Україна розраховувала, що країни Заходу схвалять ідею створити спеціальний трибунал щодо так званого “злочину агресії” з боку Росії, але в Гаазі їй відмовили.
Прихильники цієї ідеї кажуть, що такий трибунал – це єдина можливість притягнути до відповідальності особисто Володимира Путіна та вищих чиновників РФ. Але чи є у цьому сенс?
Головна проблема
“Рішення президента Путіна завдати удару по Україні — це серйозний виклик міжнародному порядку, що встановився після 1945 року. Путін спробував замінити принципи самовизначення для народів і верховенства закону застосуванням сили. Весь світ повинен знати про акт агресії, який він спровокував, і про звірства, які він організував. Щоб допомогти відобразити гидкі спроби президента Путіна зруйнувати світ у Європі, нам час створити спеціальний трибунал”.
Це цитата з відкритого листи, яке склали 40 відомих юристів та політичних діячів з різних країн. Те саме говорять і представники української делегації, яка вирушила в турне Північною Америкою, а також заїхала до Парижа, Берліна та Лондона, намагаючись переконати країни Заходу взяти участь у створенні міжнародного трибуналу, цитує авторів послання. BBC.
Марія Мезенцева, голова цієї делегації після зустрічей у Лондоні сказала виданню: “Ми закликаємо наших партнерів у всьому світі приєднатися до ініціативи створення спеціального суду або так званого спецтрибуналу — платформи для притягнення до відповідальності вищого керівництва Росії. Це і Путін, і Рада безпеки — тобто до 20 осіб топових чиновників, політиків, військових, які планували, здійснювали та віддавали розпорядження щодо злочинної агресії”.
Агресія — це в даному контексті не просто якесь голосне слово, а конкретний злочин. ООН визначає агресію як застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави. “В свій час Нюрнберзький трибунал підкреслив, що агресія – це головне зло. Саме агресія відчиняє браму пекла. І агресія, на відміну від інших злочинів, вбирає в себе все зло війни. Саме війна є головним злочином”, – говорить Гліб Богуш, фахівець з міжнародного кримінального права із Копенгагенського університету.
Військові злочини, на відміну від агресії, відбуваються у війнах обома сторонами — сторони збройного конфлікту повинні підкорятися однаковим правилам, і не має значення, хто обороняється, а хто — агресор. “Наприклад військові злочини, вчинені російським або українським військовослужбовцями, мають один і той же правовий зміст, – каже Гліб Богуш. – Але треба розуміти, в чому причина цього. Якби не було факту агресії, не було б і цих злочинів. Так, вони самі по собі заслуговують на серйозний розгляд і покарання, але все це не мало б місця, якби не те, що трапилося в 2014 році і отримало розвиток у 2022 році, а саме — агресія».
Є лише одна проблема — зараз розслідувати російську агресію просто нікому. До того ж, на це потрібні гроші, і чималі. Україна, звісно, може знайти на це спонсорів, але наскільки багато вони готові платити за це?
Злочин керівництва
Україна розраховує домогтися правосуддя у кількох інстанціях. Перша – це Міжнародний суд ООН у Гаазі. Україна звернулася туди за два дні після початку війни, 26 лютого. Позов був сформульований незвичайно: Росія, як заявляє Україна, незаконно доводила своє вторгнення помилковими твердженнями про “геноцид” російськомовного населення Донбасу.
Міжнародний суд ООН, створений 1946 року на вирішення суперечок між державами, може розглядати справи, що стосуються міжнародних договорів, учасниками яких є сторони. Росія визнає юрисдикцію міжнародного суду в Гаазі щодо спорів про застосування та тлумачення Конвенції про запобігання злочину геноциду.
Гаага наказала Росії призупинити військові дії на території України.
Рішення Міжнародного суду ООН є обов’язковими для виконання та не можуть бути оскаржені. Є одна проблема – у суду немає жодних інструментів, щоб домогтися від держав виконання рішень. Результат очевидний — війна триває вже понад десять місяців.
Другий варіант – це Міжнародний кримінальний суд, який також знаходиться у Гаазі. МКС уже ініціював розслідування військових злочинів, скоєних в Україні, причому починаючи з 2014 року.
Влітку цього року МКС виповнилося 20 років. Усі ці два десятиліття суд розслідує найсерйозніші злочини у світі — геноцид, злочини проти людяності, військові злочини та злочини агресії. Одна з головних переваг Міжнародного кримінального суду — перед ним ніхто не має імунітету, у тому числі — глав держав. Але, мабуть, головний мінус МКС полягає в тому, що він не може розслідувати злочин агресії, якщо обидві сторони конфлікту не є учасниками Римського статуту — документа, який ляг основою цього органу. Ані Росія, ані Україна не ратифікували Римський статут.
Єдиний спосіб таки організувати такий розгляд у МКС – отримати згоду Ради Безпеки ООН. Але там Росія має право вето. Росія, як один із засновників ООН, є постійним членом Ради безпеки ООН та накладе вето на це рішення. До того ж Росія має ще одного союзника, постійного члена Радбезу, – Китай, який навряд чи проголосує за покарання Росії, розуміючи, що в цьому випадку він буде наступним на черзі.
Втім, є така ймовірність, що США та їхні союзники можуть проігнорувати це вето, тоді… ООН як міжнародна структура фактично втратить свою легітимність.
