Як тисячі українців дієво допомагають знищувати ворога (відео)

Великий оборонно-промисловий комплекс збудований в Україні руками простих громадян із 3D-принтерами.

Вони друкують на домашньому устаткуванні запчастини та готову продукцію для потреб української армії, покриваючи необхідні потреби. Адже військові постійно потребують продукції, яку можна виготовити на недорогому 3D-принтері: медичне обладнання, снаряди для скидання з дрону, запчастини для автоматів, міни, запасні частини для рацій та дронів. Саме цей простий пристрій перетворює гранату на “скидання”, а звичайний квадрокоптер – на бомбардувальник.

Починаючи з 2014 року в Україні працюють волонтери, які вдома виробляють подібну продукцію для знайомих військових. Тепер же таких розрізнених груп друкарів уже недостатньо. для покриття потреб армії потрібні мільйони друкованих деталей та снарядів, які необхідно як якісно виготовляти, а й своєчасно поставляти на фронт.

І тоді виникла ідея: чому б усім не працювати як єдиний оборонний завод? У цьому випадку можна ефективно та швидко ставити на конвеєр найнеобхідніше, уніфікувати продукцію, розробляти власні рішення та навчати нових друкарів. Так розпочала свою роботу “Друк Армія”.

Минуло два роки, на сьогоднішній день організація об'єднала та навчила тисячі друкарів, створила конструкторське бюро, налагодила контроль якості, зворотний зв'язок з військовими, логістику та започаткувала єдину платформу для координації роботи своїх волонтерів.

Наразі парк “ДрукАрмії” налічує понад 10 тис. 3D-принтерів, розкиданих по Україні та за кордоном. Щотижня на фронт відвантажуються сотні партій. Закупівлю матеріалів фінансують друкарі, компанії-партнери та небайдужі українці.

Засновники організації конкурують з перекупниками і деякими виробниками, які продають військовим ту ж продукцію з великою націнкою.

“У Другу світову війну жінки та діти ставали до верстатів і робили боєприпаси. Ми зараз не в найкращій ситуації, тому 3D-принтер може стояти у кожному українському домі”.

Вольнов – відомий український пранкер. Чергову хвилю популярності він отримав, як Майор Чорнобаєв, обдзвонюючи родичів російських військових на початку війни. Свій перший 3D принтер він купив ще під час пандемії та почав друкувати захисні щитки для медиків. З лютого 2022 року Вольнов разом із невеликою групою ентузіастів почав брати замовлення від військових та закликав своїх передплатників приєднатися до друку. Охочих виявилося напрочуд багато:

Коли вже близько двохсот людей відгукнулися, я втомився сам кожного вчити, пояснювати, як працює принтер, куди відправляти продукцію. Коли я роблю щось однакове більше двох разів – це потрібно автоматизувати. чим я постійно займаюся. Тому саме життя підготувало мене до створення “Друку Армії”. військові та друкарі могли знаходити та верифікувати один одного, як в інтернет-магазині».

Наразі співтовариство налічує близько 3 тис. активних друкарів, які готові взяти нове замовлення. На платформі зареєстровано понад 15 тис. військових, кожен із яких безкоштовно може вибрати з каталогу потрібний для підрозділу виріб.

У каталозі “Друк Армії” близько 500 різних виробів, більшість з яких – власні розробки. R&D займається окремий підрозділ волонтерів-інженерів, які мають навички 3D-моделювання. Зазвичай розробка починається із запиту військових. Вони тестують прототип на полі бою та оцінюють.

Якщо технологія вийшла якісною, її додають до загального каталогу. З цього моменту технологія стає доступною будь-якому військовому і масштабується на всю армію. Друкарю достатньо дочекатися замовлення, завантажити готовий шаблон для 3D-принтера та почати друкувати.

Серед розробок “Друк Армії” є і сегмент з обмеженим доступом. Наприклад інженери, спільно з військовими, почали робити рішення для випалу ворожих посадок за допомогою терміту, так званих дронів-драконів.

Ажіотаж серед бажаючих друкувати викликав легкий хаос, тому керівництво “ДрукАрмії” зібрало досвідчених друкарів і зробило з них менеджерів або “кураторів”. виробничий цех, і склад, і лабораторія контролю якості.

Куратор відправляє продукцію на фронт “Новою поштою”. За словами одного з керівників, для обсягів “ДрукАрмії” волонтерських лімітів цього оператора вже недостатньо, тому більшу частину відправляють власним коштом. Жоден із тисяч працівників “ДрукАрмії” не отримує зарплату і витрачає на роботу власні гроші та час.

