Практичні психологічні поради для біженців та тих, хто їх дав притулок

Мільйони українців через війну роз’їхалися різними країнами світу. Більшість із них покинули через небезпеку війни свій будинок і зараз перебувають у складному психологічному стані.

“Ті, хто їдуть, відчувають одночасно складну гаму почуттів – страх, горе, тривогу, сором, провину, невпевненість, безсилля, жалість, злість… Емоції можуть змінювати один одного, затоплюючи і дорослих, і дітей. Усі подібні емоції закономірні” , – пояснює психолог Світлана Ройз. Вона запевняє, що ці відчуття є природними, і їх слід прийняти.

  • Скорбота
    Коли людина потрапляє у відносне почуття безпеки, вона робить видих, напруження спадає. Це може виявлятися не лише у скорботі за жертвами, а й за місцем проживання, майном, частиною життя, спогадами, надіями тощо. Виявлятися це може у сльозах, відчутті безсилля чи провини, завмиранні.
  • Агресія
    Часом прояв своєрідної агресії може бути спрямований на тих, хто зараз забезпечує безпеку та турботу. Ройз наводить приклад: так само дитина, яка протягом дня була без мами, після її повернення спрямовує на неї всі свої негативні емоції.

“Це може бути незрозуміло, прикро, боляче волонтерам і всім, хто подає руку. Будь ласка, пам’ятайте, що ці дивні невдячність та злість – на жаль, наслідки травми та прояв болю. Будь ласка, не приймайте негатив на свій рахунок”

“Будь ласка, ті, кому зараз подають руку допомоги, ті, хто зараз приймає допомогу: не кусайте цю руку”, – закликає психолог.

Чи не піддавайтеся на провокації!

Зараз ви вже у мирних умовах. Війна залишилася далеко звідси. Ми чудово розуміємо, що там, на батьківщині, залишилися рідні та близькі. Можливо, ваші близькі беруть участь у бойових діях, і у вас є причина ненавидіти агресора. Але ж тут інша країна. Не потрібно переносити свій біль та ненависть на місцевих жителів, навіть якщо вони говорять російською мовою та нагадують вам про вашу трагедію.

Не піддавайтесь на провокації радикально налаштованих людей. Втягуючись у конфронтацію з місцевими російськомовними, найімовірніше ви зіткнетеся з представниками вихідців із колишнього СРСР, греками чи представниками інших національностей, які живуть тут десятиліттями та здебільшого є громадянами Греції. Будь-який конфлікт між біженцями та громадянами країни, яка останні 7 років мала численні проблеми з мігрантамиполіція розглядатиме НЕ на користь “чужинців”.

Судячи з розвитку ситуації з війною в Україні, ви перебуватимете за кордоном досить довго. Використовуйте поради представників місцевої діаспори, але робіть власні висновки самостійно.

Тим, хто допомагає біженцям адаптуватись

Усім, хто допомагає, важливо дбати про себе, щоб не вигоріти під тяжкістю страждань. Необхідно відпочивати, не зливатися із почуттями постраждалих. “Щоразу, коли ми бачимо, чуємо, співпереживаємо іншому, ми отримуємо вторинну травматизацію. Це дуже велике навантаження”, – пояснює фахівець.

Важливо розуміти різницю між співчуттям та жалістю:

  • Співчуття
    Зі співчуття ми допомагаємо людині, але не даємо їй увійти в стан жертви, не підтримуємо стан безпорадності та вседозволеності.
  • Жаль
    З жалю – думаючи, що він (вона) бідолаха, ми можемо зробити з людини інваліда, відібрати ті сили, яких у нього і так небагато. За кожною людиною ми маємо бачити силу. Вона може хоч якоюсь своєю частиною впливати на життя. Безпорадність – небезпечна. Що людина сама може зробити?

Що говорити, якщо хтось поводиться не гідно:

  • Я дуже співчуваю, я бачу, як вам складно, але я не дозволяю так поводитися.
  • Наші правила є такими.
  • Мені боляче і страшно, я сумую разом з вами – але я не дозволяю такої поведінки.
  • Вам важливо зробити це.
  • Ось у цьому я можу допомогти вам, а це вам важливо зробити. Спочатку це, потім – те.

Психологічний супровід

Тих, хто виїхав у безпечне місце або за кордон, може переслідувати синдром того, хто вижив. Це почуття провини за те, що перебуваєш у сприятливіших умовах. “Важливо пам’ятати, що найголовніше – життя. Кожен із нас на своєму місці. Завжди. На своєму фронті. І його життя, і життя дітей – абсолютна цінність”, – пояснює психолог.

