Катастрофа – нова реальність уряду Міцотакіса

Ми вступили в епоху катастроф. І в останні роки Греція постійно живе у цю епоху.

Зміна клімату вже настала, і ми можемо спостерігати його наслідки у вигляді «екстремальних погодних явищ», катастрофічної нестачі водизростання ризику великих лісових пожеж у всьому світі. Ми спостерігали це у багатьох країнах, ми пережили це у нашій країні та переживаємо зараз.

Прямо зараз в Аттиці вирує дуже велика лісова пожежа (стаття написана 13 серпня), яка поширюється на райони, які ми вважали за житлові, частиною «міської території» столичного мегаполісу. Ми стикаємося із ситуаціями, про які раніше, навіть у часи великих пожеж, ми не думали.

Я знаю, що умови безпрецедентні та вкрай складні. І я не сумніваюся, що ті, хто бере участь у ліквідації наслідків, роблять усе можливе, багато хто з них виявляє справжній героїзм та самозречення.

Але ми вже давно знали, що На нас чекають безпрецедентні та надзвичайно важкі часи. Ми знали, що з кожним роком ситуація буде все складнішою і складнішою. Ми знали, що межі механізмів пожежогасіння будуть випробувані на міцність. І в якийсь момент ми повинні запитати себе, чи справді ми впоралися з цим викликом останніми роками.

Зрозумійте мене правильно, я не хочу говорити про «відповідальність» і пошук винних у цей момент, коли катастрофа лише розгортається. Хоча очевидно, що тут є давня і дуже серйозна відповідальність, так само як і політичні винуватці, адже громадяни не можуть відчувати, що живуть у незахищеній країні і абсолютно беззахисні, очікуючи, що пожежу загасять, коли вона досягне моря.

Я маю на увазі щось більш глобальне, що сягає коріння проблеми і багато чого пояснює – але не виправдовує. Я вважаю, що ми не усвідомили, як мали б, наскільки все вже змінилося. І тому, що ми цього не усвідомили, ми все ще значною мірою не готові. Інакше кажучи, нині ті, хто тримає у своїх руках долю країн, не думають і, більше того, не діють так, щоб продемонструвати реальне усвідомлення критичності ситуації.

Хоча кліматична катастрофа, як у вигляді зусиль щодо запобігання її ескалації, так і у вигляді дій щодо обмеження її наслідків, має бути однією з головних, якщо не найважливішою, проблемою, яка нас хвилює і навколо якої мобілізуються ресурси, як державні, так і європейські.

Натомість факти свідчать про те, що Міністерству кліматичної кризи та цивільної оборони, яке таки відповідає за ліквідацію наслідків стихійних лих та криз, а також за боротьбу зі зміною клімату, було виділено дуже мало ресурсів (або їх успішно розікрали. Прим. редакції), враховуючи стрімкі зміни. Викликає стурбованість і гнів той факт, що навіть із Фонду відновлення, через який планувалося покрити значну частину потреб в обладнанні, спеціалістах та людських ресурсах, було виділено дуже мало коштів, і донедавна цей відсоток становив лише 1%.

Я не думаю, що в даний час існує більш важливе «національне завдання», ніж досягнення реальної безпеки та захисту від лих, а в середньостроковій перспективі – звернення до процесу зміни клімату, щоб ми могли справді побудувати стійке майбутнє.

Тому що я не вірю, що відповідь на даний момент полягає у фаталістичному прийнятті того, що катастрофи відбуватимуться все частіше і частіше і що все, що ми можемо зробити, – це забезпечити за допомогою таких систем, як 112, відсутність жертв, а також шляхом розширення форм приватного страхування забезпечити додаткові компенсації для тих, хто страждатиме все частіше і частіше.

Такий напрямок було б неприйнятним примиренням із катастрофою; це було б рівносильно злагоді з тим, що стало новою нормою.

І я боюся, що саме це ми й робимо доти, доки не усвідомлюємо, що перейшли на новий рівень як погроз, так і масштабів впливу, які можуть чинити катастрофи.

Перед цією реальністю держава і ті, хто несе за неї відповідальність, не можуть залишатися на рівні «ми зробили все, що могли». Вони мають перейти до «ми зробили і робимо те, що маємо зробити». Інакше вони все ще перебувають у самому центрі проблеми.

Лефтеріс Т. Хараламбопулос – редактор найбільшого грецького видання in.gr

Source link