Чи вирішиться Ердоган на конфлікт із членом НАТО, чи можлива війна Туреччини з Грецією

Зростаюча активність Анкари проявляється відразу на кількох зовнішньополітичних напрямках. Як відомо, нинішній президент Туреччини завжди грає у свої ігри.

І це чудово підтверджується позицією Ердогана щодо вступу Швеції та Фінляндії до НАТО. Анкара заблокувала процес, але не тому, що вона проти ідеї розширення альянсу північ Європи. Робиться це виключно для того, щоб виторгувати собі те, що турецьке керівництво вважає за правильне.

До цього переліку входить і заборона надання притулку (насамперед у Швеції), і підтримка Робочої партії Курдистану (РПК), що офіційно вважається в Туреччині терористичною організацією, та підключення Анкари до програми постачання в країну американських винищувачів-невидимок п’ятого покоління F- 35, та зняття заборони на покупку російських С-400.

І якщо при Трампі США відмовили Ердогану в праві на участь Анкари у програмі F-35, саме через його намір купити у Росії С-400, то тепер, судячи з усього, турецький лідер має намір отримати і те, й інше.

За себе грає Ердоган і щодо російської спецоперації в Україні. Туреччина неодноразово заявляла, що підтримує територіальну цілісність України та постачає їй свої ударні безпілотники Bayraktar. Водночас Анкара намагається стати посередником та миротворцем між Києвом та Москвою. Очевидно, бажаючи зберегти обидві країни як торгових партнерів.

Минулого четверга стало відомо, що досягнуто домовленості ООН та Туреччини з Росією та Україною про відкриття коридору для вивезення зерна, і вже найближчим часом у Стамбулі пройде зустріч представників із метою обговорення цього процесу.

Але активності у Туреччини – хоч греблю гати, Анкара виявляє її ще на кількох зовнішньополітичних напрямках. Знову загострилися турецько-грецькі стосунки. Першого червня, на засіданні фракції «Партії справедливості та розвитку», що править у Туреччині, Ердоган заявив, що Анкара денонсувала угоду з Афінами щодо Стратегічної ради високого рівня. І все тому, що Туреччина вимагає відмовитись від розміщення зброї на грецьких островах в Егейському морі, а в Афінах з таким підходом не згодні.

На початку цього тижня глава МЗС Туреччини Мевлют Чавушоглу знову звинуватив Грецію у порушенні статусу демілітаризації островів у Егейському морі. При цьому з його вуст пролунала недвозначна загроза: «острова слід демілітаризувати, інакше на порядок денний стане питання про їхню приналежність».

І це не просто слова – вони підкріплюються військовими навчаннями турецьких збройних сил, що йдуть одне за одним. Цими днями починається черговий етап маневрів Efes-2022, за участю 10 тисяч військовослужбовців із 37 країн світу, в районі Ізміру. Експерти зазначають: дедалі помітнішим гравцем стає військовий союзник Туреччини — Азербайджан. Військово-політичне зближення Баку та Анкари помітно насторожує владу Греції та Вірменії.

В Афінах вже серйозно припускають, що турецька влада готує свій народ до можливості греко-турецької війни. Видання Capital, наприклад, у зв’язку з цим пише, що «параноя досягла небезпечного рівня в турецькій політиці, на телебаченні і, отже, у турецькому суспільстві».

Чи потрібна реальна війна Ердогану з союзником НАТО Грецією? Поки що це питання без відповіді. Але Туреччина вже стала реальним головним болем для Північноатлантичного альянсу. Як пише Die Welt, одразу три нещодавні рішення турецького керівництва «суперечать інтересам НАТО і створюють приводи для суперечок із союзниками».

Крім загострення відносин із Грецією та перешкод для вступу до Альянсу Швеції та Фінляндії, це ще й початок нової військової операції проти курдів на півночі Сирії, яка «таїть у собі потенціал ескалації розбіжностей між Туреччиною та її західними партнерами».

ЗС Туреччини «очищають від терористів» два населені пункти в Сирії, повідомляють турецькі ЗМІ. Ердоган заявив, що Туреччина набирає “нової фази” рішення про створення 30-кілометрової зони безпеки в Сирії. Метою військової операції він назвав «визволення» міст Манбідж і Тель-Ріфат: “Потім ми робитимемо те саме крок за кроком в інших регіонах. Подивимося, хто підтримає ці законні заходи безпеки”.

Неможливо залишити без уваги внутрішньополітичне тло, на якому розвивається зростаюча міжнародна активність Ердогана. У червні 2023-го в Туреччині відбудуться президентські та парламентські вибори, а ситуація з економікою залишає бажати кращого. Турецька ліра знецінюється, подешевшавши з початку року на 20%, а інфляція у квітні порівняно з її показниками роком раніше зросла на 70%. Продовжують і значно скорочуватимуться золотовалютні резерви країни.

Опитування фіксують падіння популярності як правлячої партії Туреччини, і самого Ердогана. І в цих умовах від турецького лідера очікується будь-яких сюрпризів на зовнішньополітичній арені для підняття рейтингів усередині країни.

Так що велике питання — чи обмежиться Ердоган у цій ситуації звичними атаками північної Сирії та Іраку чи зважиться на «маленьку переможну операцію», наприклад, у Егейському морі, незважаючи на членство Греції в НАТО?

