Володимир Мартусь. Капітан із мрією в серці

Протягом кількох днів фрегат “Штандарт”, екіпаж якого повернувся з експедиції”Полум’я Чесми. Грецький гамбіт, був відкритий для гостей у порту Рафін.

Історичний корабель на тлі сучасних лайнерів виглядав дуже ефектно. Із захопленням та інтересом відвідувачі піднімалися на борт, фотографувалися, спілкувалися, знайомилися з інформацією. “Мрії прекрасні втіленням” – девіз корабля та його капітана Володимира Мартуся: унікальну людину, яка побудувала унікальний корабель і не перестала мріяти.

Цілі досягнуто

Експедиція на Кікладські острови стала значною подією в рамках перехресного року історії двох країн – Росії та Греції. Володимир Мартусь розповів про основні моменти морського походу, свої враження та підсумки роботи:

– Нас скрізь зустрічали чудово, і в мене склалося відчуття, що ми чи не гості грецького уряду. Важко уявити собі більшу гостинність, ніж та, яка була надана нам на даний момент. На Паросі, де була база російського флоту, вітав нас на причалі мер, і практично всі жителі острова прийшли до нас у гості. У експедиційної групи теж усе склалося – вони взяли водолазне обладнання, працювали і знайшли те, що шукали – останки затонулих кораблів. В останній день перебування ми вийшли на те місце у бухті, де стояв на якорі наш флот. Підводні зйомки доповнилися зйомками дроном.

Про перехід на Хіос можу сказати одне – у схожу погоду я ще жодного разу не влучав: гроза така, що протягом двадцяти хвилин блискавку не вимикали. На Хіосі нам теж надали найтепліший прийом. Тут ми перечекали шторм і вшанували пам’ять загиблих у битві, опустивши вінки в море.

На Лімносі не з першого разу, але хлопці знайшли парусник “Святослав”, що затонув. Зробили відеофіксацію, оскільки дозволу на будь-які археологічні роботи не було. Тепер ми точно знаємо місце знаходження, і що на ньому є. Наступний крок – на урядовому рівні потрібно просити дозволу грецької сторони на підняття одного-двох гармат, щоб остаточно переконатися, чи це справді “Святослав”. Хоча інших варіантів немає. Велися підводні зйомки. Готуються два фільми – російською та грецькою мовами. Сенс експедиції полягав у тому, щоб підкреслити історичні зв’язки між Росією та Грецією. Поверталися з островів із попутним вітром. На мою думку, все пройшло успішно, і поставленої мети досягнуто. Принаймні, Олексій Нікулін, науковий керівник експедиції, був повністю задоволений. Він вважав, що зробили все, і навіть більше, ніж планувалося.

26 хвилин щастя

Розмова з капітаном плавно вийшла з теми експедиції, оскільки було цікаво дізнатися з перших рук відповіді на питання “Штандарта”. На сайті Проекту “Штандарт”, керівником якого є Володимир Мартусь, є чудовий документальний фільм, який зафіксував моменти будівництва корабля. Хто був той чоловік, який талановито зняв і зберіг це для історії, завдяки якому ми можемо відчути енергетику часу та людей, яких надихнуло та об’єднало спільну справу?

– Фільм зняв Юрій Александров, який працював у ленінградській кінохроніці. Якщо хтось ще пам’ятає, у радянських кінотеатрах покази художніх фільмів завжди передували хроніці. Він робив ці фільми близько 30 років. І ця людина, на добровільних засадах, приходила раз на два-три тижні і знімала на чорно-білу плівку камерою з трьома об’єктивами епізоди нашого життя. Усі матроси бурчали – Юрій особливо не втручався, але іноді просив на камеру щось зробити. В результаті вийшов добрий фільм. І я зараз розумію, що якби не він, розповісти реальну історію створення “Штандарта” було б взагалі неможливо. Як передати словами відчуття від спуску на воду корабля у присутності сорока тисяч людей чи свята випускників “Червоні вітрила” у 2005-му році, коли два мільйони глядачів дивляться у замилуванні на твій корабель – це колосальна енергетика. Щастя, що ці 26 хвилин.

Тисяча фунтів і вся королівська рать

Перші гроші для будівництва “Штандарта” були виручені від продажу в Європу шхуни “Святий Петро”, побудованої менш ніж за рік, для Володимира Мартуся на петрозаводській верфі “Варяг” і спущеної на воду 1991 року. Майбутні члени команди також брали участь у будівництві, набираючись досвіду. До речі, “Святий Петро” має фільмографію: шхуна засвітилася у всіх трьох частинах фільму “Пірати Карибського моря”. Як фінансувалося будівництво “Штандарта” далі?

– До “Штандарта” у мене була шхуна “Святий Петро”. Коли ми ходили світом, то потрапили в шторм, і людина, яка мені допомагала, англієць, залишила свою роботу в Англії, приїхала в Пітер і допомагала мені шукати спонсорів. Так вдало для нас склалося, що коли ми почали будувати “Штандарт”, змінився генеральний консул Великобританії. Ми попрямували до нього на прийом і потоваришували, знайшли розуміння та підтримку. Крім цього, відзначалося 300-річчя Великого посольства Петра I до Європи, і, коли в нас стояв уже готовий скелет корабля, до нас почали привозити всі делегації, які відвідували Петербург у зв’язку з цією подією. Їм показували Ермітаж, Російський музей та “Штандарт”, як щось, що зв’язує наші країни.

