FT: До вас летять 300 ядерних ракет. Ти маєш відреагувати. Що далі?

Кілька хвилин тому мене склали присягу, і я став президентом США. Зараз я сиджу в овальному кабінеті та дивлюся телевізійні репортажі про ескалацію бойових дій у Європі. До кабінету вривається агент секретної служби та каже, що треба негайно йти. Я їду на ліфті вниз у кризовий центр Білого дому, який зветься ситуаційна кімната. Там до мене приєднуються керівники органів національної безпеки, які повідомляють про неминучий удар. У мене є 15 хвилин, щоб відповісти. Годинник цокає, і мені пропонують три варіанти дій. Всі вони передбачають завдання ударів у відповідь по Росії. За розрахунками, там загине від 5 до 45 мільйонів людей. Що мені робити?

Слава Богу, я дивлюся весь цей жах у громіздкому шоломі віртуальної реальності, який одягли мені на голову. Багатокутні зображення на екрані є досить грубими, і я ніяк не зможу прийняти ці вчення за реальність. Проте голова в мене йде кругом, а серце починає битися, коли переді мною розгортається вся ця драма з виючими сигналами тривоги і голосними голосами. Декілька хвилин я змушений думати про найважче рішення за всю історію людства. Почуття відповідальності просто зашкалює. У моїх вухах луною лунають слова радника з національної безпеки: “Якщо ви не відповісте, і якщо це справжній напад, що ви скажете американському народу згодом?”.

Це інсценування з ефектом занурення вигадали експерти з національної безпеки з Прінстонського університету Шерон Вайнер (Sharon Weiner) і Моріц Кютт (Moritz Kütt), які випробували її на десятках людей, щоб зрозуміти, як вони реагуватимуть. Це справжня агонія – приймати рішення про життя та смерть в умовах екстремального навантаження, ґрунтуючись на недостатній інформації. Вони засновані на протоколах застосування ядерної зброї, що діють у США, які мало змінилися з часів холодної війни. При проведенні керованого експерименту за участю 79 осіб 90% вирішили завдати ядерного удару у відповідь.

Вайнер визнає, що деталі цього вчення не зовсім точні (у моєму випадку за кілька хвилин після початку стався збій програми, і віртуальну реальність довелося перезавантажувати). “Але ми намагаємося робити все відповідно до реальності, – каже вона. – Реальна справжність – це стрес і складнощі, спричинені присутністю в кімнаті кількох людей, які приймають рішення”. Кожен із учасників намагається зробити свою роботу якнайкраще. Але у них різні та вельми суперечливі пріоритети. Кожен має свій емоційний багаж. Усі реагують на стрес по-різному. Тому, зрештою, система залежить від президента, який бере на себе відповідальність і приймає рішення. “Якщо президент не всім цим керуватиме, – каже Вайнер, – криза вийде з-під контролю”.

Зараз кінець 2022 року, і цей лякаючий імітаційний експеримент проводиться поблизу Капітолію на міжнародній конференції з ядерної політики, організованій Фондом Карнегі. У ній беруть участь багато провідних експертів із національної безпеки зі світовим ім’ям, що дуже актуально в нинішній обстановці. Збройний конфлікт в Україні надає засіданням легкого відтінку небезпеки, на них переважає похмурий гумор, а виступаючі жартують, що краще б провести цей захід у бункері. Пересувний кіоск для продажу гарячої кави отримав гучну назву “Бариста Армагеддона”.

Американський фізик Роберт Оппенгеймер, який керував лабораторією в Лос-Аламосі під час Другої світової війни і брав участь у створенні атомної бомби, якось порівняв дві великі ядерні держави зі скорпіонами в банку, “кожен із яких може вбити іншого, але тільки з ризиком для власної життя”. Конфлікт в Україні знову струснув цю банку зі скорпіонами в особі Росії та США, які зійшлися в опосередкованій війні на російському кордоні.

