Операція "Рожеві окуляри". Хто переконав українців у слабкості російської армії?

З моменту невдачі настання ЗСУ влітку минулого року на адресу української влади почали часто звучати звинувачення в тому, що вони створили завищені очікування швидкої перемоги у війні, змусили дивитися на ситуацію через «рожеві окуляри», що згодом призвело до розчарування в суспільстві.

Проте, задля справедливості, варто сказати, що внесок влади та телемарафону у створення завищених очікувань серед українців не йде ні в яке порівняння з тією роллю, яку в цьому зіграла ціла плеяда російських діячів, які з 2022 року розганяли хвилі «зради» щодо стану армії РФ.

Особливо виділявся на цьому тлі Євген Пригожин, а також сітка телеграм-каналів, що керується ним. Вони, з одного боку, звеличували ПВК «Вагнер», з іншого боку – системно «мочили» російську армію, малювали її збіговиськом боягузливих напівбомжів під командуванням гранично тупих генералів-«лампасників», а також передбачали її швидкий розгром.

Одне з найяскравіших заяв на цю тему Пригожин зробив 21 червня 2023, якраз напередодні заколоту. Він розповідав, як українська армія громить росіян на південному фронті, вже виходить на околиці Токмака, висаджується у Голій Пристані та йде до Молочного Лимана, щоб перерізати сухопутний коридор до Криму. Нічого з цього, як відомо, не сталося ні тоді, ні згодом. Ні до Токмака, ні, тим більше до Молочного лиману, українські війська так і не вийшли, наступ було зупинено.

Євген Пригожин

Однак це й подібні до нього виступи Пригожина та інших російських «вісників зради» породжували в українців віру в швидку і легку перемогу над «армією чмонь, бомжів та алкашів».

Якби не знати, чим усе закінчилося (заколот і загибель Пригожина), це можна було б вважати хитрим планом російського командування створення у противника шапкозакидальних настроїв, щоб спонукати до прийняття помилкових рішень.

Але насправді, звичайно, ніяким хитрим планом це не було. Пригожин намагався таким чином спочатку збити Шойгу та Герасимова, взявши під контроль армію РФ, а після того, як це не вийшло, почав готувати заколот, створюючи під нього ґрунт розгоном «зради».

Так чи інакше, але очевидно, що уявлення про слабкість російської армії, яка ось-ось побіжить під ударами ЗСУ, виявилися помилковими. Армія РФ не тільки відбила український наступ, а й перехопила після цього ініціативу на фронті і утримує її досі, наступаючи з багатьох напрямків.

При цьому очевидно, що подібні уявлення виникли не на порожньому місці, а були породжені провалами армії РФ в Україні в 2022 році.

Однак ці провали більшою мірою походили з тотальної нестачі ресурсів і концептуальної неготовності російської армії до тривалої і масштабної сухопутної війни.

Після реформ, розпочатих у 2008-2009 роках, російська військова доктрина виходила з того, що, маючи ядерний арсенал, РФ може не побоюватися масштабного сухопутного вторгнення. Тому основний наголос робився на зміцнення ядерних сил та засобів їх доставки. А чисельність сухопутної армії підтримувалась у порівняно невеликому розмірі, достатньому для виконання точкових завдань у різних регіонах світу (як, наприклад, у Сирії). До великої сухопутної війни РФ не готувалася.

Не готувалася вона до неї і в Україні у 2022 році, на що вказує невелика чисельність сил вторгнення – за різними даними, від 150 до 200 тисяч осіб. Це було порівняно з чисельністю на той момент української сухопутної армії (якщо рахувати і ЗСУ, і Нацгвардію). Очевидно, що росіяни не очікували серйозного опору, а хотіли повторити щось на кшталт операції «Дунай» у Чехословаччині 1968 року. Чому вони так вважали – окреме питання (якби чисельність чинної російської армії була така ж як зараз – у 600-700 тисяч осіб, ситуація для України була б кардинально гіршою).

Але вже дуже швидко виявилось, що розрахунок не виправдався. І Росія виявилася втягнутою у масштабну війну, до якої не готувалася і для якої, на той момент, не мала достатньо ресурсів.

