Topwar.ru: Кримський міст та його наслідки

Автор російського військового видання Topwar.ru Роман Скоморохов обрушується з критикою на Кремль, запитуючи доки Росія показуватиме свою слабкість…

***

“Набридло читати жалобні матеріали про відступ наших військ. Прикро, що ми знову попалися на своїх почуттях, на своєму людинолюбстві? Ми не хочемо трощити українські міста, українські залізниці, українську, вибачте, каналізацію та водопостачання… А вони, великі укри, наступають захоплюють звільнені нами села та містечка.

Все так. Ми справді відступаємо. ЗСУ справді беруть село за селом. І люди у залишених нами селах страждають. Але чомусь мало хто зауважує, що ми не «несемо ноги», як це було на початку наступу, а організовано відходимо. Ми не чіпляємося за більш-менш підходящі рубежі для оборони, а стоїмо, готуємося оборонятися на підготовлених для цього опорниках.

Сьогодні ми відходимо на Херсонщині. У когось підніметься рука написати, що це друга Балаклія? Що ми біжимо? Ні, ми змушені відходити, щоб скоротити лінію фронту. Погодьтеся, кратна перевага супротивника у живій силі – це навіть для оборони занадто. Той ланцюжок розрізнених опорників, що був у нашої оборони, прорваний. ЗСУ легко обходять мобільними групами наші підрозділи та виходять у тил.

Сьогодні спеціально довго переглядав українські канали у соцмережах. Знаєте, що помітив? На тлі бравурних промов про відвагу укровоїнів не побачив жодного захопленого танка, гармати, бронемашини. Цілком протилежне, що було при нашій втечі з Балаклії. Чи це не показник того, що відхід військ добре спланований і грамотно здійснюється.

Я майже в кожному матеріалі пишу про те, що активність ЗСУ скоро піде нанівець. Настання зими фактично позбавить Київ шансів на активні бойові дії. Тому й прагнуть сьогодні українські генерали взяти якнайбільше населених пунктів під свій контроль. Щоб розмістити там підрозділи ЗСУ. Розуміють, що прикрившись мирними жителями підрозділи, мають хоч якийсь шанс вижити. Особливу увагу Київ приділяє Херсону.

Звідси випливає просте і зрозуміле всім завдання – будувати опорні пункти у містах. Будувати так, як вони будували. І беруть ці опорники так, як їх ми брали. Потрібно широко використовувати міни та фугаси. Мінірувати лісосмуги, дороги, мости. Зміцнювати блокпости бетонними блоками. Налагоджувати зв’язок між опорниками. Від найпростіших телефонних ліній до супутникових систем.

Я вже бачив кілька знімків наших інженерних машин, знятих із консервації та прибулих на фронт. Отже, про що написано вище, вже було опрацьовано у штабах наших підрозділів. Піхота закопуватиметься в землю, перекриватиме окопи бетонними плитами, облаштовуватиме свій побут, будуватиме ДОТи та ДЗОТи на напрямках можливого удару. І чекати…

Чекати на ті частини та підрозділи, які сьогодні прискорено проходять бойове злагодження. Чекати, доки командування нарешті зможе заткнути дірки у нашій обороні новими підрозділами.

Ось, наприклад, буквально вчорашня подія. ДРГ противника вирушила до передмістя Лисичанська. Була виявлена ​​та… відійшла на власні позиції.

Відійшла просто тому, що не було там, на цій ділянці оборони, нікого! Бракує особового складу командирам, щоб організувати хоча б подібність суцільного фронту. Наші резерви розтягнуті і перекинути їх швидко неможливо. Ось і куражеться кропи.

Звісно, ​​виникає цілком резонне питання – доки? Ось про це варто поговорити далі.

Ми знову перейшли Рубікон

Цікаво, чому мало хто з аналітиків звернув увагу на промову президента Путіна після підписання договорів про входження нових суб’єктів до Росії. На те, що Путін чітко назвав тих, із ким воює Росія. Фактично, якщо перевести з дипломатичного на людський, було названо тих, з ким ми згодні вести хоч якісь переговори.

Потрібно визнати, що сьогодні Заходу вдалося дещо вирівняти результати літньої військової кампанії. Не повністю, але Україна повернула загублені території. Повернула ціною величезних втрат, але досягла проміжного результату хоч із якимось позитивним результатом. Особливої ​​заслуги українців у цьому не бачу. Це не стратегічний чи тактичний геній українських офіцерів. Це класичний метод «шапками закидаємо, якщо нам скажуть, куди кидати».

Що сьогодні відбувається з постачанням озброєнь для ЗСУ? Постачання наростають. Причому Захід фактично закінчив постачати Україну старим радянським озброєнням і перейшов на сучасне, натовське. Деякі з поставлених зразків взагалі унікальні, у штучному виконанні. Вже нікого не дивують такі факти. Ми неодноразово писали про випробування західного озброєння в Україні. Але повернемось до Європи.

Вашингтон, на мою думку, не переграв Москву. Швидше, приголомшив несподіваною ставкою, «поставивши на кін стару отару». На кону не більше не менше – Європа. Це стало остаточно зрозумілим після теракту на «Північному потоці». Американці чудово розуміють, що замінити швидко російські ресурси Європі нема чим. Домовитися ж із Росією про постачання заважають запроваджені самою Європою санкції.

