The Economist: Туреччина може виявитися «на межі диктатури»

Президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган, а точніше його тінь, потрапив на обкладинку журналу Economist за цей тиждень у явно невтішній формі, як лідер, який поставив свою країну «на межу катастрофи».

Як йдеться у введенні до звіту фінансової газети про стан країни напередодні президентських і парламентських виборів, «поведінка пана Ердогана в міру наближення виборів може підштовхнути те, що сьогодні є глибоко порочною демократією, до повномасштабної диктатури».

The Economist каже, що 20-річне правління Ердогана спочатку було вигідне Туреччині: він упорядкував економіку, нейтралізував генералів, які втручалися у владу, і досяг у 2005 році офіційного початку переговорів про вступ до ЄСпри цьому висунувши свою ісламістську програму, яка стривожила світських спадкоємців Кемаля Ататюрка, що довго панували, засновника Турецької Республіки.

Але, як зазначає газета, «що довше Ердоган перебуває при владі, то авторитарнішим він стає». Переходячи від прем’єр-міністра до президента, він перетворив цю, в основному церемоніальну, посаду на справді могутню на службі самодержавства. «Наближаючись до свого третього десятиліття при владі, він сидить у величезному палаці і віддає накази придворним, які надто налякані, щоб сказати йому, коли він неправий. Його дедалі більш ексцентричні переконання швидко стають надбанням громадськості», — йдеться у статті.

Ердоган колись порівняв демократію з поїздкою на трамваї: коли ви дістаєтеся місця призначення, ви виходите. Показовим є його трактування мера Стамбула Екрема Імамоглу, якого Economist називає «найвірогіднішим суперником» на пост президента. Дворічний тюремний термін та заборона на участь у політиці за те, що вони назвали чиновників, які анулювали його перші вибори, «ідіотами», вивели Імамоглу з президентських перегонів, якщо судимість не буде скасовано чи скасовано, і поставили під сумнів чесність виборів, каже The Economist.

На міжнародному рівні Ердоган може створити проблеми для Греції та Кіпру, «розпалюючи більш запеклі територіальні суперечки. Він міг «створити подальшу плутанину і розбрат у Сирії». Він міг би «дозволити 5 мільйонам мігрантів та біженців у Туреччині вирушити до південної Європи». А міг би й надалі блокувати вступ Фінляндії та Швеції до НАТО.

Проте, стверджує The Economist, Ердоган не може дозволити собі повний розрив із Заходом, тому що йому потрібні інвестиції та озброєння. Але, як стверджується у статті, настав час зайняти більш жорстку позицію західних держав, починаючи із США. «П-р Ердоган — хуліган, який бачить у боязкі причину використати свою перевагу, а жорсткість — як стимул налагодити відносини», — пише The Economist.

Source link