Le Figaro: глобалістам потрібна людина, яка не має ні сім’ї, ні батьківщини

Боротьба за права секс-меншин, рух MeToo та інші прояви агресивної політкоректності прийшли і до Франції (як загалом до Європи), пише “Фігаро”.

Причому приносять ці глобалістські паростки до Франції передусім транснаціональні компанії. Це їм потрібна нова людина, яка не має ні сім’ї, ні батьківщини. Він поїде куди завгодно і зробить що завгодно, аби гроші платили.

Анн де Гіньє, журналіст Figaro Economie, написала захоплюючу книгу-розслідування про “нову релігію, яка зараз вторгається у світ праці”.

“Фігаро”: Невже ідеологія “вокізму”, що з’явилася в американському суспільстві для засудження расизму та дискримінації сексуальних меншин, поширилася і на бізнес за кордоном?

Ан де Гіньє: Цілком очевидно, що це так і є Останні десять років американські корпорації різко політизувалися. Спочатку вони стали підтримувати ті чи інші політичні сили. А згодом – те, що їм вигідно: горезвісну боротьбу з дискримінацією. Причому великі компанії підтримують найрадикальніші форми цієї боротьби: наприклад, йде прославлення “пробуджених” (саме так перекладається слово woke) радикальних борців за права расових меншин.

Гіпертрофована увага приділяється так званим питанням ідентичності, тобто правам гомосексуалістів, трансгендерів тощо. Приклади? Будь ласка. Через кілька місяців кожна група, зареєстрована на майданчику Nasdaq, повинна буде вказувати расову/етнічну приналежність та сексуальну орієнтацію кожного члена своєї ради директорів.

Мета – дотримання квот різноманіття. Такі компанії, як Disney або Coca-Cola під час семінарів рекомендують своїм білошкірим співробітникам міцно подумати про привілеї, які вони мають завдяки їхньому кольору шкіри.

Європа також швидко “охрестилася” у цю нову квазі-релігію. Наприклад, у липні 2021 року Lufthansa попросила своїх співробітників виключити вираз “леді та джентльмени” при зверненні до пасажирів.

Чому так не можна казати? А тому, що треба використовувати лексику, адресовану всім пасажирам, у тому числі і тим, хто не ототожнює себе ні з чоловіками, ні з жінками.

На знак протесту після загибелі в США афроамериканця Джорджа Флойда, внаслідок грубого поводження з боку білих поліцейських, компанія Lego ухвалила сміливе рішення призупинити рекламу своїх конструкторів, які містять поліцейські автомобілі.

— Чи цей рух поширюється на Францію?

— Так, робиться це насамперед американськими компаніями, які ніби імпортують до Франції свої правила: постійне прославлення меншин, обцесію з приводу горезвісного ґендера, “антирасистське” виховання із заборонами на ті чи інші старі слова чи формули ввічливості…

Французькі компанії, які залежать від американського ринку, дотримуються цих нових правил беззаперечно. Так під час презентації своїх нових продуктів аналітикам і журналістам минулого літа компанія Sanofi раптом почала всіляко підкреслювати велику частку чорношкірих у загальній кількості своїх співробітників у США.

Хвиля цієї примусової боротьби з дискримінацією в американському стилі зараз набрала величезної сили. Але у Франції вона наштовхується на “кореневу” національну традицію, за якою ввічливість і делікатність поширюються на всіх членів суспільства (універсалістська культура), без привілеїв особливо постраждалих у минулому меншин.

Прагнучи не відриватися від народу, глави наших підприємств поки що дуже неохоче приймають норми “вокістського” руху. Але виступити відкрито проти цих норм французьким патронам буде непросто.

– Виходить, великі “бренди” прагнуть впливати на наші норми поведінки?

— Я думаю, що в глибині душі бізнесу начхати на всю цю нову етику. Але голови великих компаній у якийсь момент зрозуміли: недотримання норм “окістської” моралі може дорого їм обійтися. Минулої зими компанія Uber розіслала своїм “партнерам-водіям” листа з вимогою, яка зобов’язує шоферів ніколи не робити гомофобних заяв – навіть у приватних розмовах. Звичайно, я вважаю висловлювання проти будь-яких груп населення неприйнятними, але чому ми повинні саме у приватної компанії Uber запитувати, як поводитися? Компанії, ймовірно, слід приділити першочергову увагу питанням освіти. Якщо неприйняття мови ворожнечі, завдяки загальній освіті, підніметься у суспільстві, підуть на спад і випадки, коли водіїв звинувачували у зневажливому ставленні до гомосексуальних пар. Але чому Uber потребує письмових зобов’язань?

