29.03.2024

Афінські новини

Новини українською мовою з Греції

Москва: “Американці здадуть Грецію, як і курдів, в обмін на лояльність Ердогана Заходу”

У великій статті РІА «Новости» виклало свою позицію щодо нещодавньої угоди про вступ Швеції та Фінляндії до НАТО, досягнутої при знятті Туреччиною свого вето, коли їй було запропоновано запитані нею компроміси.

Російське агентство характерно виразилося:

«В Афінах розуміють, що їхні інтереси можуть стати черговою подачкою в обмін на лояльність Ердогана до Заходу».

Москва попереджає Грецію, що так само, як Захід відмовився від курдів заради Ердогана, він зробить те саме з Грецією, яка показала більш, ніж «доступність». Курди, по суті, вже всоте служать «іфігеніями» для американців. Вони приносять їх у жертву щоразу, коли думають, що їх можна використати, щоб повернути турків у західний табір.

Варто зазначити, що РІА Новини як державне інформаційне агентство вторить поглядам і позиціям Кремля.

«Зміна позиції Туреччини щодо вступу Швеції та Фінляндії до НАТО була лише питанням часу. Мало хто очікував, що це станеться так скоро, але ще менше було сумнівів, що це неминуче.

І з найбільшою тривогою за цими подіями спостерігають не лише в Курдистані та курдській діаспорі, а й у Греції.

Минулої суботи турецькі спецслужби повідомили про арешт шпигуна Мохаммеда Амара Амбара, який працював на їхніх грецьких колег. Стверджується, що бізнесмен, під виглядом комерційної діяльності, дізнавався і передавав в Афіни інформацію про турецьку армію, сирійських біженців у країні та прихильників FETÖ, організацію послідовників Фетхуллаха Гюлена, якого Ердоган вважає натхненником перевороту 2016 року.

Загалом конфронтація між Туреччиною та Грецією триває понад століття. Не будемо вдаватися до вже забутих в Афінах подробиць про те, як було досягнуто незалежності країни: зусиллями не тільки грецького народу, а й російської армії, і Адріанопольським договором, який фактично закріпив незалежність Греції, яка виникла як результат війни між Російською та Османською імперіями. 1828-1829 рр.

Нас набагато більше цікавлять події останніх десятиліть. Бомба уповільненої дії, дбайливо залишена Великобританією у вигляді кіпрської суперечки, вже майже 40 років перешкоджає нормалізації відносин між Афінами та Анкарою.

Скориставшись військовим переворотом 1974 року на Кіпрі (що був підтриманий Грецією), Туреччина взяла під свій контроль північну частину острова. Цей стик є серйозною перешкодою на шляху до Євросоюзу — Республіка Кіпр сама є членом ЄСале Анкара не визнає уряду в Нікосії.

Крім того, в 2014 році ЄСПЛ зобов’язав турецьку сторону виплатити кіпріотам загалом 90 млн євро, від чого уряд Ердогана передбачувано відмовився.

Після цього Ердоган неодноразово змінював свою позицію щодо проблеми євроінтеграції: то заявляв, що Туреччина більше в ній не зацікавлена, то називав членство в ЄС стратегічною метою – адже Туреччина вже 23 роки перебуває у статусі кандидата.

Останніми роками ця історія заграла новими фарбами. Наприкінці 2010-х геологи Левантійського басейну виявили родовища нафти та газу, деякі з них розташовані у морській економічній зоні Кіпру.

Але і без цих запасів острів представляє інтерес з точки зору енергетичної безпеки, оскільки через його територію планується провести східно-середземноморський газопровід EastMed, покликаний забезпечити постачання палива Близького Сходу до Європи. Для цього Греція активно розвивала контакти з іншими країнами регіону, особливо Ізраїлем і навіть з Єгиптом.

Ще одне питання, яким офіційні союзники протистоять один одному, — суперечка про острови Егейського моря.

Анкара переконана, що Греція порушує режим демілітаризації. В Афінах, у свою чергу, ці претензії вважають «юридично, історично та фактично необґрунтованими ».

Коротше кажучи, грецька сторона хоче розширити територіальні води, прилеглі до островів, на 12 миль, дозволених Конвенцією ООН з морського права, для розробки родовищ природного газу, що є там.

Туреччина не підписала цей документ, тому Анкара вважає за краще посилатися на меморандум про взаєморозуміння з Лівією щодо розмежування морських зон, укладеного у 2019 році.

Ця угода, у свою чергу, більше не визнається грецькою владою, оскільки вони вважають, що вона порушує їхні права у багатій на ресурси морській зоні на південь від Криту. Після підписання лівійського посла навіть вислали з Афін.

Позицію Греції у цьому питанні неодноразово підтримували Єгипет та Ізраїль, а також Франція, яка проводила спільні військово-морські навчання.

Щоб зрозуміти, чому ці питання такі важливі для Туреччини, варто згадати, як вона себе бачить. Якщо Росію інколи звинувачують у відсутності національної ідеї, то Ердоган має три.

Донедавна нинішнє турецьке керівництво однаково активно намагалося просувати концепції європейської інтеграції, неоосманізму та пантюркізму для внутрішнього та зовнішнього споживання, проте колишня ідея втратила своє місце, через описані вище обставини.

В рамках своєї неоосманської політики Ердоган розглядає Близький Схід як свою палацову та імперську спадщину, тому Анкара вороже ставиться до зусиль Афін щодо встановлення контактів з арабськими країнами.

Але проблема в тому, що з часів колишнього правління ворота колишніх вілайєт значно зміцнилися і не особливо спокушаються перспективою регіонального лідерства етнічно чужої Туреччини.

Деякі гравці, такі як Саудівська Аравія і меншою мірою Єгипет, хотіли б бачити себе лідерами в арабському світі. Вони навіть досягають певних успіхів у цій галузі, але з огляду на Росію.

Реалізуючи концепцію Великого Турану, Ердоган робить усе можливе: останніми роками набирає обертів інтеграція турецьких народів, особливо активно Баку зближується з Анкарою. Але й інші колишні радянські республіки Середню Азію (особливо Казахстан) від цього не відмовляються.

Оскільки ця ідея має на увазі якщо не державу, то принаймні співтовариство «від Середземного моря до моря Лаптєвих» Росія уважно стежить за діями Туреччини в цьому напрямку.

Реалізація будь-якої з цих ідей вимагатиме величезних витрат з боку турецької влади та побудови сильної економіки. І тут човен султанських амбіцій топить рекордна 70-відсоткова інфляція, що загрожує не лише реалізації масштабних стратегій, а й перемозі Ердогана на виборах, до яких залишилося менше року.

Однак у світлі нинішніх потрясінь та прагнення Європи знайти альтернативу російському газу та нафті доступ до енергоресурсів обіцяє Анкарі величезні вигоди, які могли б допомогти вирішити існуючі внутрішні проблеми.

Ось чому Туреччина так завзято захищає свій статус головного паливного хаба на півдні Євросоюзу, водночас намагаючись стати незалежним постачальником.

У гонитві за цим вона поводиться як би незалежно від НАТО, стріляючи на всі боки як у суперечках з Грецією, так і в питанні вступу до союзу Фінляндії та Швеції, які змушені йти на поступки, а США змушені стежити за такими діями, які загрожують єдності Заходу.

В Афінах розуміють, що їхні інтереси можуть стати черговою подачкою в обмін на лояльність Ердогана Заходу».

Про автора: Давид Роландович Норманія, бміністр регіонального розвитку та інфраструктури Грузії. Мер Тбілісі у 2014-2017 роках. Автор 24 популярних та наукових праць, співавтор 34 наукових праць.



Source link