29.03.2024

Афінські новини

Новини українською мовою з Греції

Великий піст і війна – чи сумісні вони

Нинішній піст багато хто зустрів у незвичних та трагічних умовах. Але як ми проведемо цю посаду, залежить від нас самих.

Після вторгнення в Україну світ розколовся на кілька частин – одні воюють, інші страждають від військових дій, треті не соромляться у висловлюваннях, підтримуючи той чи інший бік конфлікту та обстоюючи свій погляд.

Великий піст та війна. Важко знайти більш несумісні речі. Споконвіку піст призначений для того, щоб уповільнити людину, зменшити її суєту, змусити вдивитись у себе, зосередитися на душі. Війна ж – якась квінтесенція дисгармонії, осередок суєти та занепокоєння. Вона спонукає до непотрібного часом руху, змушує напружуватися і боятися – який вже тут піст …

Але з іншого боку – коли ж постити, як не в цей складний час. Згадаймо Великі пости минулих років: напруга першого тижня, радість покаяння та участі в Євхаристії, спроби утримати себе в тій самій зосередженості та бадьорості, що й першого тижня. Розслаблення, коли на середині посту життя входить у звичне метушливо-безпечне русло. Втома від посту: «Ну, коли вже, нарешті, Великдень?» і скарги на те, що пісна їжа вже в горло не лізе. Але цього року все інакше…

Раптом війна: реальна, з усіма жахами та бідами, що вже прийшла в будинок до одних і стоїть за порогом у інших. Однієї миті все знецінилося, зникла звична стабільність і сита впевненість. Якось відразу стало очевидним, що в житті сподіватися, крім Бога, нема на що і не на кого. Все в руках Господніх, і ми, лише нещодавно впевнені та незалежні, безроздільно залежимо від Його волі та Його милості.

Зараз, як ніколи, відчувається, наскільки близький до нас Господь, і наскільки ми мізерні перед Ним, наскільки великою є Його милість до нас. Милість, яку ми лише два тижні тому вважали само собою зрозумілою і навіть не думали цінувати.

Настав час для покаяння, велика Чотиридесятниця – підходящий і потрібний період. Тому християнам потрібно просто входити в піст – не так, як рік, два чи три тому, а так, як закликає Церква – з бажанням і ревністю, з готовністю та самовіддачею, з вірою та щирістю.

Так, довкола неспокійно. Але кому, як не православним, знати, що завтрашнього дня ніхто нікому не обіцяв. Ні раніше, ні зараз. Ні у війну, ні у мирний час. У всі часи єдиним часом, який був у розпорядженні людини, був виключно сьогоднішній день, а точніше – справжня мить цього дня. Хіба війна щось у цьому змінила? Ні. Але війна змінила багато іншого.

Тепер не доведеться шукати можливості для добрих справ, навколо безліч страждаючих ближніх. Немічні люди похилого віку, вимушені безробітні, біженці, і всі ті, хто не в змозі зараз вирішити елементарні проблеми. Їхні страждання насправді – не лише їхні страждання. Вони наша зона відповідальності. Вони – наша можливість доброчинності та наші ліки від страху, малодушності, жадібності, егоїзму.

Попустивши нам тяжкі випробування, Бог закликав нас покаятися. Але ж Він і дав нам для цього покаяння буквально все. Від нас же потрібне небагато. Насамперед, кого застала зненацька війна, зустріти випробування з мужністю та стійкістю. Коли люди масово піддаються страху, паніці, відчаю чи ненависті, на нас лежить величезна відповідальність: бути прикладом спокою, терпіння та віри. Адже якщо на християн не можна буде спертися в критичній ситуації, то на кого тоді?

Людям, які читають і знають Святе Письмо, відомо, що війни попускаються Богом заради покаяння народів. Кому, як не нам, каятися перед Богом у гріхах і спонукати до цього ближніх? І чи не нам благати Бога про прощення наших гріхів, про народ, що страждає, про мир? І з цим ми вступили у Великий піст – період, який сам собою передбачає і покаяння, і молитву, і справи милосердя. СПЗ.



Source link