У мене на борту побував весь голландський уряд, вся голландська королівська родина, вся англійська королівська родина і таке інше. А один англієць прочитав у газеті, що будується такий корабель, і сам зателефонував із пропозицією про участь у фінансуванні, і протягом двох років ми отримували від нього по тисячі фунтів на місяць. Як бізнесмен, Родрік Кей розумів, що нам потрібна стабільність. За його підтримки ми почали планувати роботи. Це було важливо – нехай трохи грошей, але регулярно. І за ці два роки ми змогли просунутися вперед у будівництві. Насамкінець нам уже допомагали і посольство, і інші компанії, фонди, приватні особи. Але саме компанія “Dolphin Exhibition” допомогла нам у найважчий час.

Велике посольство

Аналогів “Штандарту” немає. Є кілька вітрильних фрегатів сімнадцятого-вісімнадцятого століть в Австралії та Америці. Але з такою виховною та патріотичною складовою – якщо завгодно, життєвою філософією – він один. Тут власним прикладом навчають, як бути справжнім у житті. Як по-справжньому працювати, долати труднощі, будувати та цінувати стосунки, пишатися прапором та країною. Любити море. І не боятися мріяти.

– Велике посольство Петра I відіграло свою роль у нашій справі. По суті те, чим ми займаємось – те саме посольство. І “Штандарт” можна розглядати як свого роду міст від славних часів Петра I до нашого часу. Головне завдання “Штандарта” залишається незмінним – бути навчальним кораблем, виховувати молоде покоління через залучення до вітрильного спорту, романтику морських подорожей та далеких країн, формуючи віру в себе, у свої сили, у людей та навколишній світ. Ми набирали молодих хлопців, привозили їх до Європи та показували, як воно буває. Причому показували так, щоб їм сподобалося, і вони зацікавилися – так правильно ставитися до природи та екології, так правильно будувати відносини між людьми. Повертаючись додому, вони вже з позицій іншого рівня та знання дивилися на те, що відбувається тут. Це можна назвати місією. І ми досі продовжуємо. Тільки місія розширилася: люди різних націй та національностей на борту – вже звичайна справа.

Командує лише капітан

Капітан Володимир Мартусь – професіонал із величезним досвідом. Що для нього найскладніше у кожному виході у море? Виявилося, треба бути ще й добрим психологом. На борту завжди нові люди, за винятком постійного екіпажу. І вони поводяться по-різному. Але командує тут лише капітан.

– Завжди складно налагодити дисципліну. Приїжджають дорослі люди, багато з них – керівники, які звикли віддавати розпорядження, і починають вести себе тут так само. Мені треба побудувати стосунки так, щоб їх не образити і водночас позначити, що на кораблі є особлива дисципліна, яку треба суворо дотримуватися. Це складна робота капітана, решта – на задоволення. Якби було інакше, не займався б цим стільки років.

І ще важливо – я волію людям довіряти. Нехай буде один відсоток ймовірності того, що може статися щось негативне. Але з іншими 99 людьми зі 100 я говоритиму, як з хорошими людьми, і вони відповідатимуть мені тим самим. Тоді виходять здорові стосунки. Відсутність дурної підозрілості позбавляє всього.

Якщо море кличе

Кожен бажаючий може вирушити в морську подорож і проявити себе на справжньому історичному вітрильнику, на якийсь час стати членом команди “Штандарта”, а новачок з першого дня може стояти за штурвалом. Як потрапити на корабель і від чого залежить маршрут?

– Щоб потрапити на корабель, потрібен бажання та час. Тут ми намагаємося ставити завдання людині за її силами. Ми маємо практикантів, яких ми беремо на тиждень, і це легко. А є постійна екіпаж, куди потрапити дуже важко. Спочатку треба бути схожим практикантом за власні гроші; потім волонтером, щоб екіпаж зрозумів, що ти вмієш робити і наскільки добре знаєш корабель, і тільки тоді може постати питання – чи ти ввійдеш до складу основного екіпажу. Для цього потрібно дуже постаратися. Що стосується маршруту – корабель має заробляти гроші, інакше ми збанкрутуємо і не зможемо його ремонтувати. Тому для мене важлива фінансова складова маршруту. Якщо є фестивалі та платять контракт, я йду туди. Якщо цього немає, йду із практикантами туди, куди цікаво їм. Якщо нема й цього, йду в таке місце, де ми можемо запросити на корабель публіку, і люди відвідають його як музей.

“Катті Сарк”. Не прогаяти шанс

Коли за спиною понад двадцять років під вітрилами “Штандарта” і простіше сказати, де ще не був (а цих місць залишилося небагато), як почувається капітан Володимир Мартусь і про що мріє?

– Відчуваю, що вже “засидівся”. Двадцять два роки на одному кораблі – це трішки довго. Має бути рух. Розвиток. Зріст. У мене є щонайменше троє помічників, яким я можу залишати корабель у разі потреби. Є великий досвід плавань, організації роботи та змісту історичного вітрильника, є знання та вміння. І є бажання побудувати новий корабель – точну копію чайного кліпера “Катті Сарк”, найзнаменитішого у світі вітрильника, щоб показати – силою вітру, екологічно, можна возити вантаж. І, продовжуючи традиції “Штандарта”, він буде школою під вітрилами: у море зможуть виходити і любителі романтики, і майбутні професіонали-мореходи.

Якби англійці не проголосували за Brexit, то я б його, мабуть, уже збудував. Ідея фінансування – англійські благодійні пожертвування та європейські гроші. Але за місяць до початку рекламної кампанії Англія з Європою розійшлися різними фарватерами. Плюс ще пандемія. Але якщо є бажання завжди знайдеться спосіб. Чекаємо на шанс, головне – його не прогаяти.

Фото автора.

.



Source link