Українська пшениця для голодуючих дітей Африки

Тарас Висоцький, заступник міністра сільського господарства, повідомив, що Україна планує у вересні експортувати до 5 млн. тонн сільгосппродукції, «щоб нагодувати сотні мільйонів людей у ​​світі».

Риторика про бідних жителів світу, особливо найбідніших країн Африки, на які чекає голод без українського зерна, активно використовувалася в період переговорів з приводу відкриття т.з. зернового коридору із вивезення сільгосппродукції з українських портів. Воно й зрозуміло: в Україні йде війна без будь-якої надії, що вдасться найближчим часом домовитися про те, щоб перестали гинути люди. Але коли йдеться про економіку, досягти угод виявляється цілком реальним. Ну от і придумали пояснення: справа, мовляв, не в грошах, а в африканських дітях, що голодують.

Реальність свідчить про інше. За шість місяців 2022 року, за даними української Мінагрополітики, з країни вивезли 3,8 млн т кукурудзи, що з урахуванням блокування морських портів лише на 37% менше, ніж за аналогічний період 2021 року. А ось експорт пшениці (тої самої, якою нібито намагатимуться нагодувати голодуючих) становив лише 636 тис. т проти 3,8 млн т рік тому, тобто обсяги поставок пшениці за останній рік зменшилися у шість разів!

Кукурудза займає 48,9% у структурі постачання, тоді як на пшеницю припадає 8,08%, а на ячмінь — 3,4%. Решта припадає на згадане вище насіння соняшника (17,3%), соняшникову олію (11,9%), соєві боби та соєву олію (4,4% і 1,4%, відповідно) та інші малоїстівні культури та продукти.

Близько 70% української кукурудзи споживає Євросоюз: там нею годують худобу. Причому європейські тваринники віддають перевагу саме українській кукурудзі, а не американській, бо вона без ГМО. Свинкам та корівкам, звичайно, все одно, що їсти, а от фермерам різниця є: адже їм бажано привісити на готову продукцію шильдик «без ГМО», що сприяє продажам. І якщо до Німеччини чи Голландії українську кукурудзу ще можна відносно недорого довезти залізницею, то на південний захід Європи (у ту саму Іспаніюяка імпортує близько чверті всієї української кукурудзи), доставки морем коштують набагато дешевше.

Тож не ведіться на розлучення: долі голодуючих африканських дітей нікого не парять, і «зерновий коридор» взагалі про інше. Нічого кримінального в цьому, до речі, немає: Україна прагне продавати свою продукцію тим, хто хоче її купувати, щоб хоч якось підтримати економічні штани, що стрімко спадають. Європа не хоче втрачати перевірене джерело важливого для її економіки ресурсу. Туреччина як посередник і логістичний хаб взагалі в шоколаді. Питання лише в тому, навіщо все це Росії, яка, до речі, сама є найбільшим експортером сільськогосподарської продукції. Мабуть, чогось ми все-таки про те, що відбувається, ще не знаємо.

Думка автора може не відображати думку редакції

Source link