Батьківщину. У нормальних умовах гомосексуалісти та транссексуали, будучи частиною нашої національної спільноти та нашими співвітчизниками, вже були б захищені – фактом свого громадянства. Їхні права та обов’язки не можуть зазнавати змін через їх статі або сексуальну орієнтацію. Мрія багатьох гомосексуалістів у минулому якраз і полягала в тому, щоб не відкинути суспільство, а злитися з “нормальними” громадянами.

Від рівності – до привілеїв

У наші дні в багатьох країнах світу сексуальні меншини вже перейшли ту грань, коли вони боролися за те, щоб не бути ізгоями, ізольованими людьми, яких відкидають і вважають за хворих. Тоді, до цього ступеня, ці спільноти хотіли природно інтегруватися в загальне культурне середовище. Всупереч цим бажанням, організації, що хизуються абревіатурою ЛГБТ+, заявляють про своє право на привілеї, на “інакше” саме там, де всі чесні люди раніше шукали загальної повної рівності. Ховаючись за прапором, кодами, претензіями, приписуючи людям безліч різних “сексуальностей”, викриваючи “гетеронормативність”, ці люди вішають дамоклів меч звинувачення у гомофобії над усіма, хто з ними не погоджується. Вони надають собі право говорити від імені всіх гомосексуалістів Франції, кожного її регіону. А ось це вже нерівність: скоро ми побачимо профспілку геїв, водійські права пансексуалу або особливий пришвидшений порядок видачі гей-візи в паспорті.

Не визнаючи гріха лобізму, рух ЛГБТ+ показує, що він просто безвідповідально сіє смуту на національному рівні. Транссексуали – не гомосексуалісти, і дискусія тут недоречна. Вона лише ризикує поставити в незручне становище посла, який матиме достатньо клопоту, щоб займатися ще й “педагогікою” для трансів. Риторика щодо “виховання поваги до геїв” та “педагогіки боротьби з ненавистю” і так надто часто використовується урядом. У Франції вже багато хто боїться, що так звана толерантність приведе чоловіків до бажання каструвати себе, щоб мати вагіну і користуватися привілеями.
Карикатурно? Так, визнаю, але карикатура виходить сумною. Розпещені діти Заходу, зосереджені на своїх персонах, хочуть все відразу, і в той же час. Вони не хочуть навести лад у своїй кімнаті і ще менше розібратися зі своїм гендером, забуваючи, що в багатьох частинах світу пробудження, якого вимагає вокізм, не настає в один і той самий час.

Крім того, якщо дати слово всім одночасно, ми не почуємо нікого. Наш посол неодноразово спіткнеться з низки питань, таких як GPA (закон про сурогатне материнство, заборонений у Франції), який гарантує гомосексуальним парам батьківство. Чи буде він зарахований до гомофоб у тих країнах, де ця практика дозволена?
Почекаємо, щоб побачити обраного щасливця, майбутнього посла. Хоча це посольство вже справляє дивне враження синекури для субсидій, алібі для чистого сумління, і все це за нібито невеликі витрати за казенний рахунок. До речі, хіба ми вже не маємо конституції – тексту універсального характеру, який має конституційну цінність? Хіба немає Декларації про права людини, цінності якої мають захищати наші посли, де б вони не були? Хіба ми зрештою не є спадкоємцями елліно-іудео-християнської цивілізації, де людська гідність має один сенс? Давайте захищати себе такими, якими ми є. Бо самі не помітимо, як нас перероблять.

Source link