За два роки співтовариство відвантажило понад 275 тонн продукції: 3,3 млн. частин для скидів, 2,9 млн. снарядів, сотні тисяч деталей для дронів та піхотної зброї, макетів, адаптерів для приладів, продукції для саперів, медобладнання.

Фінансування організації майже повністю децентралізоване: кожен друкар купує стільки спеціального пластику, скільки може собі дозволити.

Деякі приватні компанії, наприклад, “ОТП банк”, виділяють кошти на закупівлю пластику, що розподіляється між досвідченими друкарями для виконання великих замовлень. На закупівлю сировини також відкривають збори, у рамках яких розігрують трофеї з фронту чи 3D-принтери.

В даний час “Друк Армія” накопичує запаси продукції на складах, готуючись до масових відключень електрики.Під час зимового просідання виробництва популярну продукцію розподілятимуть із заздалегідь підготовлених запасів.

Організація поступово виходить за межі друку та поєднує волонтерів, які вміють плести сітки, паяти електроніку, працювати на складніших інструментах. Наприклад волонтери Жанна та Денис із творчої студії ZhaDenKa за допомогою лазерного різання зробили та безкоштовно передали близько 60 тис. захисні щитки на очі, які допомагають зберегти зір бійцям при пораненнях. Також на платформі “ДрукАрмії” збирають дрон-детектори “Сахарек” та TinySA.

В Україні є компанії, які продають вироби із пластику втридорога, каже Вольнов.

“Одна з наших публічних цілей – знищення “барижного” ринку. За це вони нас називають комуністами. Наприклад собівартість щитка для захисту очей від “Друку Армії” – 3 грн, а на ринку такі продаються за 90-100 грн. Собівартість макета міни у друкарів співтовариства – 40 грн., а ціна на ринку – 1400 грн. Дрон-детектори “Сахарек” на ринку коштують до 5 тис. грн, а “Друк Армія” збирає їх за собівартістю – 1 900 грн”.

Відносини між спільнотою друкарів та продавцями аналогічних виробів напружені. Деякі українські виробники крадуть загальнодоступні технології “Друк Армії”, масштабують у себе, а потім продають за гроші військовим частинам. Іноді відбувається навпаки, каже Вольнов:

“Друк Армія” купує продукцію у цих компаній, повністю копіює за допомогою “реверс інжинірингу” і починає безкоштовно виробляти її для військових.

Волонтери можуть постачати набагато більше продукції та економити гроші військовим частинам, але все впирається у нестачу сировини, скаржиться Вольнов:

“Коли військовий дізнається про “Друк Армії”, він перестає витрачати гроші на ринку. Однак ми не можемо покрити всю потребу, тому що нам не вистачає грошей на пластик. Хтось із військових отримує продукцію, а хтось залишається наодинці з “баригами” Ми шукаємо інструменти, як робити продукцію за собівартістю, що буде в рази дешевше, ніж на маркетплейсах».

Поріг входу до цієї діяльності відносно невисокий: базовий принтер коштує 10 тис. грн., пластик – 350 грн. за кілограм:

“Один кілограм пластику – це 15 хвостовиків для “скидів” гранат, кожна з яких може потрапити до окупанта”.

Новому користувачеві потрібно зареєструватися на сайті, прочитати інструкції та поставити запитання на форумі. Після встановлення принтера волонтер отримує перше завдання. Спочатку система дає прості замовлення, щоб новачок припускався менше помилок, а згодом підвищує складність.

Серед друкарів є різні люди: від школярів до 70-річних пенсіонерів, від людей із одним принтером у квартирі до бізнесменів із “фермами” у гаражах. Рекордсмен “ДрукАрмії” – волонтер із 50 принтерами, який відвантажив продукції на 2,5 тонни. Вольнов каже:

“Важко зупинитися на одному принтері. Часто людина змушує квартиру 3D-принтерами, доки дружина не загрожує вигнати з дому”.

Низові благодійні ініціативи, що виникли на початку війни, стають системними та ефективними. Лише за жовтень волонтери “Друк Армії” відправили на фронт 25 тонн продукції. Могли б більше, але не вистачає пластику. Як і на будь-якому українському оборонному заводі можливості принтерів значно перевищують фінансування. Сировина купується за донат або кошти друкарів і одразу йде в роботу. Відео для розуміння процесу та існуючі точки зору:

Source link