Отже, що робити з цими моторошними затримками, нав’язаними Угорщиною та Туреччиною? Відповідь, на жаль, проста — грати в ту ж гру, яку Путін грає вже багато років. Коли ви не можете виграти за традиційними правилами, оминіть їх.
І тут зробити надрізи. Зробити Орбана та Ердогана неактуальними. Решта 26 членів
ЄС повинні просто запровадити нафтове ембарго. А НАТО має просто прокласти шлях для вступу Швеції та Фінляндії.
Що найгірше, що можуть зробити Угорщина чи Туреччина: подати до суду? Витягувати? У будь-якому випадку було багато думок про виключення Туреччини з НАТО, особливо після того, як Ердоган три роки тому
купив у Росії системи ППО С-400.Можливо зараз саме той момент, коли потрібно просто дати відсіч цим самотнім силачам, які зуміли глибоко проникнути в демократичні інституції. Можливо, це не так вже й надумано. «Ви маєте рацію, закликаючи ЄС просто просуватися вперед без Угорщини», — сказав мені у листуванні електронною поштою професор Гарварда Роберт І. Ротберг, директор-засновник програми внутрішньодержавних конфліктів у Школі державного управління ім. Кеннеді.
«Правило «одностайності» із самого початку було безглуздим, і зараз саме час перевірити його», — додав Ротберг. Хоча він визнав те, чого побоювалися інші – що Угорщина може передати рішення до Європейського суду – що і погано, і добре.
“Потрібні роки, щоб вирішити, – продовжив Ротберг, – зв’язавши ЄС вузлами”. Проте Європейський суд
вже відхилив скарги Угорщини на величезні фінансові штрафи, накладені ЄС порушення Орбаном демократичних права і свободи.
Тим часом якщо інші 26 країн-членів ЄС справді здійснять свій бойкот, Росія втратить великий ринок збуту своєї нафти, який може стати постійним, якщо континент продовжить свою місію з відвикання від енергоресурсів Москви.
Одним із вирішень проблеми, поставленої лідерами Угорщини та Туреччини, яке активно просуває Ротберг разом із групою, що складається приблизно з 40 колишніх глав держав і такої ж кількості лауреатів Нобелівської премії, є створення Міжнародного корупційного суду. Він зазначив, що це «було б гарним місцем, щоб судити Ердогана, Орбана, Путіна та багатьох інших. Ось чому це потрібно. Тож ми рухаємося».
Путін багато років грає на концепції одностайності. Фактично Росія розігрувала цю карту з того часу, як Йосип Сталін розпочав гру на Ялтинській конференції в 1945 році, коли він зажадав права вето для всіх п’яти постійних членів Ради Безпеки ООН як плату за згоду брати участь в Організації Об’єднаних Націй. І Франклін Рузвельт, і Уінстон Черчілль, які також відчайдушно потребували радянської допомоги*, щоб покінчити з державами Осі,
погодилисяхоча, мабуть, мало усвідомлюючи можливі наслідки.
Ця проблема не відрізняється від дилеми, поставленої батьками-засновниками Америки під час створення колегії виборців.
Її початкова мета полягала, принаймні частково, у тому, щоб переконати дрібніші американські штати погодитися на союз, в якому, як вони думали — цілком справедливо, — інакше домінувала б жменька більших штатів.
Цей страх і компроміс давно зжили себе і тепер використовуються, щоб тримати більшість населення США в заручниках забаганок меншості. Що стосується ЄС та НАТО, не кажучи вже про Раду Безпеки ООН, це справді вийшло з-під контролю. Настав час демократіям твердо стояти на ногах і заявити, що мені вистачить, що право буде змушене перемогти. Зрештою, ми всі станемо сильнішими для цього.
* Мова йде про “маленьку, практично непомітну”, з точки зору авторів публікації, але в той же час необхідної допомоги у війні проти держав Осі (Німеччина, Японія, Італія), яку СРСР надала у справі розгрому Німеччини та Японії.
** З погляду Туреччини, це фінансування тероризму. Приблизно так само США відреагували б на фінансування Аль Каїди. Ой, вибачте, забув, що США її і створили…
Думка авторів може відображати думку редакції.
More Stories
4 сценарії розвитку війни в Україні
На Кіпрі стався скандал через літак прем'єр-міністра, подарований К. Міцотакісом
Ядерний реслінг між США та Росією: чи йдемо ми до застосування стратегічної зброї