При цьому ЗСУ, маючи систему оперативного резерву (ОР-1 і ОР-2 – люди, що служили і воювали, за якими ТЦК вів чіткий облік), змогла швидко призвати резервістів. Плюс велика кількість добровольців. Все це поповнило українську армію на сотні тисяч людей і вже влітку забезпечило дуже значну чисельну перевагу, яку і було реалізовано під час наступу в Харківській та Херсонській областях. Російське керівництво довго вагалося з оголошенням мобілізації і зважилося на неї тільки у вересні 2022 року.

Мобілізація допомогла виправити баланс на користь армії РФ, а російське командування провело роботу над помилками та удосконалило управління військами та методи бойових дій. Російський держапарат зміг налагодити випуск озброєнь. І вже до початку настання ЗСУ у червні 2023 року це була вже зовсім інша армія, ніж у лютому 2022 року.

Друга велика проблема для російської армії виникала з, м'яко кажучи, неочевидності цілей і приводів війни, що позначалося на мотивації особового складу. Безумовно, в армії РФ є чимало мотивованих та ідейних солдатів. Особливо високий їхній відсоток серед мешканців Донбасу та Криму. Їхня мотивація схожа з мотивацією українських військових. Якщо бійці ЗСУ воюють за те, щоб до їхнього рідного дому не прийшли Росія та «російський світ», то проросійські донеччани та кримчани – за те, щоб до їхнього рідного дому не прийшла Україна. Є вмотивовані і серед солдатів із власне росіян, але для багатьох все-таки цілі війни, заради яких вони повинні сидіти в окопах у сусідній країні, не дуже зрозумілі.

На це накладається ще й те, як поповнюється зараз російська армія. Завербовані карні злочинці, контрактники (багато з яких – звичайні «заробітчани», які йдуть служити за «довгим рублем») – з такого контингенту важко зробити хороших солдатів і підтримувати серед них дисципліну, що підтверджується регулярними інцидентами з розбиранням усередині підрозділів, пияцтвом, дезертиром. мародерством, вбивствами та насильством над мирними жителями тощо.

Однак, незважаючи на всі проблеми з мотивацією та якістю особового складу, російській військовій машині на даний момент вдається підтримувати в армії боєздатність та керованість. Якими методами це досягається – загороджувальними загонами, розстрілами на місці «сучшників», їх відправкою до штрафбатів-«Шторм Z», або патріотично-виховною роботою командирів, молитвами та сеансами колективного читання статті Путіна про «єдність російського та українського народів», питання друге. Головне, що російська армія має рівень боєздатності, що дозволяє їй утримувати ініціативу на фронті.

13 травня заарештовано начальника Управління кадрів Міністерства оборони РФ генерал-лейтенанта Юрія Кузнєцова.

В армії РФ залишається чимало проблем (корупція, окозамилювання, повільна реакція на виклики та зміни на полі бою). Але ці проблеми неминучі тією чи іншою мірою, у будь-якій великій армії.

Загалом, проти України діє потужна військова машина, яка, до теперішнього часу, після проведеної «роботи над помилками», вже мало схожа на розповіді про збіговисько «чмобиків, бомжів та алкашів». Що визнають та українські військові.

Втім, тривала війна буде для цієї машини у будь-якому разі серйозним випробуванням. І чим довше вона триватиме, чим більше буде жертв, тим гостріше виявлятимуться всі описані вище проблеми. Особливо якщо смуга успіхів російської армії перерветься, всупереч високим очікуванням великих перемог, що створюються зараз в РФ, після заяви Путіна з вимогою передачі Росії Херсона і Запоріжжя. Це може викликати новий виток розбірок усередині командування та військово-політичного керівництва Росії (як це вже було в 2022 році), тим більше, що розбірки ці не припиняються і зараз (і в них беруть участь ті самі телеграм-канали з пригожинської сітки). Що, відповідно, може позначитися на керованості та боєздатності російської армії.

Втім, проблеми з мотивацією, боєздатністю та якістю особового складу наростають і у ЗСУ на тлі примусової мобілізації та скорочення припливу добровольців. Тривала війна є величезним випробуванням для будь-якої армії. І ключову роль зіграє те, чия військова машина виявиться міцнішою та стійкішою.

Думка автора може не співпадати з думкою редакції

Source link