Це такий новий вид пуританізму. Раніше більшість брендів прагнули збільшити свої продажі, приносячи людям якнайбільше задоволення. І так, при цьому вони грали на психології: вони намагалися прищепити людям впевненість у собі, обіцяли міцне здоров’я і часом реально прагнули принести клієнту користь… Тепер бренди все частіше говорять тільки про добро і зло, дуже своєрідно просуваючи при цьому добро за гроші . Наприклад стверджується, що, миючись таким шампунем, ви боретеся з дискримінацією. А вживаючи таку каву, ви нібито набуваєте статусу людини, відповідально ставиться до проблеми глобального потепління.

— Чому це вас шокує?

— Само собою лицемірство мене не шокує. Але я боюся, що ця спільна плутанина, коли цінності змішують із маркетингом, сприятиме атомізації нашого суспільства, соціальному роз’єднанню. Бізнес може брати участь у тому, щоб вирішувати проблеми, якщо їх вирішення у суспільному інтересі. Але бізнес не повинен визначати, в чому полягає цей суспільний інтерес. Ця роль нормальному суспільстві належить парламенту.

Не треба бути філософом Паскалем, щоб зрозуміти, що політика на благо суспільства та комерційний пошук вигоди – це дві різні сфери. Гібридні моделі, що поєднують прибуток і зобов’язання, поступово набувають розвитку і у Франції. До речі, якщо справа не стосується ідеології “вокізму”, приватні компанії дуже добре працюють на спільну справу, особливо у професійній сфері.

Приватна компанія може бути дуже корисною у спільній справі, якщо вона ставить перед собою чітку мету дій у сфері компетенції. Наприклад, від компанії Coca-Cola я б очікувала вкладу в боротьбу з повальним ожирінням, викликаним масовим споживанням газованих напоїв на Заході. А натомість ми отримуємо довгі лекції для співробітників Coca-Cola на тему “історичні привілеї білих: чому це погано”.

— Деякі з цінностей, що захищаються транснаціональними корпораціями, зокрема цінності інклюзивності та гендеру, є відкрито прогресистськими. Часто за своєю “прогресивністю” ці корпорації навіть випереджають суспільство загалом і чинні закони. Звідки таке бажання “бігти попереду паровоза”?

— Транснаціональні корпорації прагнуть відповісти на запити глобалізованого середнього класу, а також на його найбільш забезпечену частину. Плюс їм цікаві запити молоді. Але запити ці транснаціональні корпорації беруть за “найменшим спільним знаменником”. Цей найменший спільний знаменник сьогодні має явний прогресистський характер: молоді та багаті загалом згодні, щоб на роботу брали людей усіх рас та сексуальних орієнтацій. Молоді це зрозуміло, а бізнесу вигідно, адже так посилюється конкуренція на ринку праці.

Тому бізнесу завжди хочеться випереджати закони. Щоправда, напруженість може спалахнути з несподіваного приводу. Наприклад, у Франції досі є опоненти сурогатного материнства, дозволеного в США, але не дозволеного поки що у Франції. Важливий нюанс для транснаціональних корпорацій. Це прагнення великих корпорацій підвести всі закони під американський стандарт викликає питання: а де суверенітет Франції? Я також побоююся, що це послабить національні засади та створить загрозу подальшого розколу між “прогресивними” заможними споживачами та робітничим класом, який вважається більш консервативним. Під час протесту “жовтих жилетів” Франція спромоглася усвідомити всю гостроту питання.

— Як ви поясните цей вплив бізнесу, що зростає, на сферу цінностей?

— По-перше, держав більше немає коштів, щоб реагувати на головні проблеми нашого часу. Державі за кишені екологічний перехід. В даний час найбільші корпорації сильніші за держави. І громадянське суспільство стихійно звертається до них для вирішення питань, які колись були прерогативою влади. Зсув особливо помітний у цифровому секторі, де Facebook, Google і навіть Apple контролюють цілі імперії.

