Великий втрачений шанс


Наразі складно це уявити, але ще у 2016 році Ангела Меркель говорила про єдиний економічний простір від Лісабона до Владивостока.

Наскільки пані канцлер була щирою на той момент – питання спірне, але сама собою ідея була висловлена, як бачимо, на найвищому рівні і нікого не скандалізувала.

Ідея «великої Європи» висловлювалася багаторазово. Вигоди від партнерства лежать на поверхні. Росія – велика комора природних ресурсів. Крім того, вона десь зберегла, а десь набула безліч компетенцій, які могли б бути корисними Європі: від космічної галузі до ядерних проектів. Зі свого боку Європа мала і має в своєму розпорядженні гігантські промислові потужності, причому може виробляти дуже складну продукцію, зокрема необхідну Росії для розробки власних надр.

Загальний історичний контекст, як не крути, Росія століттями була саме європейською великою державою, яка також могла зіграти на користь такої інтеграції. Вступ Росії до ЄС в рамках союзу Москви та Брюсселя було б зайвим і навіть шкідливим. Однак протягом кількох років він давав чудові плоди і без такого злиття у науці, освіті, торгівлі. Зрушення відбувалися все-таки загалом на краще.

Проте з різних, але насамперед політичних причин ці проекти протягом нульових, а потім 10-х років були більш-менш поховані. Але тільки тепер, коли стався справжній розрив, зрозуміли, наскільки насправді Європа і Росія потрібні один одному.

Виявилося, що Росія справді щільно вбудована у світову економіку (принаймні, була), і йдеться не лише про нафту, а й про продовольство, добрива, металургію. Звісно, ​​однак, заміна російським товарам – це питання ціни, а чи не принципова неможливість вижити без нас. Однак з’ясувалося, що насправді задирати ніс не варто ні тій, ні іншій стороні. Як Європа залежить від прихильності свого старшого союзника США, так і Росія у вищій лізі міжнародної політики не є найсильнішим гравцем ні за населенням, ні за технологіями і потребує союзників.

У сучасному світі, де Європа, як така, вже не є повністю самостійним центром сили, а ключове світове суперництво – це гонка США та Китаю, похований інтеграційний проект Росії та Європи можна сміливо назвати великим втраченим шансом. І його було втрачено з найбезглуздішого й бездарного з можливих приводів – через «українську спадщину». Воістину, нащадки мають право вважати нас усіх персонажами чорної комедії. Цивілізаційний шанс упускається на наших очах через Жмеринку та Запоріжжя.

Проте історія має очевидну властивість, що є приводом для великого страху та нестримного оптимізму: вона ніколи не закінчується. Гармати в Україні замовкнуть, і нам доведеться знову обговорювати, як Росії взаємодіяти з Європою.

preview
Як несподівано не прозвучить у світлі всіх останніх подій, Росія – це, безумовно, європейська держава. Історія, культура, та й політика протягом довгих століть – це скоріше те, що поєднує нас, ніж те, що розводить на всі боки. Навіть утопія, яку Росія настільки послідовно намагалася втілити на своїй землі, це спочатку європейська утопія, про що не варто забувати ні тим, хто оспівує соціалістичний експеримент, ні тим, хто бачить у ньому прояв якогось російського пекла.

Ця теза, до речі, не суперечить жодному специфічному особливому шляху Росії. «Особливий шлях» не варто розуміти, як добровільний відхід зі світового контексту, але кожна країна справді проживає власний унікальний досвід. Так, Росія завжди була трохи маргінальною для Європи державою. Але що, маргіналом Європи можна назвати і Ісландії (з поправкою на масштаби, звичайно), а в наш час – і Британію. Сотні років історії – не те, що може бути викреслено з реальності миттєво.

Зараз Європа будує залізну завісу, щоправда, висить вона неміцно, і в ній сяють дірки. Велика спокуса повісити свій, просто заради того, щоб показати дулю.

Але цій спокусі не варто піддаватися. Економічна та наукова кооперація дають величезні переваги, та й культурні зв’язки – це завжди плюс обом сторонам контакту. Ми часто шкодуємо, що нас за кордоном уявляють досить шалено (це правда), але й самі ми часто дуже спрощено, щоб не сказати карикатурно, уявляємо собі наших західних сусідів, і реальні предмети їхніх турбот та сподівань, прямо скажемо, не крутяться навколо питань про одностатевий секс, наприклад, та й ставлення до Росії складніше і нелінійніше, ніж те, що можна уявити з нашої глибинки. Словом нам потрібен ширший погляд на світ, ніж той, що зараз показують зациклені на своїй недограній війні з нами східноєвропейські елітки або той, що можуть продемонструвати західноєвропейські пов’язані кон’юнктурою еліти.

Є час розкидати каміння.
Час збиратиме.

Думка автора може не співпадати з думкою редакції

Наскільки пані канцлер була щирою на той момент – питання спірне, але сама собою ідея була висловлена, як бачимо, на найвищому рівні і нікого не скандалізувала.

Ідея «великої Європи» висловлювалася багаторазово. Вигоди від партнерства лежать на поверхні. Росія – велика комора природних ресурсів. Крім того, вона десь зберегла, а десь набула безліч компетенцій, які могли б бути корисними Європі: від космічної галузі до ядерних проектів. Зі свого боку Європа мала і має в своєму розпорядженні гігантські промислові потужності, причому може виробляти дуже складну продукцію, зокрема необхідну Росії для розробки власних надр.



Source link

Якісна журналістська робота не може бути безкоштовною, інакше вона стає залежною від влади або олігархів.
Наш сайт існує виключно за рахунок реклами.
Будь ласка вимкніть ваш блокувальник реклами, щоб продовжити читання новин.
З повагою редакція