Мова тиранів та «полювання на відьом»

В умовах війни, на тлі продовження вторгнення Росії в Україну, різко загострилася ситуація щодо не тільки російської мови, а й письменників, музикантів, діячів культури з російським корінням.

Проте навряд чи мовні заборони та чорні списки класиків – гарна ідея. Адже хіба мова винна, що ним користуються тирани? У чому винні Пушкін, Булгаков і навіть Шевченко, який має російськомовні твори?

Наша пам’ять не повинна ганити творців минулого, вони не можуть відповідати за злочини сучасних політиків-тиранів. Як не повинні відповідати за дії нацистів фашистської Німеччини Манн чи Ґете, а за загарбницьку політику США та Британії – Стендаль, Шіллер, Хемінгуей.

Військовоначальники та правителі йдуть у минуле, це рано чи пізно трапиться, а генії науки та культури залишаються у своїх відкриттях та творах. Та сама ситуація з російською мовою. Це не власність Шойгу, Путіна чи частини росіян, які відкрито підтримують криваву війну або, у кращому разі, просто не вникають у її нюанси та не розуміють того, що відбувається.

Так само німецька мова не була власністю засновників Рейху та фанатів фюрера, а італійська не належала Муссоліні. А носії французької та англійської, хіба мало страждань вони завдали людству?

Мова – це збірний образ багатовікової культури, спадщина минулого, історія людства. Це великі твори літератури, які залишають свій слід на віки. Це Чехов і Гоголь, Висоцький і Цой, Сахаров і Солженіцин, Ремарк і Гете, Булгаков і Пушкін, та багато інших.

Твори одних люто спалювали нацисти, інших – забороняли СРСР. А лікарі, науковці, першовідкривачі? У війнах та тероризмі винні не вони, руйнування та смерть несуть диктатори, політики, військовоначальники. Це вони повинні викликати ненависть і заслужили забуття. Мова та культура залишаються, і продовжують дарувати світові геніальні відкриття, високе мистецтво та любов.

Сьогодні в окопах України – захисники країни, які розмовляють різними мовами і народилися у різних країнах. Це єднання не повинно порушитися після закінчення військових дій, а ненависть до конкретних персонажів, навіть якщо це сотні тисяч чи мільйони, не має стати суттю буття цілих поколінь.

Тому перш, ніж відкривати полювання на письменників та поетів минулого, варто задуматися про покарання реальних винуватців у кривавих подіях – вони мають постати перед міжнародним трибуналом та відповісти за свої дії, а потім назавжди зникнути з пам’яті людей. Але не мова та культура…



Source link

Якісна журналістська робота не може бути безкоштовною, інакше вона стає залежною від влади або олігархів.
Наш сайт існує виключно за рахунок реклами.
Будь ласка вимкніть ваш блокувальник реклами, щоб продовжити читання новин.
З повагою редакція