Виходить, що, незважаючи на загальне розуміння всієї тяжкості злочину агресії, немає жодних готових інструментів для того, щоб звинуватити керівництво Росії у розв’язанні війни. Фахівець з міжнародного права Гліб Богуш додає: “Злочин агресії — це злочин керівництва. За агресію основними обвинуваченими стають лідери держави, які ухвалювали рішення про скоєння збройного нападу. Оскільки Рада безпеки паралізована через вето Росії, трибунал покликаний закрити існуючу прогалину і доповнити .
Сила імунітету
Одна з проблем, з якою зіткнеться міжнародний трибунал, це питання персонального імунітету. У міжнародному праві голови та вищі посадові особи держав мають імунітет від судового переслідування — скрізь, окрім Міжнародного кримінального суду, який злочин агресії в цьому випадку не може розслідувати. То на якій підставі трибунал розслідуватиме дії Володимира Путіна?
Відповідей на це запитання дві. Один — із галузі права, другий — із галузі правового реалізму, як кажуть американці. З правовим реалізмом усе просто: насправді, швидше за все, будь-який суд, створений для розслідування злочину агресії, вирішить, що у підозрюваних немає імунітету. Що стосується галузі права, то відповідь не така очевидна.
Один із прихильників створення трибуналу Ларрі Джонсон, який працював помічником генерального секретаря ООН з правових питань, упевнений, що суд “явно зможе прорвати завісу недоторканності глави держави”. На думку Джонсона, для того, щоб це стало реальністю, Генасамблея ООН має проголосувати переважною більшістю голосів. У професійній спільноті вже кілька місяців точаться суперечки про те, якої кількості голосів буде достатньо для створення трибуналу. Професор Кевін Йон Хеллер вважає, що проголосувати за резолюцію мають щонайменше дві третини Генасамблеї.
“Така резолюція може бути прийнята лише переважною більшістю держав, які представляють усі куточки земної кулі. І я страшенно турбуюся, коли бачу вчених або НКО, які кажуть: “Ой, достатньо 60 країн (із 193). Або просто — щоб резолюція пройшла”. Мені здається, ми маємо думати не лише про бажання притягти Путіна до відповідальності, а й про прецедент, який може бути створено таким рішенням”, — каже Хеллер.
Інші країни не можуть не думати про правові та політичні наслідки, до яких може призвести створення голосами всього 50-60 країн у Генасамблеї трибуналу, який має право позбавити будь-якого лідера держави персонального імунітету. Але це не враховує право вето від постійних членів Ради безпеки… Замкнене коло.
Погана ідея?
Професор міжнародного права центру військових досліджень Копенгагенського університету Кевін Йон Хеллер каже, що солідарний із бажанням своїх колег покласти край цій війні та домогтися особистої відповідальності для осіб, які її розв’язали. Але відкритий лист із закликом створити трибунал Хеллер би не підписав. “Я вважаю, що Путін і багато інших високопоставлених російських політичних і військових лідерів скоїли злочин агресії. Але я вважаю, що спеціальний трибунал — це погана ідея”, — каже професор Хеллер.
До появи Міжнародного кримінального суду трибунали були у спосіб розслідувати військові злочини. Найчастіше це був складний з організації процес, який витрачалися величезні гроші. Але трибунали не померли зі створенням МКС. Наприклад, у 2003 році ООН та уряд Сьєрра-Леоне створили спеціальний суд, який займався злочинами, скоєними під час громадянської війни, і майже через 10 років за ці злочини засудили колишнього президента Ліберії Чарльза Тейлора. А після того, як МКС засудив і фактично стратив Слободана Мілошевича, він був виправданий.
Ну і нарешті, у цій справі є й інша, напевно, не менш важлива причина – подібна ініціатива може бути спрямована і на інші країни. Як мовиться у старому анекдоті: «Головне у ході слідчих дій не вийти на самих себе…». Адже суд над Росією також може стати приводом для війни в Іраку, Афганістані, Лівії і навіть у… В’єтнамі. Число військових злочинів, за які можна залучити країни НАТО, які брали участь у цих війнах, просто величезне, а покарання, як відомо, ніхто не поніс.
Головна проблема
Найголовніша проблема, з якою зіткнеться будь-який міжнародний трибунал, — це питання видачі підсудних. Міжнародний кримінальний суд не виносить заочних вироків. Це означає, що для судового розгляду підсудний фізично має бути ув’язнений у Гаазі. Поки що в Росії сильний існуючий режим, ефективне розслідування та вирок щодо високопосадовців навряд чи можливі.
Для прикладу: спроба МКС залучити США за військові злочини в Афганістані закінчилася невдачею. Більш того, проти головного прокурора МКС Фату Бенсуда, яка доклала величезних зусиль, щоб домогтися включення військовослужбовців США до списку можливих учасників військових злочинів в Афганістані, було введено санкції. Не лише проти неї, а й проти інших членів МКС, а також їм анулювали візи до США.
Після того, як США пообіцяли припинити фінансування МКС, справа взагалі була закрита.
“Якщо прокурори (МКС.) – Ред.) дійсно закривають розслідування, що стосується американської участі в Афганістані, це говорить про те, що тактика тяганини та тиску на МКС приносить плоди. Колишні чиновники США та ті, хто на них працював, продовжать насолоджуватися безкарністю. Це послання буде зрозуміле іншими військовими злочинцями, які побачать, що американський сценарій працює”, – цитує Катрін Галлагер сайт правозахисної організації. Journalists for Justice (“Журналісти за правосуддя”), пише видання DW.
More Stories
РФ оголосила у розшук українського президента щодо неназваної "статті КК"
Заступник голови ГУР: "Такі війни можуть закінчитися лише домовленостями"
Примусового повернення українських чоловіків з-за кордону не буде, е-кабінет військовозобов'язаних запрацює 18 травня