Наскільки пані канцлер була щирою на той момент – питання спірне, але сама собою ідея була висловлена, як бачимо, на найвищому рівні і нікого не скандалізувала.
Ідея «великої Європи» висловлювалася багаторазово. Вигоди від партнерства лежать на поверхні. Росія – велика комора природних ресурсів. Крім того, вона десь зберегла, а десь набула безліч компетенцій, які могли б бути корисними Європі: від космічної галузі до ядерних проектів. Зі свого боку Європа мала і має в своєму розпорядженні гігантські промислові потужності, причому може виробляти дуже складну продукцію, зокрема необхідну Росії для розробки власних надр.
Проте з різних, але насамперед політичних причин ці проекти протягом нульових, а потім 10-х років були більш-менш поховані. Але тільки тепер, коли стався справжній розрив, зрозуміли, наскільки насправді Європа і Росія потрібні один одному.
У сучасному світі, де Європа, як така, вже не є повністю самостійним центром сили, а ключове світове суперництво – це гонка США та Китаю, похований інтеграційний проект Росії та Європи можна сміливо назвати великим втраченим шансом. І його було втрачено з найбезглуздішого й бездарного з можливих приводів – через «українську спадщину». Воістину, нащадки мають право вважати нас усіх персонажами чорної комедії. Цивілізаційний шанс упускається на наших очах через Жмеринку та Запоріжжя.
Проте історія має очевидну властивість, що є приводом для великого страху та нестримного оптимізму: вона ніколи не закінчується. Гармати в Україні замовкнуть, і нам доведеться знову обговорювати, як Росії взаємодіяти з Європою.
Ця теза, до речі, не суперечить жодному специфічному особливому шляху Росії. «Особливий шлях» не варто розуміти, як добровільний відхід зі світового контексту, але кожна країна справді проживає власний унікальний досвід. Так, Росія завжди була трохи маргінальною для Європи державою. Але що, маргіналом Європи можна назвати і Ісландії (з поправкою на масштаби, звичайно), а в наш час – і Британію. Сотні років історії – не те, що може бути викреслено з реальності миттєво.
Зараз Європа будує залізну завісу, щоправда, висить вона неміцно, і в ній сяють дірки. Велика спокуса повісити свій, просто заради того, щоб показати дулю.
Але цій спокусі не варто піддаватися. Економічна та наукова кооперація дають величезні переваги, та й культурні зв’язки – це завжди плюс обом сторонам контакту. Ми часто шкодуємо, що нас за кордоном уявляють досить шалено (це правда), але й самі ми часто дуже спрощено, щоб не сказати карикатурно, уявляємо собі наших західних сусідів, і реальні предмети їхніх турбот та сподівань, прямо скажемо, не крутяться навколо питань про одностатевий секс, наприклад, та й ставлення до Росії складніше і нелінійніше, ніж те, що можна уявити з нашої глибинки. Словом нам потрібен ширший погляд на світ, ніж той, що зараз показують зациклені на своїй недограній війні з нами східноєвропейські елітки або той, що можуть продемонструвати західноєвропейські пов’язані кон’юнктурою еліти.
Є час розкидати каміння.
Час збиратиме.
Наскільки пані канцлер була щирою на той момент – питання спірне, але сама собою ідея була висловлена, як бачимо, на найвищому рівні і нікого не скандалізувала.
Ідея «великої Європи» висловлювалася багаторазово. Вигоди від партнерства лежать на поверхні. Росія – велика комора природних ресурсів. Крім того, вона десь зберегла, а десь набула безліч компетенцій, які могли б бути корисними Європі: від космічної галузі до ядерних проектів. Зі свого боку Європа мала і має в своєму розпорядженні гігантські промислові потужності, причому може виробляти дуже складну продукцію, зокрема необхідну Росії для розробки власних надр.
More Stories
Bloomberg: у найближчому оточенні Путіна повідомляють про відсутність доказів причетності України до теракту у Підмосков'ї
Олександрос Деспотопулос: "Греція не матиме проблем, не варто хвилюватися"
Політика: доля Росії під час майбутньої коденції Путіна (відео)