3-я світова інформаційна війна. Частина 3


З перших днів протистояння між Україною та Росією* до інформаційної війни в інтернет-просторі, що почалася ще в 2014 році, підключилися сотні тисяч (якщо не мільйони) нових бійців, що вивело її на новий, глобальний рівень.

Частина 1 , 2, 3, 4

Месседжі – листи

Над фейками стоять меседжі – Чіткі та зрозумілі повідомлення. Вони як ракети, їх випускають у конкретну мету. Меседжі можуть бути правдивими, маніпулятивними чи зовсім хибними. У цьому їхня небезпека, бо якщо з фейком усе однозначно, то з меседжем – ні. Він складається з фейків, тобто сторони конфлікту використовує фейки, напівправди та маніпуляції, щоб наповнити меседж, сформувати його. Їх набагато менше, ніж фейків, оскільки, щоб сформувати та просунути меседж, потрібні ресурси.

Меседжів може бути кілька, іноді навіть суперечать одне одному. Наприклад, з початку повномасштабного вторгнення російська пропаганда поширює такі меседжі: «Україна готувалася напасти на ЛДНР», «Україна готувалася напасти на Крим». Водночас Росія постійно повторює меседж про «слабку української армії», а Україна про те, що “ми вже перемогли Росію”, “Росія програла війну”, “у Росії закінчилися ракети (солдати)” тощо.

У здоровій стратегічній комунікації меседжі не повинні суперечити один одному. Оскільки часто завданням сторін інформаційної війни є можливість спантеличити аудиторію, заплутати її настільки, щоб її система координат повністю збилася. Тобто сторони війни не обов’язково хочуть змусити противників у щось вірити, навпаки, дуже часто вони намагаються підірвати довіру до власної влади чи ЗМІ та сказати, що вірити не можна нікому.

Складання меседжів об’єднується в наратив. Така собі історія, розповідь, що пояснює світ навколо. Завдання наративів – Сформувати певний світогляд. Саме він є стратегічно найважливішим, тому що меседжі можна модифікувати, а наратив – це історія. Щоб якісно сформувати наратив, потрібен час та ресурси.

Наративи реалізують такі причинно-наслідкові переходи, що дозволяють упорядкувати хаос навколишнього світу. Людині важливо побачити логіку того, що відбувається, оскільки тоді світ уже не буде йому таким страшним. Додамо сюди і те, що і пропагандисти, і їхні керівники самі починають вірити в цю логіку, оскільки інакше їхній розум «розірве» когнітивний дисонанс.

Найпопулярнішим наративом Росії щодо України є твердження про «недогосударство». Меседжі, що наповнюють цей наратив, стосуються історії, корупції, культури, економіки тощо. Тобто будь-що, що можна використовувати для підтвердження наратива.

Іншим центральним наративом є твердження про «українських нацистів». Саме цей світогляд Росія використовує як одну з підстав для повномасштабного вторгнення в Україну. Більше того, для підживлення цього наративу Кремль продовжує говорити про денацифікацію України як одну з вимог домовленостей про мир. Цей наратив також наповнюють різноманітні меседжі, що стосуються як української історії, так і сьогодення, зокрема: «В Україні при владі нацисти», «Україна забула про перемогу над нацизмом», «Дивізія СС – колаборанти Гітлера».

Головний наратив Кремля: “Україна погана, бо там діє Захід, який є природним ворогом для Росії”. Прив’язавши Україну до негативного початку, можна виводити з цього будь-які наслідки.

  1. Росія не нападала на Україну, але Україна обов’язково має перестати захищатися та капітулювати.
  2. Спеціальна операція – це не війна, а ось економічні санкції – це війна.
  3. Спеціальна операція розпочалася для того, щоб не розпочалася війна.
  4. Призовників не відправляли в Україну, але дехто з них там помер. Героїчно загинули.
  5. Спеціальна операція проходить за планом, війська не зустрічають опору, але за місяць вдалося лише захопити Херсон і оточити Маріуполь.
  6. Усі українські літаки було знищено ракетами на аеродромах. Але через 3 тижні Україна підло бомбардувала Білорусь. Ще пізніше “знищена” авіація України завдала удару у Білгороді по нафтобазі.
  7. Російські війська воюють не з мирними жителями, і з нацистами. Усіми 40 мільйонами нацистів.
  8. Україна розробляла ядерну, бактеріологічну зброю, коронавірус. Хотіла напасти на Білорусь, Росію, “ЛНР” та “ДНР” одночасно.
  9. У КК РФ є стаття 280.1: громадські заклики до здійснення дій, вкладених у порушення територіальної цілісності Російської Федерації. Але порушувати територіальну цілісність України можна й треба.
  10. В Україні повно фашистів та нацистів.
  11. Війська РФ проводять миротворчу операцію в Україну, а українська армія тим часом бомбардує українські міста.
  12. В уряді України всі наркомани,
  13. В уряді РФ усі патріоти. Патріоти, громадяни світу, які зберігають свої гроші у швейцарських банках, мають яхти та нерухомість у країнах недружнього НАТО.
  14. Росія не збирається нападати на жодні держави. І на Україну не нападала.
  15. У тому, що Росія напала на Україну, винні США і трохи Україна. Росія тут ні до чого. Росія захищається.

Наративи підтримуються тематичними комунікативними кадрами, які пов’язують думку чи враження з конкретним об’єктом чи суб’єктом. Погляд Росії на Україну утримується за допомогою наступних фреймів:

  • залежність від Росії та неможливість української держави забезпечити своїх громадян,
  • радикалізація опозиції,
  • відсутність соціального порядку та безпеки,
  • Євромайдан створено Заходом, його захисники — зрадники,
  • Захід ворожий щодо України,
  • Росія близька до України,
  • Росію та Україну об’єднують спільна історія та єдина православна віра.

