Грецьке видання Катімеріні опублікувало матеріал, у якому обговорює питання заборони російської культури у країнах Заходу і, зокрема, у Греції.
З нагоди припинення публікації книги Елізабет Гілберт, дія якої відбувається в Росії, “К” обговорює питання заборони російської культури з українським модерністом Андрієм Савенком, директором МОМуса Марією Цанцаноглу, професором Олександрою Іоанніду та письменником та перекладачем Дімітрісом В. Тріантафіллідісом.
Це послання Елізабет Гілберт, автора, який став відомим завдяки своїй книзі “Є, молитися, кохати”, адаптованої для кіно Райаном Мерфі і в якій знялися Джулія Робертс і Хав’єр Бардем. Заснований на реальній історії, який раніше готується до виходу фільм “Сніговий ліс”, за даними Guardian, розповідає про сім’ю релігійних російських фундаменталістів, які в 1930-х роках врятувалися від сталінського терору, обравши самоізоляцію у віддаленому куточку Сибіру майже на півстоліття.
Питання, яке було порушено з самого першого моменту
Однак це питання піднімається не вперше з початку війни – хоча у випадку з Елізабет Гілберт ми, здається, йдемо на крок далі. Справа не тільки в тому, що ми накладаємо санкції – принаймні в галузі культури – на все, що є російською державною установою культури, як-от, наприклад, балети Великого театру. Справа в тому, що тепер культура нуліфікації поширюється на все, що може бути пов’язане, хай навіть у вигляді сцени, як у книзі Гілберт, з Росією.
Мюнхенський філармонічний оркестр, як повідомляв “К”, звільнив свого зіркового диригента Валерія Гергієва за відмову засудити вторгнення в Україну або дистанціюватись від свого близького друга Володимира Путіна. Він був змушений піти з посади почесного голови Единбурзького фестивалю. Міланський театр Ла Скала розпочав свій творчий сезон оперою Пушкіна “Борис Годунов” та викликав бурю суперечок. Королівський оперний театр у Лондоні припинив співпрацю із балетами Великого театру.
Росія відкривається для Заходу і посилює свої пропозиції щодо купівлі авторських прав англомовних авторів для перекладу російською мовою. У відповідь Захід закривається для російської культури.
Спільною відправною точкою стало рішення про скасування вистави “Лебединого озера” Великий театр в Афінському концертному залі. Згідно з тодішньою заявою Міністерства культури Греції (Ліни Мендоні прим. редакції), будь-який захід, пов’язаний з російськими культурними організаціями, відтепер припиняється. Скасування спектаклю викликало бурю обурення та лаконічний коментар посольства Росії в Афінах, яке назвало це черговим кроком “у руслі антиросійської політики Заходу”. Служби міністерства, згідно з іншим повідомленням “K”, проінформували піднаглядові установи про необхідність призупинити “будь-яке здійснення співпраці, планування або обговорення співпраці” з російськими культурними організаціями.
Путинська Росія перебуває у стані війни з Україною, Захід перебуває у стані війни (з лапками або без) з російським президентом, цікаво, ми також перебуваємо у стані війни з російською культурою? Чи може хвиля західної антиросійської кампанії змістити культуру цілої країни? Чи можуть Достоєвський, Толстой, Чехов, Шостакович, Рахманінов, Чайковський, Малевич, Кандинський чи Попова загнати у вогонь через оголошення війни їхнім співвітчизникам?
За даними Guardian, Росія зі свого боку відкривається для Заходу і збільшує кількість пропозицій про купівлю авторських прав англомовних авторів для перекладу російською мовою. За даними газети, англомовні автори кримінальних, романтичних та фантастичних романів отримали несподівано привабливі пропозиції на свої книги минулої весни, але деякі з них, як і раніше, не хочуть брати російські гроші через війну в Україні.
Як пише в Guardian професор нейробіології та письменник Кенан Малік, мало хто прочитав навіть чернетку книги Гілберта, яка, зважаючи на все, не є ні пропагандою, ні підтримкою російського націоналізму, не кажучи вже про Володимира Путіна. “Те, що сьогодні часто призводить до самоцензури – це, швидше, почуття морального зобов’язання не засмучувати свою аудиторію, яку Гілберт так яскраво висловила у своєму відео в Instagram”.
