Головна помилка про Україну

У виданні The American Conservative вийшла стаття під назвою “Обіднення корупції в Україні“, Contributing Editor видання Теда Галена Карпентерав якій він, усупереч загальноприйнятій у західній пресі тенденції, показує іншу особу нинішньої української влади, а саме недемократичної, корумпованої та жорстокої диктатури.

Заяви офіційних осіб США та інших західних країн, а також поширені повідомлення в засобах масової інформації створили неймовірно оманливий образ України. Були злагоджені зусилля, щоб зобразити країну не лише як жертву жорстокої російської агресії, а й як відважну благородну оплот свободи та демократії. Традиційний наратив змусив би нас повірити, що Україна – це східноєвропейська версія Данії.

Прихильники цього наративу стверджують, що війна, що триває, — це не просто сварка між Росією та Україною через амбіції Києва вступити до НАТО і територіальних претензій Москви в Криму та на Донбасі. Ні, наполягають вони, війна – це частина глобальної боротьби між демократією та авторитаризмом, а президент України Володимир Зеленський – лідер, гідний не менше, ніж спадщина Уінстона Черчілля. Президент Байден у своєму виступі 26 березня про війну сказав, що конфлікт був «битвою між демократією та автократією, між свободою та репресіями, між порядком, заснованим на правилах, та порядком, керованим грубою силою».

Джон Блейк із CNN буквально порівняв Україну з Америкою у її війні за незалежність. Він заявив, що українці “своєю кров’ю будують пам’ятники демократії”. За його словами, світ «приголомшений їхньою боротьбою за відсіч могутньої російської армії та збереження зародження демократії на їхній батьківщині». Він додав, що «війна в Україні це не просто геополітична боротьба, це заклик до пам’яті. Мужність українського народу — це нагадування про те, що колись були США — «маяком свободи», де практично кожен школяр вивчив напам’ять вірш “Гімн Конкорду”, написане на підставі статуї Мінітмена».

У статті USA Today від 26 березня Джон М. Бріджленд, директор Ради з внутрішньої політики Білого дому за президента Джорджа Буша-молодшого, аналогічним чином висловив раболепне захоплення Зеленським та передбачуваною прихильністю України до демократії. “Світ бачить хоробрість президента України Володимира Зеленського та українського народу, які готові померти, щоб захистити свою демократію та свободу”, – написав він. Справді, Бріджленд сказав: «Ніяка ціна не може бути надто високою [для украинцев]щоб захистити свою демократію та улюблену Україну».

Співробітник Fox News та колишній глава резидентури ЦРУ Ден Хоффман стверджував«В основі цього конфлікту Володимира Путіна лякає демократія. Справа не в тому, що НАТО становить загрозу». Він додав, що «Путін терпіти не може демократію на кордоні з російськомовним населенням та комерційними зв’язками з Європою. Ось чому він розпочав цей жорстокий напад, внаслідок якого загинуло так багато мирних жителів України, ні в чому не винних мирних жителів».

Уявлення про те, що Україна була такою привабливою демократичною моделлю у Східній Європі, що саме її існування наводило Путіна на жах, може бути втішним міфом для американських політиків та експертів, але це міф. Україна далека від демократично-капіталістичної моделі і непереборного магніту для мас Росії. Реальність темніша і тривожна: Україна довгий час була однією з самих корумпованих країн у міжнародній системі. У своєму річному звіті, опублікованому в січні 2022 року, Transparency International поставила Україну на 123 місце зі 180 досліджених нею країн з 32 балами за шкалою від одного до 100 балів. Для порівняння, загальновідомо корумпована Росія посіла трохи нижчу позицію — 139 місце з 29 балами.

Послужний список України у захисті демократії та громадянських свобод не набагато кращий, ніж у боротьбі з корупцією. В звіті Freedom House за 2022 рік Україна вказана у категорії «частково вільна» з 61 балом із 100 можливих. Інші країни в цій категорії включають такі бастіони ліберальної демократії, як Філіппіни Родріго Дутерте (55), Сербію (62), Угорщину (59) та Сінгапур (47). Цікаво, що Угорщина, яка була об’єктом запеклої критики з боку прогресистів на Заході через консервативну соціальну політику прем’єр-міністра Віктора Орбана, знаходиться на вісім пунктів вище, ніж Україна, яка отримує некритичну похвалу від тих самих західних ідеологічних фракцій.

Ще до того, як вибухнула війна, в українському політичному управлінні були потворні приклади авторитаризму. Усього за кілька місяців після революції на Майдані 2014 року робилися спроби придушити внутрішню критику, яка з роками посилювалася. Українські офіційні особи також переслідували політичних дисидентів, застосовували заходи цензури і не допускали іноземних журналістів, яких вони вважали критиками українського уряду та його політики Такі образливі дії піддалися критиці з боку Amnesty International, Human Rights Watch, Організації з безпеки та співробітництва в Європі та інших незалежних спостерігачів. Неонацистський батальйон «Азов» був невід’ємною частиною військового та силового апарату президента Петра Порошенка та зберіг цю роль під час президентства Зеленського.

Справді, деякі репресивні заходи посилилися за Зеленського ще до початку війни з Росією. У лютому 2021 року український уряд закрило кілька (переважно, але не повністю проросійських) незалежних ЗМІ. Вони зробили це на основі розпливчастих, відкритих стандартів. Зеленський тепер використав війну як виправдання для оголошення поза законом 11 опозиційних партій та націоналізації кількох ЗМІ. Навряд чи це доречні заходи в умовах демократії, навіть у воєнний час.

Цілком доречно поспівчувати українцям, які зазнають страшних страждань у результаті рішення Володимира Путіна розпочати війну. Яким би не був рівень провокацій з боку США та їхніх союзників по НАТО, а також готовність України брати участь у цих провокаціях, відповідь Росії була надмірною. Це призвело до небезпечного порушення миру в Європі та гуманітарної катастрофи. Проте можна засуджувати дії Путіна і навіть вітати військовий опір України, не створюючи при цьому хибного уявлення про українську політичну систему. Країна – не символ свободи та ліберальної демократії, а війна – не екзистенційна боротьба між демократією та авторитаризмом. У кращому разі Україна — це корумпована, квазідемократична освіта із тривожною репресивною політикою.

Враховуючи цю протверезну реальність, заклики до американців «стати на бік України» недоречні. Збереження незалежності та територіальної цілісності України, безумовно, не варте того, щоб Сполучені Штати ризикували війною з Росією, яка володіє ядерною зброєю.

Тед Гален Карпентерстарший науковий співробітник з досліджень у галузі оборони та зовнішньої політики Інституту Катона та редактор. The American Conservativeє автором 12 книг та понад 950 статей з міжнародних справ.

Source link