Ці структурні одиниці пронизують весь дискурс Росії, який розповідає про Україну. Це той самий умовний «словник», мовою якого можна описувати Україну. Будь-який вихід за межі цієї мови практично неможливий. Перед нами своєрідна карта світу, і те, що немає на такій карті, не може стати предметом розмови.

Україна: війна та слабкі перспективи світу

Дослідники виділяють 8 наративівза допомогою яких Росія описує Україну:

  1. «В Україні триває громадянська війна» (33% контенту),
  2. «Україна — держава, що не відбулася» (22% контенту),
  3. «У влади в Україні наркомани» (20% контенту),
  4. «Росія вторглася, щоб не дати Україні отримати ядерну зброю»,
  5. “Росія допомагає Донбасу” (15% контенту),
  6. «В Україні панує русофобія» (10% контенту),
  7. «В Україні при владі фашисти та радикали» (7% контенту),
  8. “Україна – маріонетка Заходу, який, у свою чергу, безуспішно хоче завоювати Росію” (6% контенту).

У свою чергу у списку найпоширеніших наративів з боку української пропаганди є, як не дивно, переконання, що «Коли Київ був могутнім містом, на місці Москви було болото»і, як його продовження, вимога називати російських мокшамиза самоназвою племені, котрий жив дома сучасної Москви.

З моменту початку війни головним, мабуть, наративом української сторони є «Свобода чи смерть», або війна до “останнього українця”. “Путін божевільний карлик, який сидить у бункері на Уралі та хоче знищити весь світ». Цей наратив використовується як загалом, і частинами. (Примітно, що приниження зростанням пішло ще з часів Наполеона, якого британці також називали карликом, хоча у нього, як і у Путіна, був зріст 170 см, що на той час було вище за середнє для чоловіків).

З-поміж останніх: «Весь мир з нами», «Росія програла війну», «Захід задавив Росію економічно та політично», «В Україні немає нацизму та русофобії», «Полк Азов – це елітні бійці-патріоти, які не мають нічого спільного з нацизмом», «Путін хоче забрати Україну з жадібності».

Зеленський, виступаючи у парламенті Греції, заявив: «Свобода чи смерть»

Стало скандальним виступ В.Зеленського у парламенті Греції, разом із бійцями Азова, де він повторив гасло грецької революції: “Свобода чи смерть”.


Інші популярні наративи підкреслюють хоробрість українців, наприклад: вірусні зображення українки, що протистоїть російському солдатові; старі фотографії людей, що моляться на відкритому повітрі, або пара, що обіймаються під українськими та російськими прапорами, щоб наголосити на прагненні українців до світу.

Свіжим (і небезпечним) наративом, що вийшов з надр 74-го центру інформаційно-психологічних операцій (або їхніх колег із західних структур), є те, що “Росія не шкодує мирне населення України, а масові звірячі злочини проти нього це підтверджують.” На цій моделі, до речі, була інсценована т.зв. Бучанська різанина.

Один з оригінальних методів, помічені автором публікації. Подаючи матеріали щодо того, як правильно відрізняти фейки, автори публікацій вводять наратив, що українці дуже розумні, а отже, вони добре вміють відрізняти правду від фейків. Після похвали (метод Карнегі) споживача наративу переконують, що вся інформація від зазначених українських джерел явно правдива, а вся інформація від російських – однозначно фейк.

Примітним є той факт, що Україна, за подобою країн НАТО, вже давно створила та активно використовує спеціалізований військовий підрозділ у складі своїх збройних сил – 72-й центр інформаційно-психологічних операцій, який є головним постачальником фейків про військову кампанію, починаючи з моменту її початку. У Росії ж ситуація інакше, основний тягар інформаційної війни лягла на плечі абсолютно цивільних структур, що через відсутність координації та взаємодії з МО РФ призводить до наявних результатів.

Отже, є наратив, що складається з меседжів, які харчуються фейками, маніпуляціями та спекуляціями. Ось така піраміда інформаційної війни.

Можна вміти легко ідентифікувати фейки, але одночасно піддатися певним меседжам дезінформації або повірити в наратив. Також важливо пам’ятати, що інформаційно-психологічний вплив завжди здійснюється з метою зміни поведінки. Тобто кожен фейк, провокація чи спекуляція у своїй сукупності повинні штовхати до дії. Наприклад, проголосувати за конкретну партію на виборах, вийти чи не вийти на протест.

Інструментів в арсеналі пропагандистської машини безліч: від активних заходів на місцях до роботів у соцмережах. Тобто, інструменти можуть бути різними, але сенси інформаційного впливу завжди будуються за принципом: «нарратив – меседжі – фейки, маніпуляції, спекуляції».

Розуміння цього особистому рівні, по-перше, спонукає осмислювати інформацію навколо. Тому, говорячи про критичне мислення, ми постійно спонукаємо ставити запитання. Спробуйте, коли бачите фейк чи маніпуляцію, піднятися вгору по піраміді, тобто подумати, який меседж та наратив наповнює цей фейк. Понад те, подумати – навіщо, тобто яке дію чи поведінка має стати наслідком такого інформаційного впливу. І тоді, принаймні, спробуйте розчарувати автора фейка – не робити того, що він сподівається отримати.

Частина 1 , 2, 3, 4

Список основних використаних матеріалів:



Source link

Якісна журналістська робота не може бути безкоштовною, інакше вона стає залежною від влади або олігархів.
Наш сайт існує виключно за рахунок реклами.
Будь ласка вимкніть ваш блокувальник реклами, щоб продовжити читання новин.
З повагою редакція