Про гостинність особливого сенсу та казахстанське яблуко в Афінах

Дядько Коля з Каліфеї був одним із перших людей, з якими я познайомилася в Греції. Він приходив до редакції, затишно влаштовувався у кріслі та… розповідав. Слухати дядька Колю можна було нескінченно. Хоча не завжди його розповіді були радісними.

Найвірніше сказати, що радісними вони не були ніколи. Бо стосувалися страшного періоду історія греків СРСР – депортації. Але не тільки про жахіття того, що довелося пережити людям, що потрапили з берегів лагідного Чорного моря – грузинського узбережжя – в казахстанському степу розповідав дядько Коля, було в його спогадах місце і добру, і вдячності.

– Пам’ятаю, прокидаюся з голоду в юрті, – розповідав він. – Нас багато дітлахів, і наших, і місцевих. Біля вогнища – козашка, замісила коржики і викладає їх дбати… Поруч із нею сидять її дітки – ми подалі. Ось корж готовий, аромат на всю юрту… Виймає вона корж, синок її тягне ручку, а вона його – хлоп по руці і простягає корж… мені. І також з наступним коржом. І доки ми всі не наїлися, своїх дітей вона не годувала… Як таке забудеш?

Дядько Коля багато розповідав про незвичайну доброту до висланих, про неоціненну допомогу, яку вони, незважаючи на роздратування «конвоїрів», надавали людям, які залишилися без усього…

– Якби не казахи, – любив повторювати дядько Коля, – ми б не вижили там, ми всі загинули б. Сама подумай: влітку – плюс 50, узимку – мінус 50… Клімат для нас був зовсім незвичний, та ще це тавро «висланий»… Тільки доброта місцевих і врятувала. Це була гостинність особливого сенсу.

Мені довелося кілька разів побувати у Казахстані. І в знаменитому Табаксовгоспі, де, до речі, досі вчать грецьку мову в школах, і у великих містах, і в невеликих теж. І щоразу я згадувала дядька Колю та його розповіді. І, спілкуючись з цим мудрим, відкритим народом, розуміла, якими ж правдивими були ці оповідання…

Дядька Колі давно немає з нами. Але в ці дні, коли в афінському районі Меніді було відкрито монумент на честь 30-річчя встановлення дипломатичних відносин між Казахстаном та Грецією… я згадала цю дивовижну людину…

Монумент – яблуко, символ Алмати, обрамлене оливковими гілками, тепер прикрашає центральну площу району, де компактно мешкають понад 30 000 понтійських греків із сімей депортованих до Казахстану та повернулися на свою історичну батьківщину. І в кожній родині тут пам’ятають і передають із покоління в покоління оповідання, подібні до тих, що чула я від дядька Колі…

Опубліковано МіО

Source link