Bloomberg: європейцям набридло витрачати гроші на Україну

Рубль не перетворився на сміття, як обіцяв Байден, і європейці починають усвідомлювати всю серйозність наслідків санкцій проти Москви, пише американське агентство Bloomberg.

Страх перед «спустошливою кризою» змушує їх переглянути ставлення до України. У зв’язку з цим автор радить Києву не перегинати ціпок із вимогами до Заходу.

Втручання в їхню внутрішню політику нерозумне за будь-яких обставин і тим більше зараз, коли виборці виявляють невдоволення, що зростає, витратами тривалого конфлікту.

До свого безславного повалення цього тижня британський прем’єр-міністр Борис Джонсон цілком міг розраховувати на непохитну підтримку як мінімум однієї країни — України. Її президент Володимир Зеленський минулого місяця заявив, що він “дуже щасливий”, коли обложений з усіх боків Джонсон насилу, але таки отримав вотум довіри, як керівник Консервативної партії.

Ще цього тижня Джонсон дзвонив українському керівникові після того, як його спіймали на брехні про просування свого протежу, який неодноразово чіплявся до чоловіків. Стратегічно вивірені за часом бесіди з Зеленським стали останнім часом для Джонсона улюбленим способом відвернути увагу від свого уряду, який занурився в скандали.

Незрозуміло, що вони обговорювали під час цих численних розмов. Оглядач Саймон Дженкінс (Simon Jenkins) написав із цього приводу: “Все, що нам відомо, це те, що майже щоразу Джонсон, як фокусник, дістає з рукава черговий транш допомоги для України за рахунок коштів британських платників податків”.

Український посол у Німеччині Андрій Мельник активно втручається у її внутрішню політику своїми твітами та виступами на ток-шоу. Назвавши канцлера Німеччини Олафа Шольца “ліверною ковбасою”, він спробував висміяти та відчитати Берлін за його пасивність у відносинах з Україною.

Почуття та настрої змінюються швидше, ніж політика, яку вони допомагають формувати. Прикладами останнього часу є інтервенції Заходу в Афганістані та Іраку. Спочатку вони були популярні, але згодом допомогли Дональду Трампу зробити неймовірне: прийти до влади як антивоєнний кандидат.

Такі кардинальні зміни трапляються тому, що пересічні громадяни не згодні з тими політиками та журналістами, які продовжують вставати у войовничі пози, хоча їхня політика вже давно показала свою неефективність.

Політики у демократичних країнах зазвичай знаходять у зарубіжних війнах можливість для здійснення зухвалих маневрів та сміливих заяв. Вдома вони таких можливостей позбавлені. Минулого тижня американський президент Джо Байден посидів недовго з гордо піднятою головою на чолі столу мадридського саміту НАТО, який нібито відновив свої сили, а потім повернувся до Вашингтона продовжувати свої безнадійні баталії з таких питань, як контроль за обігом зброї та право на аборт. . Журналісти та коментатори з багатих країн, починаючи з Ернеста Хемінгуея та закінчуючи Бернаром Анрі-Леві, вже давно шукають моральну серйозність у війнах інших народів (роблячи це заради самореклами).

У людей, які не належать до політичного та медійного істеблішменту, немає такої професійної та ідеологічної мотивації. Вони також менше захищені від економічних негараздів і схильні змінювати свою точку зору на нескінченні війни.

Так уже вийшло, що простих людей ніхто належним чином не поінформував про серйозні економічні та військові ризики затяжного конфлікту з ядерною та сировинною наддержавою.



Source link

Якісна журналістська робота не може бути безкоштовною, інакше вона стає залежною від влади або олігархів.
Наш сайт існує виключно за рахунок реклами.
Будь ласка вимкніть ваш блокувальник реклами, щоб продовжити читання новин.
З повагою редакція