Оджалан подав до суду на Грецію за його видачу турецькій владі

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив апеляцію Абдулли Оджалана проти Греції і зажадав відповіді від Афін.

Апеляція до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) була подана у зв’язку з прибуттям Оджалана до Греції у 1998 році та його клопотанням про надання притулку в Греції, а також його подальшої видачі турецькій владі у лютому 1999 року.

Як повідомляє турецьке видання Deutsche Welle, Абдулла Оджалан стверджував, що дії проти нього, що застосовуються під час його перебування в Греції, суперечили Європейській конвенції про права людини (ЄКПЛ). У той же час він заявляє: той факт, що грецька влада затримала його під час перебування в Греції і йому не було надано можливості відстоювати свої права в грецьких судах, суперечить багатьом статтям ЄСПЛ.

Хто такий Абдулла Оджалан

Не лише день, а й рік народження Абдулли Оджалана визначено приблизно. У більшості документів фігурує 4 квітня 1948 року, однак у засобах масової інформації можна знайти згадки про те, що насправді майбутній курдський вождь народився 1947 чи навіть 1946 року. З’явився на світ Абдулла (також відомий як Апо) у бідній селянській родині в селі Омерлі на південному сході Туреччини.

Закінчивши школу в сусідньому селі, Оджалан переїхав жити до родичів до міста Низина, де за копійки займався важкою фізичною працею на полях та намагався заробити на продовження навчання. Він мріяв про військову освіту, але в результаті вступив до ремісничого коледжу, після закінчення якого влаштувався працювати у відділ земельного кадастру. Згодом Абдулла зумів вступити на юридичний факультет університету в Стамбулі, звідки перевівся до Анкари, щоб вивчати політичні науки. В університеті він зблизився з лівими молодіжними угрупованнями та за участь у політичних протестах потрапив на сім місяців до в’язниці.

Вийшовши на волю, Оджалан не відмовився від своїх поглядів та взяв активну участь у діяльності «Анкарського демократичного товариства вищої школи», а також написав «Маніфест курдистанської революції». У листопаді 1978 року він оголосив про створення соціалістичної Робочої партії Курдистану (РПК), яка стрімко набирала популярності серед курдів. Вже за рік турецька влада провела масові арешти активістів РПК, проте Оджалану вдалося втекти до Сирії, звідки він розгорнув партизанську війну проти офіційної Анкари. У 1980-х силове крило РПК, Армія визволення народів Курдистану, вже налічувало тисячі бійців.

Незабаром у РПК з’явилися численні осередки на території Європи та стабільні джерела фінансування: у перспективу створення незалежної держави почали вкладати гроші курдські бізнесмени з різних країн.

Спецоперація на півсвіту

Дії партизан РПК стали сильно турбувати Туреччину, і в 1998 Дамаск, під сильним тиском офіційної Анкари, що перекинула на південний кордон 50-тисячну армію і ракетні частини, змушений був відмовити Абдуллі Оджалану в подальшому перебування на сирійській території.

До переслідування Оджалана також підключилися Вашингтон і Тель-Авів, які оголосили лідера Робочої партії Курдистану терористом за його ліві погляди та постійну соціалістичну агітацію. За однією з версій, саме американські спецслужби запустили дезінформацію про причетність РПК до вбивства прем’єр-міністра Швеції Улофа Пальме, щоб не дати голові партії сховатися в Скандинавських країнах, які мали досить прохолодні відносини з Анкарою.

З метою отримати політичний притулок лідер РПК відвідав кілька країн, зокрема Італію, де його спробували заарештувати, та Росію, проте офіційного статусу біженця йому ніхто не надав. Німеччина, яка оголосила Робочу партію Курдистану терористичною організацією, виписала ордер на арешт курдського лідера, проте коли того затримали в Римі і запропонували німцям забрати його, Берлін відмовився, спрогнозувавши бурхливу реакцію багатотисячної курдської діаспори.

