Думка експерта: прогноз щодо ескалації війни в Україні

В ексклюзивному інтерв’ю LETA уродженець Нижнього Новгорода, економіст, автор 15 монографій Владислав Іноземцев (1968), який мешкає та працює у Вашингтоні, дав своє бачення про події в Україні. Він постійно відстежує ситуацію в рідній країні та виступає із прогнозами. На думку експерта, жорстокість війни РФ проти України лише наростатиме. Далі – без купюр*.

— Владиславе Леонідовичу, перед Новим роком ви висловили формулу, за якої і війна припиниться, і Київ, і Москва збережуть своє обличчя. Події останніх тижнів не похитнули ваш оптимізм?

— Мабуть, тут має місце якесь нерозуміння мого погляду. Я говорив про те, що війна завдає серйозної шкоди стійкості російського режиму, і Кремлю варто було б замислитися про ухвалення неминучості поразки. При цьому я заперечував вкрай поширену сьогодні точку зору про те, що нинішній російський режим подібної поразки не переживе. Більше того, я не висловлював жодного «оптимізму», бо вважав (і вважаю) вкрай малоймовірним, що В. Путін обере варіант «керованого» виходу Росії з війни, а не чіплятиметься до останнього за нібито існуючі шанси на перемогу над Україною. Тож мені складно відповісти на ваше запитання, за винятком останньої частини: так, я впевнений, що ескалація війни неминуча — з припливом західної зброї Київ намагатиметься наступати, а Москва — робитиме все можливе для того, щоб якщо не просунутися вглиб України, то принаймні утримати окуповані території. Тому жорстокість протиборства лише наростатиме.

— Як людина, яка живе в США та знайома з особливостями тамтешнього політичного менталітету, як ви оціните статтю Кондолізи Райс та Роберта Гейтса «Час не на боці України», опубліковану у Washington Post? Чи можна її оцінити як особисту думку відставних політиків, чи це відображення позиції частини істеблішменту?

— Звичайно, це позиція частини політичного класу Сполучених Штатів — у цьому я не маю жодного сумніву. Серед американських політиків — як правого, так і лівого штибу — є багато тих, хто вважає за правильне врегулювати конфлікт якнайшвидше. Нестабільність у Європі, ймовірна нестійкість режиму в ядерній державі, загроза розповсюдження конфлікту та втягування до нього нових країн — усе це робить таке бажання дуже сильним.

Ідея про те, що Україна не може вийти переможцем або що Росію не можна розгромити на полі бою, це лише частина аргументів, покликаних переконати політиків у тому, що Захід має лобіювати мирні переговори. Однак тут важливо мати на увазі, що ця позиція в цілому не повинна видаватися за думку про бажаність закінчення війни будь-якими засобами, серед яких може бути відмова від підтримки Києва. Останнє, на мою думку, сьогодні взагалі не обговорюється, і позиція США еволюціонує від менш до більш рішучої, а не навпаки.

Говорячи гранично відверто, я думаю, що Вашингтону зараз вигідні продовження війни та виснаження (а також підвищення ступеня ізоляції) Росії руками українців, нехай і завдяки військовій допомозі Заходу. Стратегія підтримки однієї з воюючих сторін, за своєї неучасті у військових діях, була властива Америки протягом усього ХХ століття, у ній немає нічого нового. При цьому, повторю, не варто шукати в «сигналах», подібних до вказаного вами, свідчень того, що США можуть раптом зрозуміти «заклопотаність» В. Путіна.

— Як ви оцінюєте позицію Західної Європи: чи то обіцяє зброю, чи то не дає? Чи може Україна вірити Євросоюзу?

— Європейський союз є головним постраждалим від цієї війни за межами самої України. Він багато зробив для України та українців: розмістив мільйони біженців, надав серйозну економічну допомогу та кредити, на шкоду власним інтересам запровадив чутливі економічні санкції проти Росії.

Щодо поставок зброї, то європейські країни не мали і не мали договорів з Україною, які б вимагали надання їй військової допомоги, і тому все, що вони роблять, — це своєрідний акт доброї волі і, відповідно, не робиться автоматично. Звичайно, є побоювання, наскільки такі постачання розсердять Москву. Є й питання щодо власної обороноздатності.

Нарешті, дуже важливо і те, що ЄС — це потужна наддержавна структура, за правилами якої всім країнам доводиться рахуватися (або якими можна виправдовуватися за бездіяльність). Тому від початку рішучих дій від європейців чекати було складно. Власне я б відповів, що Україна має не вірити Євросоюзу, а сподіватися на нього просто тому, що, хоч би як цинічно це звучало, ЄС Києву нічого не обіцяв, і вимагати від нього Україна не має права. Я розумію, що це мало кого може втішити, але саме так. Європа допомагає Україні, і допомога зростатиме, але тиск у цій сфері може бути контрпродуктивним.

— А сам ЄС здатний припинити фронду у своїх лавах — я в цьому випадку маю на увазі заяви та дії Віктора Орбана? Чи не дійде до виходу Угорщини з ЄС чи виключення?

– Ні, не дійде. Орбан веде вправну гру, намагаючись максимізувати власні вигоди та підживлювати популістські настрої, на яких він спекулює. Ні він, ні керівництво ЄС не прагнуть виходу Угорщини з ЄС.