Зараз саме ці групи визначають рамки свободи слова у західному світі, як ми це бачили після штурму Капітолію, коли Twitter та Facebook заблокували акаунти Дональда Трампа. Після цієї події Facebook відреагував на критику, створивши свого роду приватний конституційний суд, який схвалив дії компанії, яка заблокувала чинного президента Сполучених Штатів Америки. Виходить, за відсутності суворого регулювання з боку державних органів компанія може встановлювати свої власні закони!

Крім цього питання я вважаю, що зростання впливу бізнесу в галузі етики та цінностей також пояснюється крахом наших старих основних інститутів (політичних партій, профспілок, релігій тощо), які насамперед організовували ідеологічні дебати.

— Зрештою, можна говорити про перемогу компаній: вони створюють міцний бастіон, якому люди довіряють досі.

— Я думаю, що ця перемога короткострокова. Капіталізму потрібна демократія, щоб захистити себе від власних ексцесів. Бізнес не пристосований для організації спільного життя та визначення суспільних інтересів. Але ж сьогодні від бізнесу раптом почали чекати саме на це! Бізнес нині — законодавець моралі, чи йдеться про споживачів, які вимагають екологічно нешкідливих продуктів, чи працівників, які у пошуках сенсу життя мріють надати позитивний вплив на суспільство. Ці люди очікують, що їхній роботодавець буде прихильним до цінностей, тих ідей, які ними рухають. Вони чекають, що віддалена робота, що стирає ще більше межу між приватним та громадським життям, отримає подальше продовження. Щодо молоді, то вона, як і раніше, закохана у свої ідеали. Не цурається вона і брати він зобов’язання в ім’я цих ідеалів. А тут вам ще й підприємство пропонує “бонуси” як добрі справи. Ну от, багато хто і дарують свою довіру корпораціям через відсутність альтернативи.

— Хіба концепція корпоративної соціальної відповідальності бізнесу не спрямована на те, щоби компанії брали на себе соціальні зобов’язання?

— Після кризи 2008 року, яка наочно продемонструвала межі та крайнощі фінансового капіталізму, люди стали серйозно замислюватися про те, як регулювати роботу компаній. Звідси і поява вищезгаданої концепції, яка зобов’язувала підприємців враховувати соціальні та екологічні наслідки своєї діяльності. Але останні два-три роки дедалі більше великих корпорацій прирівнюють питання відповідальності до захисту ліберальної політичної програми.

У США, на прохання громадянського суспільства, багаті індустріальні холдинги загрожують бойкотом тим штатам США, чиї закони вважають несумісними з цінностями, які захищають ці самі холдинги. Ця політизація капіталізму порушує демократичний порядок, поступово перетворюючи навіть звичайну покупку на політичний жест. Багато американців тепер обирають фастфуд відповідно до політичних ідей, які захищає даний бренд. З 2020 року, за допомогою значка на своїй карті, Google дозволяє споживачам ідентифікувати магазини темношкірих власників, щоб саме їм віддати перевагу. Навіть супермаркет стає місцем боротьби! А от я думаю, що дуже небезпечно перетворювати банківську картку на бюлетень для голосування.

– Як протистояти хвилі “вокізму” в Європі?

Європа має захищати свою власну культуру у питанні корпоративної відповідальності. І в цьому весь сенс директиви щодо стандартизації позафінансової звітності компаній.

Це питання, до речі, уважно вивчене і французькою владою. Історично, наслідуючи німецьку ортодоксальну ліво-ліберальну традицію, Європа завжди більше відстоювала соціальну лінію, а не громадську. Це особливо чутлива тема для Франції, яка понад два століття дотримувалась моделі універсалістської інтеграції, прямо протилежної американській комунітарній моделі.

У США ваша ідентичність визначається відповідно до вашої раси та сексуальної орієнтації. У Франції управління різноманіттям зазвичай передбачає розмежування громадської та приватної сфер. Але в сучасному суспільстві дотримуватись подібного розмежування здається все більш важким. Можливо французька модель зможе адаптуватися хоча б незначною мірою. Але бізнесу не можна вирішувати результат дискусії з цього питання наодинці.

Гілен Монталамбер (Ghislain de Montalembert)



Source link

Якісна журналістська робота не може бути безкоштовною, інакше вона стає залежною від влади або олігархів.
Наш сайт існує виключно за рахунок реклами.
Будь ласка вимкніть ваш блокувальник реклами, щоб продовжити читання новин.
З повагою редакція