Однак на кенійську владу вийшли представники США та Ізраїлю, які поінформували Найробі про те, що в грецькому посольстві ховається «швидкий злочинець». Кенійці почали чинити тиск на дипломатів. 15 лютого 1999 року Оджалан на автомобілі грецького посольства залишив дипломатичне представництво, щоб вилетіти до Нідерландів. Проте на той час у Найробі вже висадилися турецькі командос, які захопили грецьку машину, викрали Оджалана і вивезли його з Кенії на власному літаку мільйонера Джефіта Каглара.

Під тиском громадськості італійська влада оголосила, що готова надати Оджалану політичний притулок, проте було вже пізно. Лідер РПК перебував на той час у турецькій в’язниці, де на нього чекав суд і смертний вирок, згодом замінений на довічне позбавлення волі.

За словами експертів, Оджалан мав багато можливостей перейти на нелегальне становище і причаїтися. Проте лідер РПК вважав, що це нижче за його гідність, тому він вимагав для себе офіційного статусу у всіх країнах, які відвідував, завдяки чому турецьким та американським силовикам і вдалося до нього дістатися.

Туманне майбутнє

На початку 2000-х Абдулла Оджалан виявився єдиним в’язнем турецької в’язниці на острові Імрали у Мармуровому морі під охороною тисячі турецьких військових. До 2009 року, під тиском ЄС, для Оджалана збудували нову в’язницю, в яку для спілкування з лідером РПК перевели кількох його соратників.

«Якщо ще в 2013 році Анкара була готова до переговорів, то після впевненої перемоги на президентських виборах Ердогана, а на останніх парламентських його партії Туреччина знову перейшла до силового придушення курдського опору», розповів в інтерв’ю RT політолог Вадим Макаренко.

За словами директора Інституту стратегічних досліджень та прогнозів РУДН Дмитра Єгорченкова, якісь переговори в Оджалана з Туреччиною ще йдуть, але вони суто ситуативні і не дають конкретних результатів.

«Демонструючи участь у курдському політичному процесі, Анкара, можливо, показує США свій, у доброму розумінні, гонор», — припустив експерт. При цьому, за словами Єгорченкова, Оджалан продовжує робити політичні заяви, але вони не мають належного ефекту.

«Роль Оджалана в курдському русі загалом дуже велика. Він створив РПК і розпочав новий етап боротьби курдів за незалежність. Однак з моменту ув’язнення вплив Оджалана ослаб, і завдання, які він ставив раніше, сьогодні не вирішуються», – вважає Макаренко.

Експерти скептично дивляться на перспективу звільнення Оджалана та його подальшу політичну діяльність. «Абдулла Оджалан сьогодні насамперед символ для прихильників РПК, яких дуже чимало не лише у Туреччині, а й у Сирії, Іраку. Однак я не думаю, що його звільнять. Це в сьогоднішній ситуації було б фіаско для Туреччини», – сказав Єгорченков. Політологи також вважають, що утворення єдиної курдської держави поки що утопія. «Хоча курди і створили в очах світової громадськості уявлення про себе як про окрему націю, треба розуміти, що вони поділені на дві частини понад п’ятсот років, і на чотири — близько століття. І кожна частина вже звикла жити своїм життям. Курдський рух, у певному сенсі, нагадує сіамських близнюків, єдність яких заважає їм самим нормально жити», – вважає Макаренко.

За його словами, ідеали у іракських курдів, що живуть у власній автономії, і у підпільників-марксистів на південному сході Туреччини занадто різні. А їхня національна єдність є додатковим дратівливим фактором для Дамаска, Анкари та Багдада.

На думку Єгорченкова, найбільш реальною перспективою для курдів сьогодні є придбання широкої автономії у складі Сирії та Іраку. У Туреччині ж у найближчому майбутньому все залишиться, як є. Заселені курдами райони в економічному плані залежать. Навіть якщо курди контролюватимуть якісь природні ресурси, без схвалення Сирії, Туреччини чи Іраку, вони все одно не зможуть налагодити експорт. Єгорченков упевнений, що американцям у Сирії та Іраку курди потрібні виключно, як додатковий інструмент тиску на Дамаск та Багдад.

Експерт вважає, що політичне майбутнє курдів сьогодні туманне, як і майбутнє самого Абдулли Оджалана.

Source link