3-я світова інформаційна війна. Частина 1

З перших днів війни між Україною та Росією* до інформаційної війни в інтернет-просторі, що почалася ще в 2014 році, підключилися сотні тисяч (якщо не мільйони) нових бійців, що вивело її на новий, глобальний рівень.

Частина 1 , 2, 3, 4

Бійці цього фронту не лише намагаються заповнити інфопростір фейками та інформаційним сміттям, але також здійснюють прямі атаки, спрямовані на дестабілізацію комп’ютерних систем та доступу до інтернету державних установ, фінансових та ділових центрів, створення безладу та хаосу в житті країн, які покладаються на інтернет у повсякденному житті. життя. Міждержавні відносини та політичне протистояння часто знаходять продовження в інтернеті у вигляді кібервійни: вандалізм, пропаганда, шпигунство, безпосередні атаки на комп’ютерні системи та сервери.

“Хто володіє інформацією, той володіє світом”. Автором цього твердження є Натан Ротшильд, засновник англійської гілки банківської династії Ротшильдів. Розповідь про те, як сини першого барона Ротшильда зробили статки на інформації про поразку Наполеона при Ватерлоо в 1814, є хрестоматійним.

І якщо розібратися у суспільних процесах, то можна зрозуміти, що третя світова вже давно почалася. І що вона набагато страшніша, бо знищення відбувається завдяки впливу інформації на мозок та психіку людей. І якщо кулі та снаряди відомо, звідки летять, то інформаційні бомби з’являються несподівано та у невідомому місці, іноді відбити таку атаку взагалі неможливо.

Трішки історії

У 1999 році сили НАТО завдали удару по Югославії. Не будемо говорити про те, як це було у військовому та політичному аспектах, але згадаємо про те, як ми дізналися про цю новину, і як показали нам ці події. Мабуть, це був останній випадок, коли вести про конфлікт надходили традиційним чином. Трьома шляхами. Перший – офіційні повідомлення державних органів. Другий – традиційні ЗМІ. Третій — чутки від людей, які усним чи письмовим способом передавали відомості з місць подій, очевидцями яких вони виявилися. Відзначу важливий для розуміння факт. Бомбардування, хоч і йшли майже в прямому ефірі, але все ж таки були цілком конкретними репортажами від професійних журналістів, а відео знімалося професійними операторами. Інформації без коментарів практично не надходило.

Потім був 2008 рік та П’ятиденна війна. Незважаючи на те, що Південна Осетія і Абхазія — це далеко не найрозвиненіші і найбагатші регіони, до 2008 року там вже були мережі мобільного зв’язку, що повністю працюють, а крім цифрових фотоапаратів з’явилося вже безліч телефонів з камерами. А в інтернеті розпочиналася епоха соціальних мереж. Чи варто говорити, що буквально з перших хвилин у мережі з’явилися повідомлення з місць від простих людей, не журналістів? А вже наступного дня інформаційний простір захлеснули фото та відео з місць бойових дій. Якість зйомки була жахливою, але кожен другий вважав своїм обов’язком показати репортаж, подібно до того, як це роблять справжні журналісти. Результат у всіх був різний, але можна сміливо сказати, що інтернет для цього конфлікту став на один рівень із традиційними ЗМІ. Самопальні ролики поступалися якістю, але брали кількістю. Плюс у будь-якого доморощеного експерта була можливість оперативно висловлюватись за тим контентом, що учасники подій розмістили у мережі.

Важливим моментом тут стало те, що оперативність розміщення інформації приватно і в ЗМІ була приблизно однаковою. Так, повідомлення у вигляді тексту або окремих фотографій з’являлися трохи швидше, але між моментом їх розміщення та надходженням коментарів проходив певний проміжок часу. Відео взагалі йшло майже в ногу з офіційними репортажами, тобто. із затримкою у кілька годин. Традиційні ЗМІ поступилися помітною частиною аудиторії, але все ж таки залишалися основним джерелом отримання інформації для більшої частини населення.

Політика зміщується у соцмережі

Переломним моментом для колишнього СРСР став 2013 рік. Заворушення в Україні, що закінчилися втратою Криму для неї, стали для жителів колишнього СРСР першою великою політичною подією, в якій інформація в соціальних мережах стала відігравати не меншу роль, ніж засоби масової інформації. Причин тому виявилося кілька. По-перше, глибокі інтеграційні зв’язки всередині суспільства на пострадянському просторі забезпечували єдиний інформаційний простір в інтернеті, тоді як національні ЗМІ були розділені. По-друге, рівень проникнення соціальних мереж у суспільство перевищив критично важливу позначку. Інтернет більше не був чимось дивним і не вимагав спеціальних навичок для активного використання з метою отримання та передачі інформації. По-третє, це вже була епоха смартфонів, тому учасники подій могли надсилати в соцмережі інформацію, не залишаючи, власне, подій. Прямий ефір перестав бути прерогативою журналістів.

