Чому так багато "заперечників" у Бучанської різанини

Історик Олександр Фрідман пояснює, чому російськомовних “негативників Бучі” так багато навіть серед тих, хто довгий час живе на Заході.

На сторінках DW Олександр Фрідман висловлює свою думку, чи можна достукатися до тих, хто продовжує вірити пропаганді. Він вважає, що, швидше за все, під час війни змінити їх спосіб мислення не вдасться.

У квітні 2022 року у Європи з’явилося нове “місце пам’яті”: в українському місті Буча під Києвом жертвами російських військ, за українськими даними, стали понад три сотні цивільних осіб. Усю правду про події світу, що відбулися там, ще належить дізнатися, але вже сьогодні відомо: у Європі мало місце злодіяння, яке здавалося неможливим у 21 столітті і нагадує про трагічні сторінки історії 20 століття.

У перші дні квітня ЗМІ наповнилися фотографіями та відео з місця подій, які широко обговорювалися. Політики робили гучні заявизагрожували безпрецедентними санкціями та обіцяли підтримку Україні. На цьому фоні в Берліні відбувся проросійський автопробіг за участю приблизно 900 осіб.

Офіційно протест був спрямований проти “дискримінації” російськомовного населення Німеччини через війну в Україні. Насправді це була акція на підтримку російського президента та його “спецоперації”. Ця акція викликала обурення в Німеччині та за її межами. Український посол у ФРН Андрій Мельник назвав її “ганебним автопробігом”, а німецька преса почала використовувати цей термін у всіх публікаціях. Мимоволі, пише історик, виникає одразу кілька запитань:

“Учасники берлінського автопробігу під російськими та радянськими прапорами не помітили різанину в Бучі? Не захотіли її помітити? Їх не переконали фото та відео, які шокували європейців та американців? А може бути їм припали до душі російські повідомлення, в яких трагедію цинічно назвали “інсценуванню”, а потім і зовсім перевернули з ніг на голову, оголосивши українців злочинцями та вбивцями, а російських військовослужбовців та російську державу “жертвами підлої провокації”?

У пошуках відповіді на них журналісти німецьких видань поговорили з учасниками автопробігу. У відповідях – широкий спектр реакцій: від незнання і заперечення до ретрансляції російського пропагандистського нарратива.

У проросійській акції взяли участь найрізноманітніші люди: чоловіки і жінки різного віку, часом з дітьми; симпатизують Путіну уродженці Німеччини без “російського коріння”; вихідці як з Росії, а й інших республік колишнього СРСР. Багато десятків років останні живуть у Німеччині, про те, що відбувається на батьківщині, дізнаються за допомогою ЗМІ, а їх знання російської мови часом залишає бажати кращого.

Значну частину життя вони провели у демократичній Німеччині, де подолання та вивчення нацистського минулого є повсякденністю. Але цінності основного закону ФРН пройшли повз їхню свідомість, їх приваблює режим Володимира Путіна, який розв’язав криваву війну в Європі. І якщо ці люди більше, ніж через місяць після початку війни, незважаючи на жахи Бучі, Харкова, Чернігова і Маріуполя, зберігають вірність Путіну, то чого ж можна очікувати від прихильників війни в Білорусі та Росії, у яких немає широкого доступу до об’єктивної інформації . Які десятиліттями живуть за умов жорсткої диктатури та пропаганди.

“Ганьба автопробіг” у Берліні далеко не окремий випадок. Він відбиває феномен, поширений у Росії спостерігається її межами. Скориставшись відсутністю демократичної культури у значної частини населення, російські пропагандисти досягли успіху у поширенні конспірологічних теорій, радикальних антиукраїнських та антизахідних наративів. Результат – дегуманізація їхньої аудиторії. Під впливом цієї пропаганди перебуває і певна частина населення Білорусі, і навіть частина російськомовного населення країн.

Захоплення Путіним, звеличення Росії та сприйняття “колективного Заходу” як “заклятого ворога” стали частиною ідентичності та основою світогляду десятків мільйонів людей. Безпрецедентні санкції, міжнародна ізоляція призвели до консолідації суспільства, що відчуває загрозу ззовні. Воно вважає саме себе потенційною жертвою Заходу, залишаючись байдужим до страждань України.

Неупереджений аналіз фото та відео з Бучі є загрозою для цього погляду на світ, він змушує шукати відповіді на неприємні для багатьох питання: як можна підтримувати російську війну проти України після того, що сталося під Києвом? Яку “денацифікацію” проводили російські військовослужбовці у Бучі? І хто ж, після цього, самі “денацифікатори”? Втім, можна й відмахнутися від цих питань. Бучу можна уявити, як неминуче на війні насильство, розписавшись у своєму моральному банкрутстві. Але на такий радикальний варіант готові піти не всі прихильники “спецоперації”.

Є й інший вихід, набагато простіший: продовжувати вірити пропаганді, яка на найскладніші питання завжди має прості відповіді. Як, наприклад, у постійного представника Росії за ООН. Василь Небензя вважає, що неприйнятною є вже сама думка про те, що “російські військові були здатні на таке”.

Чи можливо достукатися до заперечників Бучі та змінити їхній спосіб мислення? Під час війни, найімовірніше, немає. Історичний досвід підказує, що на розуміння та осмислення трагедії знадобляться десятиліття. Наприклад, у Туреччині заперечення геноциду вірмен під час Першої світової війни є частиною державної ідеології, заперечники Голокосту зустрічаються у всіх країнах світу, а в Росії обілення сталінізму стало повсякденністю. Та й у Сербії досі чимало людей, які не визнають і навіть виправдовують розстріл 8000 мирних громадян у боснійській Сребрениці у липні 1995 року. На жаль, зараз настає час заперечників Бучі.

Автор: Олександр Фрідман, історик, асоційований співробітник Берлінського університету імені Гумбольдта.

Deutsche Welle попереджає, що думка автора може збігатися з думкою редакції. Видання “Афінські новини” також попереджає, що ця стаття – думка історика Олександра Фрідмана, яка може не співпадати з думкою редакції.



Source link

Якісна журналістська робота не може бути безкоштовною, інакше вона стає залежною від влади або олігархів.
Наш сайт існує виключно за рахунок реклами.
Будь ласка вимкніть ваш блокувальник реклами, щоб продовжити читання новин.
З повагою редакція