Маріуполь, як і раніше, в блокаді. А як живеться зараз в Україні російською?

Понад 100 людей уже покинули Україну через гуманітарні коридори, 40 тисяч – лише за добу. Проте для Маріуполя евакуація, як і раніше, залишається неможливою.

Президент України Володимир Зеленський говорить про неможливість вивести із зруйнованого міста, яке перебуває на межі гуманітарної катастрофимирних жителів:

“Маріуполь та Волноваха – повністю блоковані. Хоча ми зробили все необхідне, щоб гуманітарний коридор запрацював, російські війська не припинили вогонь. Незважаючи на це, я вирішив все одно відправити колону вантажівок до Маріуполя з їжею, водою, медикаментами”.

Велика кількість невоєнної інфраструктури у місті зруйнована. Напередодні в Росії інформацію про обстріляний пологовий будинок назвали “фейком” та заявили, що не атакують цивільні об’єкти. Прес-секретар Міністерства оборони Росії Ігор Конашенков каже:

“Абсолютно жодних завдань з ураження цілей на землі російська авіація в районі Маріуполя не виконувала. Проведений аналіз заяв представників Київського націоналістичного режиму, фотоматеріалів з лікарні не залишає жодних сумнівів: нібито авіаудар – повністю зрежисована провокація для підтримки антиросійського ажіотажу”.

Тим часом Нед Прайс, представник Держдепартаменту США, заявив про особливу увагу до можливих військових злочинів в Україні:

“Ми абсолютно точно підтримуємо зусилля щодо документування та розслідування повідомлень про потенційні військові злочини в Україні. Ми бачили достовірні повідомлення про навмисні атаки на громадянське населення, а це, відповідно до Женевських конвенцій, є військовим злочином”.

Понад 2 мільйони людей втекли від війни з Україною, перетинаючи кордони, приблизно дві третини – в Польщу. ООН попереджає, що кількість українських біженців може досягти чотирьох мільйонів.

Чимало жителів України мають російський паспорт, проте більшість із них категорично засуджують вторгнення сусідньої країни. Вони готові стати на захист, але паспорт країни-агресора ускладнює це. Киянин Андрій Сидоркін каже:

“Я вже 5 разів ходив у військкомат, але мене відправляють назад саме тому, що у мене російський паспорт. Я намагався манівцями якось пробратися, і в “Азов” приходив, але поки що безрезультатно. Тому я займаюся волонтерством”.

Сашко Алексєєва живе у Львові, неподалік польського кордону. На відміну від багатьох інших українських міст, його поки що не бомбили. Вона каже, що їй соромно за те, що робить Росія, і запевняє, що вторгнення розбило їй і багатьом іншим серце.

“Складно людям, які перебувають на Україні давно і без легальних підстав. Я знаю таких, які живуть тут уже десять, і вони зараз нікуди не поїдуть, навіть якби захотіли. І підозри з боку поліції, тероборони, звісно, ​​до них будуть” .

Підозри, що створюють подвійне почуття безпорадності у власників паспортів. Андрій Сидоркін засмучено каже, що не може допомогти своїм друзям підготувати оборону Києва.

“Так, звичайно, це мене засмутило, бо це такий же мій будинок, як і будинок решти киян, і я теж повинен і хочу його захищати. І до того ж, якщо таке, не дай Боже, трапиться, що російські війська сюди увійдуть, мені хотілося б зустріти їх зі зброєю в руках, а не з порожніми руками».

На початку XX століття росіяни становили від 50% до 70″ у багатьох великих та середніх містах нинішньої України, у тому числі Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві, Маріуполі, Луганську та інших. На початку двохтисячних росіяни становили 17% населення України.

Source link