Дитяча вистава «Дон Кіхот» Димитріса Адаміса

Барвиста весела вистава «Дон Кіхот», за мотивами непростого і не зовсім дитячого твору Мігеля де Сервантоса, під керівництвом режисера Димитріса Адаміса та театрального колективу Чарівні Юли (Μαγικές Σβούρες) перетворила серйозний твір на казку про прекрасний світ а також про те, як добрі родичі та друзі дружно рятують Дон Кіхота, що відірвав від реальності, і повертають його на землю.

Прекрасна акторська робота, різноманітні костюми Іспанії XVII століття та декорації, гарне музичне аранжування – все це варте уваги глядачів.

Вистава переносить дітей та їхніх батьків до іспанської сім’ї XVII століття, де глава сім’ї, немолодих уже років, зачитався книгами про героїв і лицарів, і повірив у те, що і він хоче і готовий стати справжнім лицарем, і повинен вирушити у велику подорож, щоб змінити цей світ на краще. Він відкидає зручне, але безцільне життя аристократа і залишає свій будинок у компанії зі своїм садівником, якого він зробив своїм зброєносцем та другом, пообіцявши йому острів в управління після їхнього походу. Кульмінація постановки – після тривалих пригод Дон Кіхота повертають додому сім’ї, які люблять його друзі. Дон Кіхот, який трохи розлютився і розкаявся у своїй дурній поведінці, знаходить спокій у колі своїх рідних і друзів. На втіху йому і в науку всім нам вони співають про те, що ми всі трохи Дон Кіхоти, і як чудово мріяти і боротися за покращення цього світу.

Така кінцівка цілком зрозуміла тим, що це вистава для дітей і її треба закінчити на добрій позитивній ноті, але вона помітно позбавлена ​​логіки. Якщо бути трохи Дон Кіхотом чудово, тоді навіщо треба було впродовж 2,5 годин рятувати свого родича, що трохи збожеволів, і повертати його назад у свою, позбавлену високого сенсу, реальність?

Вистава йде повним ходом на різних майданчиках країни та користується популярністю. Його постановка на сцені міського театру Папагу була обрамлена пишністю літнього теплого вечора та цим чудовим куточком міста.

Початок дитячої вистави о 9:00 вечора, а на ділі після 9:30 – надто пізніше не лише для молодших школярів, а й для їхніх батьків. Глибокі дорослі думки Сервантеса про людську дурість, під густою приправою типового грецького гумору, типових сімейних взаємин і «рожевих коней» наприкінці не роблять його більш доступним для розуміння дітей у таку пізню годину. Набагато зрозуміліші жарти, які лунають зі сцени. Навіть якщо діти не заснули у другій частині вистави, що наближається до півночі, дія потребує роз’яснення батьків.

«Будь ласка, прислухайтеся до ваших дітей», – неоднозначно заповідає режисер Димитріс Адаміс на прощання зі сцени.

Source link