Німеччина закрила 3 ​​останні атомні станції

15 квітня 2023 року в Німеччині зупинили останні три атомні електростанції. Це рішення було ухвалене урядом Німеччини після найбільшої у XXI столітті атомної катастрофи на японській АЕС “Фукусіма”.

Останні три німецькі АЕС – “Ізар-2”, “Неккарвестхайм-2” та “Емсланд” – відключили від енергомережі увечері у суботу. Кабінет канцлера Олафа Шольца довів до кінця затіяну Ангелою Меркель енергетичну авантюру.

Зробити такий німецький уряд збирався вже не перший рік. Приводом стала найбільша у XXI столітті атомна катастрофа. Саме після неї уряд Меркель раптово дійшов висновку, що атомні станції потрібно закрити! Чи не модернізувати, не підвищити захищеність, не переобладнати, а просто перестати ними користуватися.

Однак зараз, в умовах світової економічної війни, що розгорається, такий крок — самогубство. Для самої Німеччини, зрозуміло. Бо ця безпрецедентна подія має, як мінімум один, вигодонабувач. Той самий, що змусив німецьку промисловість розпочати релокацію за океан, де дешева енергія і сьогодні надміру. На відміну від Західної Європи.

На вирішення цього завдання відвели десять років, протягом яких одна за одною закрилися чотирнадцять німецьких атомних станцій. Тепер термін добіг кінця, і німці з німецькою старанністю остаточно позбавили себе однією з найбезпечніших та найекологічніших енергетик. Зробили вони це всупереч численним протестам своїх громадян. І всупереч логіці, яка диктує їх найближчим сусідам та давнім суперникам французам подальший розвиток національної системи АЕС.

Ця обставина надає особливої ​​двозначності німецькому антиатомному рішенню. Франція сьогодні є найбільшою атомною західноєвропейською державою. На дев’ятнадцяти її АЕС працюють 58 ядерних реакторів, а сумарна потужність генерації становить 63130 мегават. Французи звикли заощаджувати воду, але не електрику. Адже майже три чверті електроенергії у Франції (якщо бути точним, то 71,6%) виробляється на атомних станціях. Це найвищий показник у світі!

Адже ще нещодавно Німеччина становила гідну конкуренцію Франції. У країні працювало 17 атомних станцій, які виробляли понад третину всієї електроенергії. Але потім почав набирати обертів рух “зелених”, потім стався Чорнобиль, потім трапилася катастрофа на “Фукусімі” – і німці остаточно злякалися мирного атома.

Напередодні німецького енергетичного самогубства консервативні німецькі парламентарі ледь не криком кричали про те, що прийняте Меркель і проведене Шольцем рішення стане “найбільшою економічною дурістю”.

Саме так в інтерв’ю Reuters назвав те, що сталося, колишній депутат парламенту від християнських демократів (СДПН) Арнольд Ваатц. “Я назвав це найбільшою економічною дурістю партії з 1949 року, і я, як і раніше, дотримуюся цього погляду”, – підкреслив Ваатц, один із п’яти парламентаріїв, які виступали проти законопроекту про відмову від АЕС. Але хто їх слухає, цих консерваторів! Адже майбутнє світової економіки, як навчають увесь світ “зелені”, у відновлюваних та безпечних джерелах енергії. Насамперед — у сонці та вітрі.

Незважаючи на те, що економічно це вкрай невигідні, а технічно сумнівні та складні способи генерації. Все одно, що трапилося в Німеччині, викликає у них майже оргастичну радість. “Це велике досягнення для мільйонів людей, які десятиліттями протестували проти ядерної енергетики у Німеччині та у всьому світі!” – Наводить CNN слова представника Greenpeace Поля-Марі Маньєра.

При цьому самі німці, здається, встигли зрозуміти, що наробили їхніх керівників. Більше половини мешканців Німеччини, опитаних газетою Bild напередодні закриття останніх німецьких АЕС, виступили проти відмови від атомної енергетики. Вони вважають, що якщо їхня країна стала такою незалежною від російських енергоресурсів, потрібно якось забезпечувати власну генерацію за рахунок інших джерел. Але міністру енергетики Німеччини Роберту Хайбеку, затятому прихильнику “природозберігаючої” енергії та члену партії “зелених”, на цю логіку начхати. Йому треба звільнити країну від найнебезпечнішої атомної енергії, і на цьому шляху всі засоби хороші, а чужі аргументи — нікчемні.

