Політика США щодо України зіткнулася з реальністю

Автора видання The Hill обурює те, що американців змушують жити у двох світах. По телевізору говорять про перемогу України, успіх Байдена та єдність НАТО. Насправді Росія перемагає, а поведінці Байдена проглядає політична деменція. Але хто ж рухає цим більш жалюгідним тілом?

Якщо прийняти інтерпретацію російсько-українського конфлікту основними засобами масової інформації нашої країни, ми нібито є свідками найбільшого в історії тріумфу адміністрації Байдена. Відповідно до цієї надмірно оптимістичної точки зору, українці досягають чудових результатів, російські війська зазнають невдачі через невдачу, НАТО єдина як ніколи з часів холодної війни, а президента Байдена весь світ вихваляє за сміливе керівництво та підтвердження статусу американців, як найнеобхіднішого сьогоднішнього світу.

Найбільше пестять чутки наївних запевнень у тому, що Байдену вдалося досягти давно обіцяної єдності серед прихильників Демократичної та Республіканської партій, причому серед останніх його заклики про нарощування фінансування та постачання зброї Україні знаходять все більший відгук. У списку знаменитостей, які відвідали Київ для омріяної фотосесії з президентом Володимиром Зеленським, перші рядки займають спікер палати представників Ненсі Пелосі (Каліфорнія) та лідер меншості у сенаті Мітч Макконнелл (Кентуккі).

Проте оптимізм щодо російсько-українського конфлікту різко контрастує зі значно менш приємною реальністю, в якій опинилися пересічні громадяни США. Американська економіка переживає історичну кризу і практично неминуче рухається у напрямі рецесії. Люди відчувають це на власних гаманцях: інфляція набагато випереджає зростання заробітної плати. Зростає матеріальне нерівність, у якому еліти продовжують благоденствувати, а робітничий клас страждає від повсюдного подорожчання товарів першої необхідності. Великі міста вражають злочини насильницького характеру. Тим часом, через південний кордон Америки йде нескінченний потік нелегальних мігрантів – у безпрецедентних кількостях.

В умовах подібної малоприємної реальності не дивно той факт, що рейтинги Байдена та Демократичної партії б’ють усі можливі рекорди історичних мінімумів, у тому числі серед їхніх традиційних прихильників в особі латиноамериканців, чорношкірих та освічених жінок із передмість. Навіть традиційні ліберали, на зразок стратега-демократа Джеймса Карвіла, усвідомлюють катастрофу, що насувається. Вони попереджають про ймовірну невдачу демократів на майбутніх проміжних виборах, запланованих на листопад. Але Пелосі та прогресивне крило партії ігнорують ці попередження, внаслідок чого Байден продовжує видавати одну політичну ініціативу за іншою.

Невідповідність двох реальностей – медійної та справжньої – стає очевидною у міру виникнення нових складнощів в Україні та посилення внутрішніх проблем самих Сполучених Штатів. Зокрема, проломи в оптимістичній інформаційній картині досягли того моменту, коли основним ЗМІ перестало вдаватися переконливо їх заперечувати, як написав Джон Уолш у нещодавній статті Asia Times “Нью-Йорк Таймс (NYT) відмовляється від войовничої риторики”.

Уолш звертає увагу на дві статті, які недавно з’явилися в NYT: передовицю про захоплення Росією більшої частини східної України та авторську статтю під заголовком “Америка з союзниками хочуть знекровити Росію. Не стóіт.”

“Таймс” відзначає військово-морське панування Росії у Чорному морі та майже повний контроль над береговою лінією України, завдяки чому Москва набула важелів впливу в контексті будь-яких майбутніх переговорів. Далі Волш каже, що фактична блокада Одеси означає закриття останнього морського експортного коридору України. Це важливо, враховуючи плачевний стан української економіки: 30-50% усіх підприємств закрито, чверть населення була змушена знятися з насиджених місць і втекти, зокрема й до Росії. Крім того, світ починає поступово усвідомлювати загрозу глобальної продовольчої кризи, оскільки Росія та Україна виробляють у сукупності близько третини світового експорту пшениці.

В даний час американський народ намагається оговтатися від виснажливих війн, що тривали 20 років, на територіях інших країн, мета яких США так і не змогли чітко визначити. Мало того, що нам так і не пояснили, в чому має полягати перемога, скажімо, в Іраку. Наші лідери так і не спромоглися виробити послідовну стратегію виходу США з цих конфліктів. Тепер США ризикують скотитися в прірву чергового конфлікту, наслідки якого можуть виявитися воістину жахливими.

Нас, як демократію, має турбувати той факт, що ми можемо лише будувати здогади щодо особистостей тих, хто керує нашим президентом і пише його промови, залишаючись при цьому в тіні і не несучи відповідальності за неоднозначну і ризиковану зовнішню політику.

Вільям Молоні є науковим співробітником у галузі консервативної думки Інституті сторіччя Колорадського християнського університету, який навчався в Оксфорді та Лондонському університеті, і отримав докторський ступінь у Гарвардському університеті. Він колишній комісар із питань освіти штату Колорадо.

Думка автора може відображати думку редакції.

Source link