“Війна також була культурною із самого початку”
Вивіз статуї Пушкіна із міста Дніпро. (©Дніпровська обласна адміністрація через AP)
Чи говоримо ми про супутні збитки? Хіба всі ці питання – скасування вічної цивілізації – не мали бути вже вирішені? Професор сучасної грецької філології Київського національного університету Андрій Савенко у розмові з “К” виділяє, за його словами, дві сторони цього питання – внутрішню (українці) та зовнішню (російські).
“Володимир Путін використовує культуру як зброю у своїй політиці проти України з 2014 року. Він не лише кинув виклик мові, історії та корінням українців, але й хотів включити всю українську культуру до своїх нових планів щодо відродження Російської імперії, заявивши, що Захід створив Україну як анти-Росію”. Президент Ермітажу в Санкт-Петербурзі, напередодні вторгнення в лютому 2022 року, опублікував статтю, в якій визнав, що війна Росії носить культурний характер.Те ж нещодавно було зроблено з листом російських ректорів, які підтримують війну Путіна проти нашої країни.І це змушує мене задуматися: чи бере участь культура в кровопролитті чи ні?– пише український неоліберал.
“Нещодавно у Москві пройшла конференція за участю російських – і не тільки – неоеллінів з головною темою “Греки в Росії”. Тут виникає друге питання: чи не повинен був хтось згадати про трагічні події в Маріуполі, центр еллінізму на Азовському морі?” – розповідає Адрій Савенко.
“Я поважаю рішення Елізабет Гілберт не публікувати свою книгу після заперечень українців, – каже у нашій бесіді український професор із Києва. – З іншого боку, давайте подумаємо ось про що: чи може сьогодні студент з Ірпеня, Харкова, Києва, Запоріжжя, Херсона прочитати вірш Михайла Юрійовича Лермонтова про Бородінську битву в 19 столітті та перемогу Росії? Як викладати Булгакова, не наголошуючи, що він був антиукраїнцем та антисемітом? Чи можливо, щоб у день вибуху греблі Нової Каховки ООН відзначала – хай і планово – День російської мови?
“Чи причетна культура зрештою до кровопролиття?”
Андрій Савенко повертається до нашої розмови про культурну війну Володимира Путіна, а також про вольову сліпоту Заходу, яка, за його словами, намагається зрозуміти, що відбувається в голові російського громадянина, який живе в авторитарному суспільстві. Наш співрозмовник визнає, однак, що “слова можуть стомити, але люди та зброю вбивають”. “Російський президент, однак, на зразок нового радянського громадянина, якого хотів побудувати Сталін, придушує всі етнічні культури, що існують усередині Росії, щоб побудувати нову, велику та єдину Росію. Ці культури втрачають свою мову, частини своєї історії. Я думаю, що ми повинні подивитися, як сьогодні російські письменники служать такій культурній політиці, і, з іншого боку, підтримати тих, хто залишив країну, щоб врятуватися, так само як ми повинні зробити те саме щодо культур, які придушуються всередині Росії.
Український неоліберал описує ще більше внутрішніх проблем у своїй країні. “Я завжди пам’ятаю латинську приказку: “Коли гуркочуть гармати, Музи мовчать”. Є багато українців, яким важко слухати російську музику, дивитися російські фільми, читати російські книги, особливо, якщо на фронті є свої люди. Російськомовним ще важче, не тому, що вони бояться, що наші співвітчизники нападуть на них, а тому що вони не хочуть говорити мовою ворога.– робить висновок Андрій Савенко.
“Колективне скасування – це безвідповідально”
“Те, що відбувається з колективним скасуванням російської культури Заходом, поверхово і безвідповідально, – Каже “К” Марія Чанчаноглу, директор колекції російського авангарду Музею сучасного мистецтва MOMus-Costakis. – Холодна війна закінчилася багато років тому. На Заході розцвіла радологія, вивчення російської культури, писалися книжки і знімалися фільми про Росію. У цих протиріччях був творчий підхід. Те, що відбувається зараз із Україною, не означає, що культура має стати жертвою. Ми не можемо виключати художників, як це відбувається, наприклад, з колекцією Костакіса “Російський авангард”, які творили, вірячи у найкращий світ. А сучасна російська культура зараз стає жертвою путінської агресії, але в цьому винний Захід», – Додає вона.
