Війна на повільному вогні. Чому Захід гальмує допомогу Україні

Повідомлення Bloomberg про мізерну кількість літаків F-16, які будуть поставлені в Україну найближчим часом (6 до кінця літа і 20 до кінця року, при тому, що Зеленський заявив про необхідність у 128 літаках) увінчала цілий потік невтішних для України новин від західних партнерів.

Тиждень цей, нагадаємо, почався з трагічних подій, коли після російського удару по Києву загинуло понад 30 людей, було зруйновано дитячу лікарню. Охматдит. Цей удар стався саме напередодні саміту НАТО у Вашингтоні. Тому в Україні були сильні очікування, що російська атака простимулює різке збільшення підтримки з боку Заходу. Проте вийшло інакше.

Про постачання нових систем ППО справді було оголошено. Проте, вони планувалися і раніше. Але з трьох стратегічно важливих питань Київ отримав відмову.

По перше, Україна так і не отримала запрошення на вступ до НАТО, а у підсумковій декларації саміту лише вкотре було повторено, що вступ цей колись станеться – коли закінчиться війна, і будуть виконані певні умови.

По-друге, США, зокрема й устами президента Байдена, відмовилися дати дозвіл на удари далекобійними ракетами в глибину Росії. Щоправда, сьогодні ввечері Пентагон заявив, що ця позиція може змінитися в майбутньому. Але таке він говорив і раніше. Однак, дозвіл досі так і не отримано.

По-третє, у Вашингтоні заявили, що ППО країн НАТО не збиватиме російські ракети над західною Україною, про що також просив Київ.

Західна преса пише, що зброя надходить в Україну дуже повільно, а тому український наступ (про підготовку якого на найближчі місяці багато говорилося останнім часом) до кінця року навряд чи можливий. І новина про постачання невеликої кількості F-16, які зараз плануються, ці висновки підтверджує. На ці літаки була велика надія щодо підготовки наступу. Але зрозуміло, що ані 6, ані 20 літаків ситуацію на фронті переломити не зможуть.

Це далеко не перші «гальма», які демонструє Захід і які обурюють багатьох в Україні. З приводу причин такого явища висловлюються різні версії. Є теорія, наприклад, що таким чином Захід підштовхує Україну до переговорів із Росією. Хоча жодних об'єктивних підтверджень цьому немає.

А в РФ популярна версія, що всі ці повідомлення про «гальма» – військова хитрість, Щоб приспати пильність Москви (насправді поставки йдуть повним ходом й у більшій кількості, ніж офіційно заявляється), чи елемент тиску західні уряди із єдиною метою активізувати допомогу (і найчастіше це спрацьовує).

Проте очевидно, що проблеми з постачаннями є, і зброя вирушає не в тих обсягах і не так швидко, як просить Україна. І цьому цілком об'єктивне, а чи не конспірологічне, пояснення – страх Заходу перед прямим зіткненням із РФ, що може швидко перейти у стадію ядерної війни. Тим більше що з Росії натяки на це йдуть постійним потоком. І будь-які кроки, які можуть призвести до такого зіткнення навіть теоретично, гальмуються.

Такий підхід багатьох у Києві дратує, але пояснимо – мало хто на Заході хоче ризикувати опинитися перед перспективою ядерного апокаліпсису. Плюс є й політично-кон'юнктурний момент – напередодні виборів США Трамп постійно звинувачує Байден у тому, що він веде світ до світової війни. Тому Білий дім не хоче давати своєму противнику додаткових аргументів.

Тому нинішні керівники країн НАТО (Байден і Ко) дотримуються стратегії «підтримки війни на повільному вогні» – надавати допомогу достатню для того, щоб не допустити розгрому української армії, але в такому обсязі, щоб не спровокувати РФ на удар по Заходу. Розрахунок на те, що рано чи пізно тяготи військового часу та ефект від санкцій підірвуть здатність Росії вести війну, спровокують внутрішні потрясіння, дестабілізують російську владу, позбавивши її волі застосування ядерної зброї. Після цього РФ можна буде примусити до прийнятних для України та Заходу умов світу.

Плюс до того тривала війна допомагає американцям вирішувати і стратегічніші завдання, не беручи участі при цьому безпосередньо в бойових діях – пов'язувати сили РФ, змушуючи концентрувати їх в Україні, посилювати єдність глобального Заходу, сварити Європу та Китай, допомагати схилити громадськість до збільшення військових бюджетів. Щоправда, ця стратегія також дуже ризикована для України та Заходу.

По перше, ніхто не знає, скільки чекати настання нової «смути» в Росії і чи настане вона взагалі.

По-друге, якщо Кремль відчує, що ситуація для нього погіршується, він може почати діяти превентивно, сам підвівши ситуацію на межу прямого зіткнення з НАТО та ядерною війною.

По-третє, «війна на повільному вогні» загрожує знекровити насамперед Україну, ресурси якої далеко не безмежні. Після чого український опір може впасти.

Альтернативою і «війні на повільному вогні», і прямому зіткненню Росії та НАТО з загрозою ядерної війни могло б стати якнайшвидше закінчення бойових дій на деяких компромісних умов. Щоправда, поки позиції України та Заходу з одного боку, і Росії з іншого вкрай далекі одна від одної. І дуже важко уявити, як їх на даному етапі можна поєднати.

Однак з урахуванням розуміння того, що обидві альтернативи якнайшвидшому світу для всіх однаково погані (довга війна між Україною та Росією з величезними ризиками для обох країн чи світова війна), рано чи пізно, можливо, матиме шанс домовитися.

Країна

Source link