Найбільше німців, треба думати, дивує політика їхніх керівників порівняно з тим, як поводяться їхні сусіди та союзники. Ось як це виглядає в абсолютних цифрах:

• Франція: 19 атомних станцій, три чверті енергії, що виробляється.
• Росія: 11 атомних станцій, близько 12% енергії, що виробляється.
• Фінляндія: дві АЕС, третина енергії, що виробляється.
• Нарешті — вишенька на торті — показники США: там працюють 60(!) атомних станцій, більше, ніж будь-де у світі, а виробляють вони п’яту частину американської енергії. Чи потрібні ще коментарі?

Прем’єр-міністр Баварії консерватор Маркус Содер дванадцять років тому підтримав ініціативу Меркель щодо відмови від атомної енергії. Сьогодні він думає інакше: “Це абсолютно помилкове рішення, — цитує слова політика британська Daily Mail. — Нам потрібні всі можливі види енергії. В іншому випадку ми ризикуємо підвищити ціни на електроенергію і вивести підприємства з ладу”.

Адже саме це і є справжня мета всієї операції з позбавлення Німеччини атомної енергії зокрема та енергетичної незалежності загалом! Тільки так можна досягти, щоб найбільша в Західній Європі німецька економіка втратила і свій нинішній статус, і своє значення. Оголошена Америкою європейцям “холодна економічна війна” вже призвела до переїзду до США кількох найбільших німецьких виробників. І цей процес ніхто не збирається, на жаль, ніяк зупиняти. Принаймні канцлер Шольц.

Економічна спецоперація проти Західної Європи, що примітно, зовсім не головоломна багатоходівка. Суть її видно неозброєним оком. Економічні санкції проти Росії позбавили європейців дешевого газу. Замість нього доводиться купувати дорогий американський, а (ТЕС) у Німеччині виробляють – 43,7 % енергії. Через нестачу газу помітно знизилася генерація електроенергії на ТЕС та електрика, відповідно, подорожчала. У, за рахунок надлишку ресурсів, електроенергія дешева. От і доводиться німецьким концернам, головним платникам податків, роботодавцям та енергоспоживачам переїжджати за океан. Профіт!

У тому, що Америка взяла курс на перетворення Західної Європи на свого торгового васала, немає нічого дивного. Переживши важкий період втрати власного виробництва, США зараз прагнуть повернути країну заводи і заводи. Це логічно, адже поступова дедоларизація світової економіки руйнує традиційну фінансово-центричну модель американської економіки. Потрібно завести своє виробництво і забезпечити ринки збуту для всього, що воно буде випускати. А де взяти ці ринки? Росія та Китай втрачені, “глобальний Схід” – теж. Південна Америка ось-ось вивернеться з задушливих обіймів гегемона-сусіда, Африка ніколи і не була американською. Що лишається? Правильно, Європа!

Завідувач кафедри економіки довкілля та ресурсів та сталого розвитку Рурського університету в Бохумі Андреас Лешель наївно розмірковує про те, як легко його країна зуміла перенести відмову від російських енергоносіїв: “Минулої зими, у розпал енергетичної кризи, ми побачили, що можемо впоратися з нею досить добре”. Щоправда, минула зима була м’якою, а США ще не надто нахабно задерли ціни на свій зріджений газ. Наступна зима, за прогнозами, буде значно суворішою. А ціни на енергоносії, попри всі “стелі” та “коридори”, всі лізуть і лізуть вгору.

Тож уже за півроку німцям, судячи з усього, доведеться на своїй шкурі випробувати, як “досить добре” вони переживають холод і темряву. Якщо, звичайно, через океан їм не зможуть нав’язати уявлення про те, що саме так і повинні сьогодні жити передові країни, які дбають про екологію.

Source link