— Як би ви за 10-бальною шкалою оцінили дієвість економічних санкцій Євросоюзу щодо РФ?

– На 5-6 балів.

– Що підказує ваш досвід економіста: протягом якого часу Москві вдасться зберігати курс рубля і забезпечувати продукти на полицях магазинів?

– Безкінечно довго. Щодо курсу, Москва продемонструвала минулого літа, наскільки керованим він є. Достатньо було запровадити правило про 100% продаж валютної виручки експортерами, і паніка вляглася. Російській владі зараз невигідно руйнувати стабільність на валютному ринку, тому я вважаю, що курс долара і євро зростатиме трохи швидше за інфляцію, але жодного провалу ми не побачимо.

Щодо товарів на полицях, то у продовольчому відношенні Росія самодостатня. До того ж, зауважу, з боку Заходу немає жодних санкцій у цій сфері — російські фермери також використовують європейські посівні матеріали, інкубаторські яйця, вакцини для тварин, хміль чи смакові добавки, як і раніше. І якщо Росія захоче імпортувати продукти зі США чи ЄС, їй достатньо буде переглянути лише свої власні введені в 2014 році правила, а не просити про відміну західних санкцій, а ширвжиток ввозиться в основному з країн, що розвиваються.

Крім того, з весни існує система «паралельного імпорту», ​​при якій кожна людина або компанія можуть ввозити в Росію західні товари без будь-яких формальностей, тому ті ж iPhone14 продаються в кожному московському салоні зв’язку, незважаючи на те, що компанія Apple формально не веде бізнес у Росії. Тож давайте розділяти реальність та бурхливі фантазії у стилі повернення дефіциту часів пізнього СРСР.

— Ну, а якщо подивитися на інший бік фронту, чи не вийде так, що економіка України, її фінансова система виснажать можливості Євросоюзу? Адже Європа має чимало проблемних країн — та ж Греція, наприклад.

— Тут слід чітко розділяти політичний та економічний аспекти. У суто економічному/фінансовому значенні такої небезпеки немає. Європа вже витратила на підтримку України, через надання різних видів фінансової та військової допомоги, не менше 20 мільярдів євро і запланувала виділення ще 18 мільярдів на 2023 рік, але в той же час прямі збитки європейських країн від цін, що підвищилися через війну та санкції на енергоносії становив минулого року близько 500 мільярдів.

Тому я думаю, що зараз, ухвалюючи рішення щодо підтримки України, у Брюсселі порівнюють виділені суми не з кредитами, наданими Греції, і не із коштами, спрямованими на боротьбу з ковідом, а зі збитками, які завдала російська агресія європейським економікам, і тому мотиви для підтримки України цілком достатні, а масштаб витрат на ці цілі був і залишається за європейськими мірками дуже помірним.

— Чи розглядаєте ви можливість бунту на околицях Росії через нестабільність у соціально-економічній сфері від невдоволення мобілізацією?

– Ні. Загалом ситуація в Росії залишається набагато стійкішою, ніж це представляють європейській публіці російські опозиціонери-втікачі. З упевненістю можна сказати, що війна з Україною починалася як війна Путіна, але по суті виявилася війною Росії. Вбивства і наруги в тій же Бучі — це не так виконання путінського наказу, як дії звичайних росіян, звільнених від будь-якої відповідальності. До кожної війни в Росії близько 5 тисяч жінок на рік вбивали їхні власні чоловіки і співмешканці, так що не варто захоплюватися чудовими якостями народу, який нібито лише обдурений путінською пропагандою.

У міру продовження війни її підтримка може навіть зростати, оскільки виникає фактор помсти, образ за поразки і т.д. Крім того, треба розуміти, що мобілізованим платять великі за російськими мірками гроші, а у разі, якщо, наприклад, в Україні буде вбито солдатів, покликаний в Іванівській або Костромській областях, і його родичі отримають усі федеральні та регіональні компенсації, що належать за його смерть, їх розмір складе від 19 до 23 середніх річних зарплат, які отримують люди в цих регіонах, тому я не думаю, що війна буде зустрічати все більший опір. Бунти на околицях можуть статися, але лише якщо станеться серйозне послаблення центральної влади, а жодних свідчень того, що це може статися скоро, я поки не спостерігаю.

— Що ви думаєте про найближчі перспективи держав Балтії?

— Мені здається, що Росія ніколи не зважиться напасти на жодну з країн НАТО, і тому я не чекаю якихось змін у долі Латвії чи сусідніх країн, пов’язаних із російським вторгненням в Україну. Деякою проблемою мені бачиться масштабний приплив російських іммігрантів, які, в міру «закручування гайок» в Росії, матимуть все менше можливостей утримувати себе за рахунок коштів, що надходять з батьківщини, а інтегруватися в товариства, що їх прийняли, вони не будуть готові. Однак це, ймовірно, єдиний серйозний виклик, який стоїть на порядку денному.

Ну і ще, ймовірно, Латвії та іншим балтійським країнам доведеться позбавлятися від присутності російського бізнесу, що глибоко вкорінився в них, що може мати деякі наслідки для економіки. Однак, звичайно, порівнювати щось із зазначеного з тяготами, що випали на долю українського народу, якось не зовсім пристойно…

*Вираз «без купюр» означає, що текст публікується без вирізання будь-якої чи якихось їх частин.

Джерело

Source link