Водночас, не варто перебільшувати проникнення соціальних мереж у ментальному плані. Для різних поколінь рівень довіри виявився радикально різним, що багато в чому посилило розкол у суспільстві. Якщо для одних інформація з неофіційних джерел була важливішою, то інші сприймали її як щось несерйозне. І тут ми приходимо до найважливішого питання, яке виходить за рамки суто технічного аспекту роботи соцмереж та традиційних ЗМІ — питання довіри до джерела інформації.

У 2013-2014 роках ситуація була ще у рівноважному стані. Довіра до соціальних мереж ґрунтувалася виключно на особистих зв’язках. Громадські особи, особливо політики, вже активно використовували можливості соцмереж, але ще не зробили це мейнстримом. Виняток становили ті, хто робив ставку на молодь. Проте ситуація різко змінилася, коли у США президентом став Дональд Трамп. Можна як завгодно ставитися до його ролі у світовій історії, але він став першим президентом великої держави, який свої рішення спочатку озвучував у соціальній мережі, а потім про них можна було дізнатися з офіційних прес-релізів. Соціальні мережі не були ще одним місцем, де теж публікують якусь інформацію. Вони стали місцем, звідки частина населення отримуватиме всю інформацію. Питання довіри більше не могло бути поставлене під сумнів, соцмережі набули того ж статусу, яким мали самі офіційні ЗМІ.

Зростаюча популярність соціальних мереж, включеність до неї мільйонів людей, безконтрольність, практична відсутність реального зв’язку між людьми перетворюють соціальні мережі на могутню зброю дестабілізації обстановки практично в будь-якій країні, навіть у тих же США (приклад з БЛМ). Саме через соціальні мережі зручно розпалювати ідеологічні, етнічні, релігійні конфлікти, оскільки структура соціальних мереж передбачає анонімність, закритість та складність встановлення єдиного центру. У той самий час соціальні мережі здатні об’єднувати розрізнені, зовні нічим пов’язані організації та протестні групи.

Війна у Сирії «Білі каски»

У липні 2019 року світові ЗМІ облетіли кадри, покликані довести, що російська авіація завдає ударів по цивільним об’єктам у Сирії. Відео розповсюдили «Білі каски» — добровольча організація, що діє на теренах, підконтрольних сирійським опозиційним угрупованням. Москва, Тегеран і Дамаск звинувачують організацію в роботі на користь Заходу, який підтримує опозицію Башара Асада. «Білі каски» це заперечують, стверджуючи, що зберігають незалежний статус, хоч і фінансуються Великою Британією та США.

«Білі каски» регулярно показували на відео із Сирії, як діставали з-під завалів мирних жителів, які постраждали від бомбардувань та хімічних атак Асада. При цьому факти застосування хімічної зброї не підтверджувалися. У квітні 2018 року відео «Білих касок» з жахливими наслідками хіматаки в місті Дума стало підставою для того, щоб об’єднані сили США, Великобританії та Франції завдали авіаударів за позиціями Асада. Голова організації заявив, що на мирних громадян було скинуто бомбу із зарином, внаслідок чого загинули щонайменше 70 людей. Але в ході розслідування, яке проводила Організація із заборони хімічної зброї при ООН, з’ясувалося, що відео було постановковим. Росія показала на брифінгу 17 свідків, які підтвердили, що відео було інсценуванням, за участь у якому сирійцям заплатили продуктами харчування. Хіматаку 7 квітня не підтвердили і місцеві лікарі, які працювали у клініках неподалік. Того дня їм привозили пацієнтів з ознаками задухи, але вони були викликані тим, що люди надихалися пилом внаслідок артобстрілу, писала британська газета The Independent.

Частина 1 , 2, 3, 4

Список основних використаних матеріалів:

• Костянтин Іванов Соцмережі проти традиційних засобів масової інформації: війна чи ні?
• Ксенія Ілюк Чому не вірити російським фейкам мало для перемоги у інформаційній війні.
• Володимир Дудко Інформаційна війна проти України та методи її ведення
• Отар Довженко Як не стати зброєю в руках ворога в інфопросторі
• Марті Суонт Новини про війну тепер і у Google Maps. Як активісти використовують технології, щоб оминути російську пропаганду
• Єлизавета Сокуренко “Для Росії не існує правил ані в звичайній, ані в інформаційній війні”: як протидіяти пропаганді”

Source link