The Guardian: подальше озброєння України лише руйнує її

Заходу необхідно перестати накачувати Україну озброєнням та домогтися від Росії переговорів, пише Guardian. На думку автора статті, за будь-якого результату війни інфраструктура країни буде повністю зруйнована, а біженці не захочуть повертатися до своїх будинків*.

Допомагати Україні – правильне рішення. Але зовсім не очевиднощо підтримка, яку ми надаємо, є вірним способом зберегти український народ і саму країну.

Надаючи Україні зброю, але уникаючи прямого військового втручання, західні лідери затягують цей жахливий конфлікт. Найкращий вихід із становища – переговори. Мало хто на Заході сумнівається, що Україна захищається справедливо. Спецоперація Росії не була спровокована, вважає автор The Guardian.

˂…˃
З цього випливає, що допомагати Україні правильне рішення. Але зовсім не очевидно, що та підтримка, яку ми надаємо (і не надаємо) є вірним способом зберегти український народ і саму країну. Чим довше продовжуватиметься російська операція, тим більше українців покинуть свою батьківщину, і тим більше руйнувань буде завдано їхнім будинкам, містам, промисловості та економіці. Проте те, як Захід допомагає Україні зараз, — накачуючи її зброєю та уникаючи прямої участі, — тільки розтягує це протистояння. Така підтримка, можливо, і допоможе відстрочити успіх Росії, але зупинити її просування, а тим більше витіснити її з України вдасться.
˂…˃
Не минає і дня без того, щоб якийсь високопоставлений західний політик не заявив, що Україна “доб’ється успіху”, а Росія “зазнає невдачі”. Це, безперечно, підвищує моральний дух. Але це явний абсурд.

Справа в тому, що з кожним днем ​​руйнуються, а потім переходять до росіян все більше міст і селищ. За два місяці територія, яка перебуває під контролем Росії (спочатку це були лише самопроголошені республіки Донбасу), виросла, напевно, раз на п’ять. Якщо Росія продовжить “зазнавати поразки” такими темпами, то ще через два місяці весь південь України буде в руїнах, а такі міста, як Одеса, нагадуватимуть Маріуполь, і багато тисяч українців загинуть.

Гірше того, у міру продовження спецоперації та руйнування дедалі більшої кількості населених пунктів стає все менш імовірно, що українці, які втекли до інших країн, колись повернуться. Вони не мають ні будинків, ні робочих місць. Скільки жителів Маріуполя знову опиняться вдома? Якщо метою Росії було знищення української нації, то тактика Заходу саме цьому сприяє.

Звісно, ​​якщо нас хвилює життя українського народу, Захід має щось зробити, аби зупинити цю спецоперацію – і негайно. Закликати українців продовжувати військове протистояння, хоч би якою справедливою була їхня справа, означає просто зробити їхню країну непридатною для життя. Проблема полягає в тому, що є лише два способи швидко зупинити військові дії, і жоден із них більшість західних лідерів не влаштовує.

Перший — вступ НАТО у військові дії та завдання швидкого, масованого і рішучого удару по російських військах. На відміну від дій Росії, альянс мав би на це повне право за міжнародним законодавством. Коли Путін втрутився у конфлікт у Сирії, він дуже докладно сформулював це як відповідь на прохання законного та визнаного на міжнародному рівні уряду Сирії. Те саме Захід міг би зробити в Україні. У самого Путіна такої підстави для спецоперації немає. Пов’язаний із цим ризик початку третьої світової війни є очевидним, і саме тому Захід відмовляється втручатися безпосередньо.

Інший спосіб зупинити військові дії – переконати Путіна негайно припинити вогонь, запросивши Росію на мирні переговори. Так, західні лідери не хочуть домовлятися з таким, як Путін. Але вони ж пішли на переговори з сербом Слободаном Мілошевичем (Slobodan Milošević) лише через кілька місяців після різанини в Сребрениці, і результатом стала Дейтонська угода, що поклала край війні в Боснії в 1995 році.

Щоб посадити Путіна за стіл переговорів, предметом обговорення має бути все. І межі України, і споконвічне занепокоєння Росії щодо безпеки, і, можливо, навіть сама логіка позначення сьогоднішніх міжнародних кордонів у цій частині Європи на основі колишніх внутрішніх кордонів у СРСР, які комуністичні лідери креслили саме для того, щоб завадити радянським республікам та регіонам стати життєздатними незалежними державами. Не обов’язково заздалегідь визначати результат переговорів. Головне – домовлятися, а не воювати.

Західні лідери не можуть змусити себе порушити ці питання, що, мабуть, лише зміцнює Путіна у прагненні перекроїти карту силою. Вони воліли б воювати або, точніше, дозволити Україні воювати, сподіваючись перемогти Росію. Але якщо в чому і можна бути впевненим, то це в тому, що Путін ніколи не змириться з поразкою. Він уже витратив на цю військову операцію надто багато сил та коштів, щоб відступити, нічого не добившись. Якщо західні лідери думають, що їхня підтримка України на відстані “витягнутої руки” призведе до військової перемоги українців, то вони роблять фатальну помилку, неправильно тлумачачи наміри та рішучість російського лідера. Заради України ми маємо в той чи інший спосіб негайно зупинити його, поки не настав момент, коли від країни, яку ми хочемо захистити, нічого не залишиться.

Матеріали сторонніх авторів містять виключно авторську думку і не відображають позицію редакції.
* По-моєму побоювання щодо біженців є основними для автора.

Ангус Роксбург – колишній кореспондент Бі-бі-сі у Москві та колишній консультант Кремля. Автор книги «Силач: Володимир Путін та боротьба за Росію та виклик Москви: спогади іноземного кореспондента».



Source link

Якісна журналістська робота не може бути безкоштовною, інакше вона стає залежною від влади або олігархів.
Наш сайт існує виключно за рахунок реклами.
Будь ласка вимкніть ваш блокувальник реклами, щоб продовжити читання новин.
З повагою редакція