27 квітня 1941 року: німецькі війська зайняли Афіни

“Греки! Німецькі окупанти знаходяться на підступах до Афін. Брати і сестри, тримайте міцно у своїх душах фронтовий дух…”.

Таке радіоповідомлення з вуст Костаса Ставропулоса 27 квітня 1941 року, у день вступу німецько-фашистських військ землі древніх Афін, до цього часу пов’язані з протистоянням греків, розпочатим ще 28 жовтня 1940 року у війні з Італією.

27 квітня 1941 року був такий самий сонячний день, як і через 79 років, коли німецька армія затемнила Афіни. Більшість, якщо не всі мешканці столиці сумно дивилися у зачинені вікна.

О 08.00 ранку мотоциклісти та автомобілі 2-й бронетанкової дивізії, на чолі з лейтенантом Фріцем Дірфлінгом, увійшли до Афін з північних передмість. Нацистських окупантів зустрічали у кафе «Люкс» в Ампелокіпі члени комітету, який офіційно здав їм місто. За чотири дні до того, як Афіни «потрапили» до рук німців, король Георг II відплив із Скараманги на Кріт із прем’єр-міністром Цудеросом та членами уряду. Історик Солон Григоріадіс описує той ранок:

“Була неділя 27 квітня, коли Афіни прокинулися в тривозі. Німецька армія була вже близько. Його моторизовані авангарди вже входили в місто. Минулої ночі останні групи британців кинулися до своїх зрілих кулями автомобілів, прямуючи Рафіну і Порто-Рафтіа перехожі вітали їх і бажали «удачі». Коли німці підійшли до столиці, реальної сили захищати її не було.

Пройшло чотири дні з того часу, як король та уряд відбули на Кріт. Єдиною тіньовою владою була військова адміністрація Аттиковіотіас (Αττικοβοιωτίας) на чолі з генерал-лейтенантом Крістосом Кавракосом. Однак у ті трагічні хвилини в Афінах панував абсолютний порядок: ні пограбувань, ні злочинів, ні анархії, як це буває в містах, які тривалий час залишаються безвладними. День був тихий, як пише Управління історії армії: «Того прекрасного весняного ранку не було чути стукоту бою, що наближається. Жоден німецький літак не літав над містом».

Трамваї вийшли на лінії вчасно.

Віддалені вибухи було чутно лише в ранні ранкові години. Бомбардування були не артилерійськими, а викликаними вибухами складів зі зброєю, і коли цей гуркіт стих, у місті запанувала дивна тиша. Вчасно вийшли на лінії кілька трамваїв та кілька електропоїздів. На вулицях було мало перехожих, а у численних столичних церквах було небагатолюдно. Більшість афінян буквально зависли біля радіо, вбираючи новини.

Замість новин радіостанція постійно транслювала наступний наказ воєначальника: «Оскільки місто Афіни не укріплено, жодного опору не буде, не варто робити жодного пострілу».

О 08:00 ранку з’явилися перші німці. Це була група мотоциклістів на чолі з двома броньовиками. Мотоциклісти в обладунках та з автоматами на грудях, револьверами та гранатами. Зі страшним виглядом і суворим поглядом вони спустилися з проспекту Кіфісіас і прибули до Акрополя. Там двоє офіцерів із групою супроводу піднялися на Священну скелю, де підняли німецький прапор. Потім вони попрямували до ратуші, де підняли ще один прапор. Проте офіційної здачі їм грецької столиці ще не сталося.

Акт про здачу Афін було підписано в кафе!

“Батальйон, що прибув із Халкіди, – розповідає Солон Григоріадіс, – отримав символічні ключі від міста, і у відповідь на це на перетині проспектів Кіфісіас та Олександра було розміщено офіційну грецьку делегацію, до складу якої входив старший воєначальник Аттики генерал майор Христос Кавракос, мери Афін Амбросіос Плітас та Пірея Міхаліс Манускос, і полковник Константінос Канеллопулос у ролі перекладача.

О 10.15 на околицю міста прибув німецький батальйон під командуванням підполковника фон Шейбена, маленького жвавого офіцера. Після формальних рекомендацій греків та німців підвели до особняка Тон, де у кафе на мармуровому столі підписали протокол про здачу міста, о 10:30 ранку 27 квітня 1941 року. З цього моменту Афіна належить завойовникам.

Минуло рівно шість місяців і один день з 28 жовтня 1940 року і три тижні з початку нападу Німеччини 6 квітня. Зі здаванням столиці офіційно почалася окупація, яка тривала 1625 днів, поки столиця не здобула свободу”.

Понад три роки Афіни перебували у зоні німецької окупації. Тисячі Афінян померли від голоду та хвороб. Рідних ховали під плиткою тротуарів. Люди вишиковувалися в черзі, щоб отримати мізерну допомогу від благодійних організацій Заходу та від Червоного Хреста.

Source link