Як фармацевтика диктує ціни на ліки

Американська система ціноутворення на ліки – це клуб обраних, де ціни злітають до небес, а звичайні пацієнти платять за лікування ціну, порівнянну з старим автомобілем.

Таблетка за ціною літака: як система ціноутворення на ліки у США перетворила хворобу на розкіш

Американська аптека – це не просто місце, де продають ліки. Це справжній клуб найвпливовіших людей, де звучить тихий, але впевнений голос арифметики великих грошей. Тут на полицях лежать чудо-пігулки, які могли б урятувати вам життя, якби не одне «але» — ціна, від якої навіть акули бізнесу схопляться за серце. На вітрині все чинно: гарні упаковки, блискучі цінники та ввічливі фармацевти. Але зайдіть углиб, туди, де обертаються величезні гроші, і де кожен крихітний флакон стоїть, як старий автомобіль, — там панує зовсім інша атмосфера. Там і починається справжня вистава американського ціноутворення.

Фармацевтичні компанії та друзі: кожен прагне свого шматка пирога

Будь-яка фармацевтична компанія у США, скажімо, Gilead Sciences зі своїм знаменитим препаратом Sovaldi, почувається як на троні. Вони диктують свої умови, встановлюють ціну та захищають її, як останній рубіж. Sovaldi – Препарат від гепатиту C, який у США коштує приблизно $84,000 за курс лікуванняі це ціна, про яку пацієнти в Єгипті та Індії можуть лише здогадуватися, де вартість не перевищує $900 і $300 відповідно. А в Америці, мабуть, особливе повітря, і Sovaldi їм просочується прямо у виробничому цеху — інакше таку ціну пояснити важко.

Але виробник тут не самотній. Сцену ділять із ним менеджери аптечних пільг (PBM), ці невидимі ляльководи, які домовляються про знижки. У фармацевтичному лексиконі вони називаються ребейтами або прихованими знижками, які PBM одержують за те, що включають ліки в страхові плани. Наївно було б думати, що ці знижки підуть на благо пацієнта. PBM їх акуратно залишають собі, частку у вигляді так званої “маржі” – це їхнє золоте дно. А після їхньої роботи ціна зростає знову.

І тут настає година страховиків. Вони вступають у гру, як заключний акорд і знову піднімають ціну, додаючи свою націнку і вирішуючи, скільки відсотків із цієї колосальної суми випаде на долю звичайної людини. Все це працює як годинник: кожен тут знає свою партію і нікому не заважає.

Evergreening та Pay-for-Delay: гра в патенти та відстрочки

Коли справа доходить до патентів, фармацевтичні компанії перетворюються на справжніх майстрів отримання прибутку. Вони продовжують свої патенти на ліки через маніпуляції з формулами – достатньо додати краплю нової речовини або змінити упаковку, і патент продовжується, а дженерикова конкуренція йде на задній план. Цей трюк, відомий як “вічнозеленіпатенти (Evergreening), дозволяє їм підтримувати ціну на диво-таблетки на рівні, доступному хіба що заможним людям.

Але це не межа креативу. Існує схема, що називається “Pay-for-Delay”. Це коли фармацевтична компанія виплачує конкурентам-дженерикам круглу суму за те, щоб ті не виходили на ринок. Подібні угоди зберігають ринок для бренду та ціну на рівні, що підходить для обраних. Начебто легально, але по суті — договір про невтручання.

Впливові друзі у конгресі: лобі із золотим голосом

Фармацевтичне лобі — це могутній голос у конгресі, той самий голос, який дозволяє системі змінитися. У 2022 році індустрія витратила понад $350 мільйонів на лобіювання своїх інтересів, і це ті гроші, що йдуть не на інновації та не на допомогу пацієнтам, а на те, щоб переконати законодавців залишити все як є. Навіть якщо на весь голос пролунає поклик про допомогу, фармацевтичні гіганти впевнено стоятимуть на своєму.

Лобісти працюють із кожним членом Конгресу, роблячи їх союзниками. Як? Скажімо так: вечеря, крапля впливу і трохи лукавства. В результаті ніхто й не сіпнеться, коли чергова ціна на таблетки підстрибне до небес.

Несамовиті історії, або ціна, від якої зводить живіт

Приклади? Вони тут як на долоні. Візьміть інсулін. Життєво необхідний препарат для діабетиків у США коштує близько $300-500 за флакон, тоді як собівартість його виробництва ледве сягає кількох доларів. Пацієнти, яким потрібен цей препарат, заощаджують на всьому, щоб вистачило на ліки, інколи ж і на інсуліні, жертвуючи своїм здоров'ям. У Європі інсулін продається в рази дешевше, але американський ринок тримається на кишенях пацієнтів, що лопаються.

А ось “EpiPen”необхідний при анафілактичних реакціях Його ціна зросла з $57 до $600 за кілька років, і ця капсула адреналіну стала символом жадібності фармацевтичної системи. Компанія Mylan намагалася виправдати це “витратами на навчання користувачів та маркетинг”, але хто повірить у цю казку?

Або “Daraprim”. Препарат, рятівний для пацієнтів з токсоплазмозом, різко подорожчав з $13,50 до $750 за таблетку після того, як його купила Turing Pharmaceuticals. Мартін Шкрелі, той самий відомий і ненавидимий громадськістю керівник компанії, виправдовував це “необхідністю інвестувати в майбутнє”, але це, звичайно, прозвучало як знущання для тих, хто не міг дозволити собі життєво необхідні ліки.

Картель у краватках

Чи можна назвати цю систему картелем? У чомусь вона навіть складніша, ніж звичайний картель. Тут не гангстери в темних провулках домовляються про те, як би ще збільшити ціну. Тут працюють дипломовані професіонали, які запевняють, що все заради науки та прогресу. Це не кримінальна змова — це ретельно продумана схема, в якій кожен крок підтриманий законами та патентним захистом.

Американська система фармацевтики — це картель у краватках, якщо хочете, з розрахунком та бездоганним знанням законів. Виробники, PBM та страхові компанії, лобісти та політики – кожен додає свою націнку, поки ціна не злітає до небес. Але хто винний? Кожен та ніхто.

Хто заплатить за здоров'я

Ця система може проіснувати ще довго, але суспільне терпіння не безкінечне. Люди починають розуміти, що лікування перетворюється на розкіш, і ті, хто колись міг собі дозволити ліки, тепер змушені дивитися на цінники з розпачом. Поки система стоїть, фармацевтичні компанії продовжуватимуть захист своїх привілеїв. Здоров'я – це товар, а життя – предмет торгівлі.

Source link