Значна спадщина Панаєта Кесмеджі


Люди, які чули, як кожен камінь гуде голосами епох, не йдуть з життя одразу. Вони, як зірки! Сяйво їхньої душі ще довго освітлює землю, на якій залишений ними глибокий, добрий, значущий слід.

Як гордість своєї культури та чудовий внесок у скарбницю загальнолюдських цінностей увійшла й творча спадщина письменника-історика Панаєта Кесмеджі.

Він був людиною честі: уважний брат, вірний друг, надійний і дбайливий сім’янин, цілеспрямований, занурений у себе, думає, закоханий у всі епохи. Давньогрецькою історією та філософією був полонений змалку, а зібрана бібліотека – його гордість – дозволяє знайти будь-яку інформацію про Стародавню Грецію. Його вчителями і натхненниками були стародавні історики, філософи і власна ідея, що бачить, чуюча, вільна від стороннього впливу. Історія – це його пристрасть, його кохання. Теплом цього кохання наповнена вся його творчість. Ніколи нічого не робив на догоду будь-кому і чомусь. Любов до історії, свого народу, його духу – сильніша, священніша, і це не могло не забезпечити успіх його пошуку.

Народився Панаєт Олексійович Кесмеджі в 1946 році 9 травня, на День Перемоги, у місті Коканде Узбецької РСР, у сім’ї понтійських греків, висланих із Криму (м.Ялта) у 1944 році. Дитинство було важким. 1966 року закінчив Кокандський автодорожній технікум, отримавши спеціальність будівельника. З 1968 року, після служби в армії, працював виконробом, начальником ділянки тресту «Спецелеватормельбуд». Праця, спорт, книги – головне, що його зайняло. У 1977 році з сім’єю переїхав до Криму, де потім став біля витоків відродження та розвитку грецької культури на півострові, друкувався в газетах та журналах Криму, Росії, Греції.

У 1990 році мерією міста Салоніки було запрошено на фестиваль понтійської культури. В 1998 брав участь у 4 Всесвітньому з’їзді понтійського еллінізму. Він лауреат премії імені М. Македонського 1999 року – за громадську та літературну діяльність, внесок та розвиток грецької культури у Криму. З 1996 по 2018 рік видано та перевидано книги, написані ним у співавторстві з синами Георгієм та Олександром: «Греки Криму», «Мітридат Євпатор», «Княжество Феодоро», п’єса «Ціна зради» у збірці «Ніби все зі мною було» , «Найманник», «Князь Олександр», «Історія князівства Феодоро. Грецька топоніміка Криму», «Боспорець», «Неслухняна Таврика», «Неслухняна Таврика. Асандр», оповідання у збірнику Миколи та Софії Юр’євих «Підійти до горизонту». Останні роки співпрацював із інтернет-виданням «Російські Афіни». Його статті читали у 170 країнах світу.

У своїх публікаціях він закликав любити, цінувати, вивчати духовну спадщину грецького народу, який протягом тисячоліть стикався з фатальними випробуваннями, але не втратив людяність, не розчинився, не зник, не втратив самобутність, а щоразу відроджував свою культуру, продовжував її розвиток та ніс іншим народам. Багато в чому це стало можливим завдяки таким людям, як Панає Олексійович Кесмеджі.

Ти говорив з епохами не раз,

Ти чув каменя голос, образ бачачи,

Писав про це, предками пишаючись,

І рвався у бій. І ти був ними обраний.

Твої сторінки нас переживуть,

Творіння складалися для нащадків.

Де сила, краса, свободи дух

Оспівані праведно тобою і голосно.

Моя пам’ять із тобою завжди.
Софія Юр’єва – Кесмеджі

ПАНАЄТ КЕСМЕДЖІ

«Написати історико-популярний нарис про греків Криму я вирішив після численних зустрічей із греками, розкиданими після сталінської депортації 1944 року по всьому колишньому СРСР та Греції. Нікому з них не траплялася праця, яка розповідає історію греків Криму: від виникнення грецьких колоній до наших днів. Не претендуючи на науковість, я спробував викласти свій погляд на історичну долю частини свого етносу, його формування та розвиток упродовж двох із половиною тисячоліть, простежити стосунки та зв’язки з іншими народами Криму».

Так починається перша робота Панаєта Кесмеджі, що задає тон усієї його подальшої діяльності. “Нікому… не траплялася праця”, “не претендуючи на науковість”, “історична доля частини свого етносу” – це не сухі наукові фрази. Панає Кесмеджі був одним із тих, хто протягом тисячоліть, незважаючи на важкі епохи, знаходив сили не опустити руки, а взятися за цікаву роботу, що захоплювала за собою інших співвітчизників і приводила до нового витку відродження та розвитку культури. Одним з тих, кому греки Криму не розчинилися, не зникли і не забули своє ім’я.

Він не мав можливості отримати історичну освіту. Час був не той. Він став будівельником. І письменником.

У греків є традиція називати на честь діда старшого онука… А на честь Панаєта Олексійовича назвали своїх дітей обоє його синів. Два онуки – два Панаєти. Один у Греції, інший – у Росії. Зі змішаними почуттями дивляться на обкладинки книг, на яких виведено їхні імена. Був один Панаєт, стало два…

Олександр Кесмеджі



Source link

Якісна журналістська робота не може бути безкоштовною, інакше вона стає залежною від влади або олігархів.
Наш сайт існує виключно за рахунок реклами.
Будь ласка вимкніть ваш блокувальник реклами, щоб продовжити читання новин.
З повагою редакція