США не просто так тримали європейські держави «на короткому повідку». Практично сьогодні жодна з цих країн зможе самостійно, самостійно, розвиватися. Золотовалютні резерви Європи перебувають у США у більшості країн. Армія? Навіть у таких європейських «монстрах», як Франція та Німеччина, це скоріше декорація, не здатна до тривалої війни без допомоги США.

Промисловість? Де знаменитий німецький автопром після зупинки українського заводу, де просто «скручували дроти», робили проводку для німецьких авто? Де металургія, хімічна промисловість та багато іншого після підриву газопроводу? Бізнес просто тікає з Європи… до США. Це завдання, якщо хтось пам’ятає, було поставлено ще за Трампа.

Дуже важливу роль сьогодні відіграє НАТО. Руки європейських політиків пов’язані горезвісним 5-м пунктом Договору альянсу. Ланцюгових псів, які готові кинутися в бій першими, Вашингтон виховав. Польща сьогодні активно переозброюється. Якщо уважно подивитися на постачання озброєння до Варшави, то виникає питання про те, чому кількість поставленого не відповідає кількості того, що з’явилося в Україні. Корупція у ЗСУ? Хороша, але дуже сумнівна відмовка. Та й 15 тисяч солдат ЗСУ на кордоні з Білорусією стоять не просто так.

Сьогодні вже ніхто не приховує того факту, що в Україні воюють не лише найманці, а й солдати з країн НАТО. Таким чином, фактично НАТО бере участь у війні з РФ. Про це відкрито заявив президент нашої країни. А якщо це так, то Росія просто змушена змінювати статус операції. Одна річ демілітаризувати Україну, інша річ «заспокоювати» Європу. Я, якщо чесно, давно чекаю на заяву Головкому з цього приводу.

І воно буде! Можливо навіть раніше, ніж цей матеріал буде опублікований. Не дарма ж ми пішли на проведення референдуму та включення нових територій до складу нашої країни. Одного разу ми вже перейшли Рубікон, коли виконали волю народу Криму. Це наше друге “форсування” цієї річки. Якщо Захід вирішив змінити правила гри, то ці правила тепер диктуватимемо ми.

Особисто я думаю, що нам доведеться змінити завдання операції. Тепер нам треба звільняти усю Україну. А якщо ще конкретніше, то необхідно ліквідувати державу Україна. Цей проект настав час закривати. Інакше, якщо залишиться хоч якась частина України, ми отримаємо вічного ворога, де ветерани війни з РФ ходитимуть школами та розповідатимуть молоді про свої подвиги. Це вже було на Західній Україні до майдану і продовжується сьогодні. Ветерани УПА – «герої»…

Знову Вашингтон діє по-старому

Я вже писав про те, що американці не дуже люблять воювати по-дорослому. Багато читачів звернули увагу на те, як нам буквально вказують цілі, за якими Росія просто зобов’язана завдати ударів тактичною ядерною зброєю. Практично щодня у різних західних виданнях з’являються матеріали з обґрунтуванням цієї ідеї. Доходить навіть до того, що називаються конкретні об’єкти, які використовують військові НАТО.

На запитання навіщо відповіді немає. Повинні й усі. Сучасні системи, що ми вже одного разу продемонстрували в ході СВО, дозволяють завдавати більшої шкоди противнику без використання ЯО. Але саме використання Росією ядерного озброєння дасть підстави Заходу завдати удару своїм ЯО. Своєрідне вирівнювання шансів.

Вашингтону потрібен російський ядерний удар. Щоб на жаху, що охопить світ, виступити миротворцем та перевести конфлікт у дипломатичну сферу. Нічого нового. Така тактика використовувалася у Першу та Другу світові війни. Дочекатися перелому у війні та виступити на боці потенційного переможця. А потім, використовуючи економічну міць, здобути максимальні дивіденди від перемоги.

При цьому американський уряд дуже не хоче, щоб війна якось торкнулася їх територій безпосередньо. У цьому випадку втрати можуть бути набагато більшими, ніж отримані вигоди.

Порятунок світу від ядерної зими, припинення третьої світової війни… Чим не спосіб повернення бодай моральної переваги США? Та й економічного теж. Зруйнована Європа та Росія навряд чи зможуть залишитись конкурентами американців.

Короткий підсумок на сьогодні

Отже, глобальний Захід підштовхує Київ до війни до останнього українця. США поступово привчають європейців до думки, що третя світова неминуча. Світ стрімко змінюється, і зараз не можна говорити про якусь нову модель світоустрою. Надії на те, що дружба проти когось справді об’єднує, руйнуються.

Серед тих, хто дружить проти нас, є певний розкол, як і серед тих, хто дружить проти США. Дружба проти не скасовує економічних законів. Конкуренція збережеться. Інтереси держави зберігаються.

Переділ світу завжди супроводжується військовими конфліктами та світовими війнами. Якщо хтось звик смачно їсти та солодко спати на перинах, то він не віддасть просто так свій шматок ковбаси голодному. Він буде говорити про милосердя, людинолюбство та інші речі, але свій шматок не віддасть. Він буде за нього битися. Він звик так жити і йому начхати, що хтось інший теж хоче смачно їсти.

Сподіваюся тепер зрозуміло, навіщо так ретельно готують наших мобілізованих солдатів і офіцерів. Більше того, я думаю, що найближчими місяцями, а може, й роками, багатьом з нас доведеться згадати те, чого навчали в армії. Я не про участь у війні, я про збори та перепідготовку. За місце Росії у світі доведеться битися…”

Думка автора не відображає думки редакції

Source link