Процес адаптації до нових умов має динаміку. Г. Тріандіс (Triandis HC Culture and Conflict) описав схему адаптації, що складається з п’яти етапів. Якщо описати їх просто – добре, гірше, погано, краще, добре

  1. ДОБРЕ:
    емоційний підйом, ентузіазм, душевне пожвавлення, великі надії. Нарешті почуття безпеки, підтримки та свободи. Важливо заощаджувати сили та ресурси. Поступово опановувати нове місце.
  2. ГІРШЕ:
    почуття дискомфорту, взаємного нерозуміння з місцевими жителями та неприйняття ними. Культурний шок*. Це може призводити до розчарування і туги, замішання. Посилюється почуття втрати. Важливо – спостерігати за місцевими жителями, вивчати правила, етикет, традиції, мову, намагатися спілкуватися не лише із земляками, якщо є така можливість. А громаді – включати у спільне життя, запрошувати у гості, розповідати про особливості правил та традицій. Важливо висловлювати подяку тим, хто дбає. І включатись у допомогу.
  3. ПОГАНО:
    цьому етапі може наростати туга і позначатися відсутність поліпшення. Розгубленість. Дуже важливою є включеність у зовнішні процеси, будь-які власні дії, на цьому етапі критично важлива підтримка приймаючої громади, допомога в адаптації. Знайомства, залучення до роботи. Важливою є інвентаризація власних умінь і знань: буквально виписати, що я вмію, що можу робити. Важливо просити про допомогу та пропонувати допомогу. І висловлювати подяку.
  4. Поліпшення: повертається почуття впевненості, з’являється можливість впливати на те, що відбувається. Оптимізм, повертається почуття задоволеності. Важливо фіксувати будь-які успіхи. І будувати плани
  5. ДОБРЕ. На цьому етапі ми відчуваємо себе стійко, у контакті зі своїми ресурсами та можливостями. Будуємо та реалізуємо плани на майбутнє.

*Культурний шок: термін, запропонований американським антропологом К. Оберг. Коли людина потрапляє в нові умови – її сенсорні, символічні, вербальні та невербальні системи не впізнають, вони вимикаються. Це стан, коли я не можу зрозуміти, чого від мене хочуть, як влаштоване життя, як проконтролювати та передбачити поведінку інших – це викликає тривогу та паніку. Це відбувається до тих пір, поки ми не досліджуємо особливості, «культурний код» інших людей, не дізнаємося про їхні звички, не увійдемо в ближчий контакт.

  • Тому дуже важливо, щойно з’являються сили, входити в контакт із оточуючими. Важливо дізнаватися про місце, людей, культуру, вчити мову, цікавитися історією.
  • Поважати місце, куди приїхавзалишаючись у контакті зі своєю культурою та ідентичністю.
  • Важливо – купити, взяти із собою, підготувати – книги рідною мовою, можливо, зробити добірку казок та пісень.

Це те, що допоможе створити міст між внутрішньою та зовнішньою реальністю, дасть відчуття опори на корені. А ще в дорозі – читати про місто, країну, до якої їдемо. Ходити на екскурсії.

Що важливо для волонтерів, які приймають та переїжджають:

  1. фізична безпека, те, що визначає життєвість – дітям і дорослим важливо знати, де вони житимуть, що і де є, де знаходиться туалет, де вони спатимуть, де можна гуляти (це буквально екскурсія новою місцевістю, новою будівлею, всім приміщенням) ), ресурси, які їм доступні. На першому етапі особистих ресурсів обмаль.
  2. Правила – що можна, що не можна. Куди можна, куди не можна. Які традиції підтримуються, який режим.
  3. Що може робити сама – пропонувати дії – як людина може подбати про себе – приготувати їжу, прибрати, допомогти волонтерам, допомогти поряд. Будь-які дії поза безпорадністю повертають силу.
  4. Допомогти вибудувати комунікацію: знайомитися та знайомити, залучати до «життя суспільства», розповідати та пропонувати брати участь у існуючих традиціях, створювати спільні ритуали, давати доручення та підтримувати успіх у них. Розповідати про культуру, допомогти у вивченні мови. Просити розповісти про культуру свого народу (щоб зберігався контакт зі своєю культурою та ідентифікацією).
  5. Підтримка психологічна – ведеться паралельно (для дітей тут потрібні фарби, фломастери, олівці-крейда, пластилін, те, з чого можна робити будиночки, маленькі іграшки, папір різнокольоровий, подушки, тканини).

Дітям важливо:

  1. Розклад дня.
  2. Підтримка звичайного життя та вивчення нових правил.
  3. Якщо є можливість, купіть книжки рідною мовою, на крайній випадок зійде і планшет, куди можна їх закачати.
  4. Допомогти встановити контакти з тими, хто живе поряд.
  5. Слухати, відповідати на запитання, бути готовим до того, що питання повторюватимуться, що дитина звинувачуватиме батьків у події, можуть бути будь-які емоційні реакції.
  6. Дати можливість відчути, що вони зараз мають своєпро що вони можуть сказати мій, моя.
  7. Робити нові фотографії на телефон (таблет) та вивчати навколишній світ.



Source link

Якісна журналістська робота не може бути безкоштовною, інакше вона стає залежною від влади або олігархів.
Наш сайт існує виключно за рахунок реклами.
Будь ласка вимкніть ваш блокувальник реклами, щоб продовжити читання новин.
З повагою редакція