"Коней на переправі не змінюють"але критика Зеленського наростає

У медіа-полі, поки що обережними кроками, повертається критика Офісу президента та політики верховного головнокомандувача Володимира Зеленського.

Неабиякою мірою цьому сприяє неможливість вирішити ситуацію з “Азовсталлю”, де залишаються ще приблизно тисяча захисників Маріуполя. Але нагромадилися й інші питання.

До війни критика Зеленського стала звичною. З початком військових дій вона зійшла нанівець. На тлі переговорів з Росією, у березні, пролунали перші критичні зауваження, що втім швидко вщухли. І ось зараз деякі журналісти, активісти та, як водиться, опозиційні політики знову знайшли привід для критики дій та політики президента.

Насамперед, що цілком природно у воєнний час, критикується хід дій на фронті та заяви, що звучать із цього приводу з вуст представників ВП. При цьому проводиться лінія на протиставлення командування ЗСУ на чолі з Валерієм Залужним та Офісу президента, який, вважають критики, недостатньо компетентний у військових та інших питаннях. У свою чергу, Залужний і Банкова категорично спростовують наявність розбіжностей.

Старт нової хвилі критики викликало інтерв’ю радника глави Офісу президента Олексія Арестовича, яке він дав адвокату Марку Фейгіну 8 травня. На запитання щодо причин порівняно швидкого захоплення Росією значної частини півдня України він відповів, що це сталося через помилки української сторони. Вони потрібно детально розібратися, зокрема – з метою покарання винних:

“Бо де некомпетентність, а де зрада – це найбільше питання. Там розбираються, і обов’язково всім дадуть оцінки – і кадрові, і персональні, і кримінальні, і все на світі”.

Арестович обрушився з критикою на тих, хто за всі провали критикує Офіс президента, зазначаючи, що це неправильно: “Нехай кожен баран несе свої Фаберже”:

“А 360 тисяч чиновників між нами та землею? Це хто? Вони хоч якось, хоч за щось відповідають? А військове командування, до якого дуже багато питань уже?”.

Через цю фразу і вибухнув скандал. Арестовича звинуватили у спробі ВП зняти з себе провину, знайшовши “стрілочників” серед тих самих військових. Тарас Чмут, голова фонду “Повернись живим”, назвав у Фейсбуці цю спробу “політичними ігрищами на кістках”:

“Якщо хтось не знає чи забув, то я нагадаю — Збройні сили України займаються застосуванням та підготовкою армії. А їх забезпеченням, переозброєнням та розвитком, як і підготовкою держави до оборони у мирний час, займається Міністерство оборони, Верховна Рада та Кабмін. Але найголовніше — усі ключові прізвища, які відповідають за ці процеси, визначаються виключно з офісу президента».

Чмут вважає, що перед тим, як розпочинати пошук винних, ВП повинен відповісти на такі питання:

  1. Хто понесе відповідальність за призначення міністром Тарана та начальником Генерального штабу Хомчака, які фактично на два роки зупинили розвиток ЗСУ?
  2. Хто понесе відповідальність за провал державного оборонного замовлення два роки поспіль?
  3. Хто понесе відповідальність за такі проекти, як “два корвети до 2035 року”, які з’їли значний відсоток оборонного бюджету та не працюють у цій війні?
  4. Хто зазнає відповідальності за штучне блокування запуску Територіальної оборони на рік через небажання, щоб закон був не від президента?
  5. Хто три місяці день у день казав, що “війни не буде” і блокував усі спроби військових розпочати проактивну підготовку?

У своєму посту голова фонду “Повернись живим” також написав:

“І якщо хтось раптом забув, то я нагадаю, що смачну каву в сонячному Києві (цитування Арестовича) вам забезпечують сотні загиблих та поранених чоловіків та жінок щодня. Щодня. І сьогодні шукати винних серед них – зовсім не найкраща ідея “Винні не в армії, хоч і там є кого і за що спитати. Винні у високих кабінетах, які формували бюджети політики та визначали прізвища на ключові посади”.

Віталій Шабунін, голова чинного на західні гранти Центру боротьби з корупцією, доповнив цей пост у своєму Телеграм-каналі:

“Арестович повинен або перепросити, або його повинні викинути з Банкової. Інакше його наскоки на ЗСУ – це ініціатива ВП, а не особиста дурість”.

Розставлені Шабуніним акценти важливі. Він усе зводить до підозри, що ВП атакує ЗСУ – безперечно, не всю армію, а її керівництво, на чолі із Залужним. Така ж риторика періодично звучить від політичного та медіа-середовища, пов’язаного з екс-президентом Петром Порошенком та його партією “Європейська солідарність”.

Намагання ВП покласти на військову верхівку відповідальність за помилки перших днів війни бачить і головний редактор сайту “Цензор.нет” Юрій Бутусов, який не менш часто критикує Зе-команду:

“Це спроба втрутитися у рішення військового керівництва, щоб перекласти відповідальність за деякі трагічні рішення політичного керівництва на військових. Усім очевидно, що тільки залізна витримка та внутрішній стрижень нашої армії забезпечили у вкрай несприятливих умовах, створених політиками, утримання російського удару, ціною великих втрат та великих жертв І, думаю, якщо політичні діячі з [президентского] офіси продовжать практику публічно втручатися у справи армії, замість сприяння та системної роботи, і змусять військових говорити, наслідки будуть для деяких політиків нищівними”.

На всі звинувачення Арестович відповів широким постом, але тему провини армійського командування далі розвивати не став. Проте дав зрозуміти, що пошук винних у прорахунках перших днів війни буде продовжено:

“Про помилки і злочини говоритимемо стільки, скільки буде відбуватися помилок і дій, схожих на злочини. Я – прихильник тотальної правди, якою б страшною вона не була… А ось персоналії назвати і вимагати виконання покарань я не буду… Роз’яснятиму – чому про помилки та злочини говорити можна, а підозрюваних та винних нікому, крім закону, назвати не можна”.