“Сучасна російська культура зараз стає жертвою путінської агресії, але це помилка Заходу”.
MOMus у Салоніках, як повідомив нам його директор, припинив будь-яку співпрацю, відповідно до директиви Міністерства культури з російськими установами і більше не отримує спонсорських грошей від російських установ.
Вилучення пам’ятника Катерині Великій в Одесі. (©AP Photo/LIBKOS)
А професор кафедри балканських, слов’янських та східних досліджень Університету Македонії, відомий перекладач Олександра Іоанніду каже, що вона “Повністю проти будь-якого виключення. Культура – це основний стовп світу між народами”– зазначає вона у розмові з “К”, називаючи таке ставлення Заходу “самовбивчим”.
“Ці кроки – дуже зручні для російського президента, оскільки служать йому приводом для блокування опозиційних російських письменників, які в будь-якому разі зазнають нападів та переслідувань”.
“Зрозуміло, що Путін жодним чином не відповідає на демократичні вимоги Заходу. Але як можна виключити сучасну російську культуру, особливо коли намагається творити у такому режимі, як путінський? – наголошує Олександра Іоанніду. – ЕЦі кроки дуже зручні для російського президента, оскільки служать йому приводом для блокування опозиційних російських письменників, які в будь-якому випадку стали мішенню і зазнають переслідувань. Мистецтво каже, воно є вектором опору..
Західні розмови про… скасування російської культури, на думку Олександри Іоанніду, “перебувають у логіці Радянського Союзу, це божевільний підхід. Якщо ми не дамо платформу всім тим, хто знайшов у собі мужність висловитися за таких складних обставин, то кому ми її дамо?” питає він.
“Путін – справжній руйнівник російської культури”.
Ще один цікавий момент піднімає журналіст та перекладач з російської мови Димитріс В. Тріантафіллідіс, який нещодавно опублікував книги “Росія – великий ворог Заходу” і “Імперська ностальгія Росії – євразійська спокуса” (обидві видані видавництвом Epikentro): “Те, що намагається зробити Захід, блокуючи російську культуру, не йде ні в яке порівняння з тими стражданнями, які завдає культурі своєї країни сам Володимир Путін. Переслідування письменників, закриття театрів, скасування виставок, навіть підозра у тому, що митець є “іноземним” агентом”, згідно з прийнятим ним законом. І він робить дещо ще гірше: у багатьох книгарнях, коли книга належить автору, позначеному як “іноземний агент”, обкладинка закривається чорним пакетом, що супроводжується білою наклейкою, яка інформує про те… хто цей автор”.
“Політика Путіна базується на трьох стовпах: російський націоналізм, православ’я та азіатська автократія.”
Димитріс В. Тріантафіллідіс зазначає, що нова культурна політика російського президента ґрунтується на трьох стовпах: “російський націоналізм, православ’я та азіатське самодержавство”. Це позиції, які він перейняв у ідеолога Великої Росії Владислава Суркова та ідеології “глибинної російської держави”. Він дав мільйони єпископу Тихону, Георгію Олександровичу Шевкунову на створення мультимедійних виставок у цьому контексті. Він вилучив “Святу Трійцю” Андрія Рубльова з Третьяковської галереї у Москві, щоб передати її… своєї улюбленої російської патріархії, що служить йому у встановленні нової російської ідеології, ризикуючи у своїй збереженням цього великого твори ” .
З цим, здається, згодна Олександра Іоанніду, яка зауважує, що в академічному середовищі відбувся зрушення в інтерпретації російської класики. “Зараз усі вони шануються, як глибоко націоналістичні та християнські письменники, що далеко від реальності”.
“Українці, зі зрозумілих причин, прагнуть дерусифікувати себе – саме там проливається кров. Але те, що робить Захід, як на мене, безглуздо”– робить висновок Димитріс В. Тріантафіллідіс.
Думка автора може збігатися з думкою редакції.
Опубліковано kathimerini
Переклад “Афінські новини”
More Stories
МЗС України відновлює консульські послуги для чоловіків за кордоном із певними змінами
Наступ на Харківщині: ISW проаналізував ситуацію
Джон Кірбі: "Армія РФ почала наступ на Харків" (відео)