Source link

Зростаюча активність Анкари проявляється відразу на кількох зовнішньополітичних напрямках. Як відомо, нинішній президент Туреччини завжди грає у свої ігри.

І це чудово підтверджується позицією Ердогана щодо вступу Швеції та Фінляндії до НАТО. Анкара заблокувала процес, але не тому, що вона проти ідеї розширення альянсу північ Європи. Робиться це виключно для того, щоб виторгувати собі те, що турецьке керівництво вважає за правильне.

До цього переліку входить і заборона надання притулку (насамперед у Швеції), і підтримка Робочої партії Курдистану (РПК), що офіційно вважається в Туреччині терористичною організацією, та підключення Анкари до програми постачання в країну американських винищувачів-невидимок п’ятого покоління F- 35, та зняття заборони на покупку російських С-400.

І якщо при Трампі США відмовили Ердогану в праві на участь Анкари у програмі F-35, саме через його намір купити у Росії С-400, то тепер, судячи з усього, турецький лідер має намір отримати і те, й інше.

За себе грає Ердоган і щодо російської спецоперації в Україні. Туреччина неодноразово заявляла, що підтримує територіальну цілісність України та постачає їй свої ударні безпілотники Bayraktar. Водночас Анкара намагається стати посередником та миротворцем між Києвом та Москвою. Очевидно, бажаючи зберегти обидві країни як торгових партнерів.

Минулого четверга стало відомо, що досягнуто домовленості ООН та Туреччини з Росією та Україною про відкриття коридору для вивезення зерна, і вже найближчим часом у Стамбулі пройде зустріч представників із метою обговорення цього процесу.

Але активності у Туреччини – хоч греблю гати, Анкара виявляє її ще на кількох зовнішньополітичних напрямках. Знову загострилися турецько-грецькі стосунки. Першого червня, на засіданні фракції «Партії справедливості та розвитку», що править у Туреччині, Ердоган заявив, що Анкара денонсувала угоду з Афінами щодо Стратегічної ради високого рівня. І все тому, що Туреччина вимагає відмовитись від розміщення зброї на грецьких островах в Егейському морі, а в Афінах з таким підходом не згодні.

На початку цього тижня глава МЗС Туреччини Мевлют Чавушоглу знову звинуватив Грецію у порушенні статусу демілітаризації островів у Егейському морі. При цьому з його вуст пролунала недвозначна загроза: «острова слід демілітаризувати, інакше на порядок денний стане питання про їхню приналежність».

І це не просто слова – вони підкріплюються військовими навчаннями турецьких збройних сил, що йдуть одне за одним. Цими днями починається черговий етап маневрів Efes-2022, за участю 10 тисяч військовослужбовців із 37 країн світу, в районі Ізміру. Експерти зазначають: дедалі помітнішим гравцем стає військовий союзник Туреччини — Азербайджан. Військово-політичне зближення Баку та Анкари помітно насторожує владу Греції та Вірменії.

В Афінах вже серйозно припускають, що турецька влада готує свій народ до можливості греко-турецької війни. Видання Capital, наприклад, у зв’язку з цим пише, що «параноя досягла небезпечного рівня в турецькій політиці, на телебаченні і, отже, у турецькому суспільстві».

Чи потрібна реальна війна Ердогану з союзником НАТО Грецією? Поки що це питання без відповіді. Але Туреччина вже стала реальним головним болем для Північноатлантичного альянсу. Як пише Die Welt, одразу три нещодавні рішення турецького керівництва «суперечать інтересам НАТО і створюють приводи для суперечок із союзниками».

Крім загострення відносин із Грецією та перешкод для вступу до Альянсу Швеції та Фінляндії, це ще й початок нової військової операції проти курдів на півночі Сирії, яка «таїть у собі потенціал ескалації розбіжностей між Туреччиною та її західними партнерами».

ЗС Туреччини «очищають від терористів» два населені пункти в Сирії, повідомляють турецькі ЗМІ. Ердоган заявив, що Туреччина набирає “нової фази” рішення про створення 30-кілометрової зони безпеки в Сирії. Метою військової операції він назвав «визволення» міст Манбідж і Тель-Ріфат: “Потім ми робитимемо те саме крок за кроком в інших регіонах. Подивимося, хто підтримає ці законні заходи безпеки”.

Неможливо залишити без уваги внутрішньополітичне тло, на якому розвивається зростаюча міжнародна активність Ердогана. У червні 2023-го в Туреччині відбудуться президентські та парламентські вибори, а ситуація з економікою залишає бажати кращого. Турецька ліра знецінюється, подешевшавши з початку року на 20%, а інфляція у квітні порівняно з її показниками роком раніше зросла на 70%. Продовжують і значно скорочуватимуться золотовалютні резерви країни.

Опитування фіксують падіння популярності як правлячої партії Туреччини, і самого Ердогана. І в цих умовах від турецького лідера очікується будь-яких сюрпризів на зовнішньополітичній арені для підняття рейтингів усередині країни.

Так що велике питання — чи обмежиться Ердоган у цій ситуації звичними атаками північної Сирії та Іраку чи зважиться на «маленьку переможну операцію», наприклад, у Егейському морі, незважаючи на членство Греції в НАТО?

Source link