Наростає критика і з бездіяльності навколо “Азовсталі”, де в блокаді понад 1000 українських військових, які досить безсторонньо відгукуються про владу в бесіді зі ЗМІ. На прес-конференції 8 травня замкомандира полку Святослав Паламар (Калина), наприклад, розкритикував політиків (не називаючи імен), які порадили “азовцям” займатися “своєю справою”.

Наприкінці прес-конференції взяла слово дружина комполка “Азов” Дениса Прокопенка, заявивши, що влада не вживає достатніх заходів щодо виведення з “Азовсталі” українських військових. У соціальних мережах активно поширюється теза про те, що влада не робить усього необхідного для порятунку бійців. Бутусов навіть нагадав слова Зеленського у далекому 2014 році, коли він різко критикував тодішню владу за те, що та не займається порятунком батальйону “Кривбас”, закінчивши свою посаду словами: “Допоможіть чи будьте прокляті”.

Тобто поступово визріває “зрада” щодо того, що влада не може врятувати захисників “Азовсталі”, що в перспективі може стати політичною проблемою для Банкової, якщо вивести їх звідти без здачі в полон не вдасться. Проте об’єктивно надзвичайно складно буде домогтися від російської сторони згоди випустити “азовців” із заводу за процедурою “екстракшен” (з переправкою до третіх країн), яку хоче провести українська сторона. Російська армія контролює територію на сотні кілометрів навколо Маріуполя та Азовське море. Деблокада військовим шляхом неможлива, про що український президент прямо говорить.

Отже, навряд чи Росія піде на те, щоб випустити “азовців”. Хіба що в обмін на якісь грандіозні політичні поступки. На що навряд чи українська влада піде. На критику щодо ситуації з “Азовсталлю” Арестович в інтерв’ю Фейгіну відповів так (дослівно):

“Всякі долб@еби безсовісні, які спекулюють днями і ночами, розповідаючи, що є рішення, як звільнити військових, а просто влада не хоче, що не всі зусилля влада доклали. При тому що два головні слова, які я чую в ОП -” Маріуполь” та “Азовсталь”. Комусь дуже хочеться, щоб винним був саме Офіс президента. Я цим людям нагадаю, що війна ще далеко не закінчена”.

Суперечки, у міру затягування військових дій, стають все більш запеклими. Політолог Вадим Карасьов у розмові з виданням “Країна”коментує ситуацію:

“У міру набуття війною затяжного характеру та стабілізації на фронтах загальний підйом змінюється рефлексивними настроями. Суспільству тепер потрібні відповіді на питання “Хто винен?” в одній, іншій, третій ситуації. Ми також бачимо, що успіхи у війні викликають ревнощі між військовим керівництвом та політиками (як і всередині самих політиків), тоді як невдачі вони намагаються перекласти одна на одну.Причому не завжди солюють політики.Наприклад, захисники “Азовсталі” з полку “Азов” виступають завдяки сучасним засобам комунікації зі звинуваченнями на адресу влади, які мають великий суспільний резонанс. І Офісу президента все важче після їх виступів знаходити аргументи на свій захист”.

Щодо популярності та рейтингів політиків висловлює свою думку політолог Руслан Бортник:

Якщо Зеленський і його команда залишаться успішними, то вони будуть головними патріотами в країні. влада, праві лідери намагаються зберегтися в політичній системі… Щось на кшталт “Так, під Харківським зараз перемагаємо, але ось Херсон-то здали!”. за владою, якою доведеться захищатися”.

При цьому Карасьов припускає, що нинішні нападки групи Порошенка на владу можуть бути пов’язані з кримінальними провадженнями, де фігурують екс-президент та заарештований політик Віктор Медведчук. Розвиваючи тему відповідальності влади за промахи у війні, Порошенко діє на попередження.

Але є ще й бік військового керівництва. Залужний очікувано не входить у суперечки. Співрозмовник, який знає особисто і самого головкому, і волонтера Тараса Чмута, каже, що обоє ще до війни були добре знайомі. Тобто питання, поставлені Чмутом, можуть відбивати як його позицію. І уточнює, що Залужний “знає свій функціонал і в політику не лізе, хоч його, можливо, і тягнуть. Він розуміє всі ризики цього і тому не хоче”.

Та й Зеленський публічно наголошує на своїй повазі до головнокомандувача ЗСУ. Невипадково першим кавалером нового Хреста бойових заслуг став саме Залужний.

Але як у країні, так і за її межами (у тому числі на Заході), і це стає все очевиднішим, є чимало сил, які зацікавлені у збереженні в Україні політичної конкуренції та наявності альтернативи Зеленському. Звідси й наростання критики. Але також очевидно, що відновлення політичних розбірок та постійне педалювання теми щодо протиставлення військових та політичного керівництва несе величезні ризики для країни, де війна не закінчена, а противник продовжує наступальні дії на її території. Тому зовсім не виключено, що у разі наростання критики влада може спробувати її різко припинити прямими звинуваченнями у роботі на ворога. Як каже Арестович:

“Нехитрий наратив: “герої у полі проти зрадників в офісі та жирних, тупих генералів у штабах”. Як ви особисто думаєте – він сприяє перемозі?”.



Source link

Якісна журналістська робота не може бути безкоштовною, інакше вона стає залежною від влади або олігархів.
Наш сайт існує виключно за рахунок реклами.
Будь ласка вимкніть ваш блокувальник реклами, щоб продовжити читання новин.
З повагою редакція