Один оратор, який виступає на конференції, заявляє, що Україна майже напевно переможе в цьому конфлікті і видворить російські війська з усієї своєї території, включаючи Крим. Інший додає, що за такого сценарію президент Володимир Путін вважає цю принизливу поразку загрозою існуванню його режиму, а то й самої Росії. У таких обставинах легко повірити, що Росія вдасться до ядерної зброї. Путін проводить військові навчання, попереджає НАТО, що він не блефує. США і самі щойно підтвердили свою вірність концепції ядерного стримування та готовність протистояти будь-якій агресії з боку держав-суперниці, зокрема Росії та Китаю.

Тобто у нас знову розпочався зловісний психологічний танець ядерного стримування та залякування. Він добре знайомий усім тим, хто жив у епоху холодної війни. Але я приїхав до Вашингтона на зустріч з активістом, який бореться за вдосконалення процесу прийняття рішень, які можуть покласти край життю на землі.

Склавши з себе президентські повноваження, я роблю швидку 30-хвилинну прогулянку містом, йдучи на іншу конференцію. Вона називається Poptech. Чого там тільки немає: майданчик для ритм-н-блюзу, зал для йоги, лампи з гімалайської солі, що освіжають повітря. Одяг в учасників набагато яскравіший, а рослинності на обличчях набагато більше. Учасники обговорюють усе, що завгодно, починаючи з використання даних космічного телескопа Джеймс Вебб і закінчуючи створенням комунікаційних програм для робітниць секс-індустрії. Один із провідних Poptech – 45-річний нейробіолог із Ізраїлю Моран Серф (Moran Cerf), який працює професором Північно-Західного університету. Він веде засідання щодо переосмислення політики національної безпеки. Одягнений Серф у потерті джинси та картату безрукавку, а на обличчі у нього триденна щетина. Як експерт у галузі прийняття рішень, Серф серйозно стурбований вадами в протоколах застосування ядерної зброї дев’яти ядерних держав (США, Росія, Китай, Британія, Франція, Ізраїль, Індія, Пакистан і Північна Корея). Він виступає за перегляд цих правил ядерного запуску. За останні півтора роки він опитав десятки експертів з ядерної зброї, воєначальників і політиків із різних країн світу, намагаючись зрозуміти, як знизити ризики ядерної катастрофи. Цього року на екрани вийде документальний фільм на цю тему під назвою “Взаємно гарантоване знищення”.

Серф зацікавився ядерною загрозою під час дискусії на конференції Poptech у 2018 році. Тоді про актуальність цієї проблеми розповіли два нобелівські лауреати – шведський юрист Беатріс Фін (Beatrice Fihn), яка отримала премію миру, та Баррі Баріш (Barry Barish), який отримав її з фізики. Серф стверджує, що люди дуже погано діють за умов екстремальних ризиків, таких як ядерна війна. Іноді у нас може виникати спалах стурбованості через цю проблему, але ми швидко переключаємося на свої повсякденні справи та турботи. “Наш мозок хороший, коли живе тут і зараз. Але йому важко розмірковувати про катастрофу або про дуже ризиковані та малоймовірні події”, – каже він.

Коли конференція Poptech добігла кінця, ми з Серфом сіли поговорити у слабо освітленому холі готелю. Він розповів англійською мовою з сильним акцентом свою біографію. Народився у Парижі, виріс в Ізраїлі, вивчав фізику у Тель-Авівському університеті. Будучи покликаним до армії, служив у військовій розвідці, кілька разів охороняв ядерний реактор у Дімоні. Потім він став “білим хакером”, працюючи у фірмі кібербезпеки Imperva, де проводив тести щодо проникнення до банків та державних установ. Життя Серфа різко змінилося, коли він випадково познайомився з англійським біологом Френсісом Криком (Francis Crick), який брав участь у розшифруванні структури ДНК. Пізніше Крик зосередив зусилля на загадці свідомості. Він запропонував Серфу зайнятися тим самим і спробувати “зламати” найцікавіший сейф у всесвіті – людський мозок. “Кинь свою роботу і займися справжньою справою”, – порадив йому Крик.