Невеселе святкування 30-річчя патріаршества Варфоломія

Варфоломій зустрів свій 30-річний ювілей патріаршества. Проводимо стислий аналіз результатів його патріаршого служіння.

22 жовтня 2021 р. «його божественна всесвятість» (офіційний титул глави Фанара) патріарх Константинопольський Варфоломій відзначив 30-річний ювілей свого перебування на престолі. Цього дня на Фанарі була відслужена Літургія, під час якої гості привітали патріарха Варфоломія з цією солідною річницею. Ось тільки гостей цих було лише двоє. Американське грекомовне видання Orthodox Times перерахувало їх поіменно: «Митрополит Тирговиський Ніфон, представник Румунського Патріархату, архієпископ Тернопільський та Кременецький Нестор, представник Української Православної Церкви присутні, щоб вшанувати Вселенського Патріарха». Інші присутні – це архієреї Константинопольського патріархату, фанарське духовенство та мирські особи.

Нестор Писик (ліворуч) та митрополит Нифон.

Не треба бентежитись повідомленням Orthodox Times, що голову Фанара приїхав привітати «представник Української Православної Церкви». Це усвідомлена спроба фанаріотського видання приписати ПЦУ ту назву, яку вони намагаються вкрасти у справжньої Української Православної Церкви на чолі з Митрополитом Онуфрієм. Людина, названа «архієпископом Тернопільським та Кременецьким Нестором» – це представник ПЦУ, який є великим шанувальником «грецького» православ’я.

Архієрей Румунського Патріархату митрополит Тирговиський Ніфон (Міхейце) – канонічний архієрей, який займає свою кафедру вже майже 22 роки. Його біографія дуже примітна. Крім Бухарестської духовної семінарії та Богословського інституту Бухарестського університету він навчався в Оксфордському університеті, англіканському коледжі в Єрусалимі (Ізраїль), Женевському університеті (Швейцарія) та Католицькому університеті святого Миколая в Оттаві (Канада). Є активним учасником екуменічного руху, брав участь у багатьох екуменічних заходах, переважно як голова делегації Румунської Православної Церкви.

Цікаво, що цей архієрей представляв Румунську Церкву на зустрічі Аммана. Більше того, після Аммана він закликав до підготовки до Загальноправославної зустрічі. Нагадаємо, зустріч Предстоятелів та делегацій Помісних Православних Церков відбулася у столиці Йорданії м. Аммані 26 лютого 2020 р. З ініціативою її проведення виступив Патріарх Єрусалимський Феофіл III. На зустрічі були присутні: Патріарх Московський і всієї Русі Кирило, Патріарх Сербський Іриней, Митрополит Чеських земель та Словаччини Ростислав, а також делегація Румунської Православної Церкви на чолі з митрополитом Тирговіштським Нифоном та делегація Польської Православної Церкви, яку очолив архієпископ. На зустрічі обговорювалися пошуки шляхів подолання кризи у Православ’ї, викликаної втручанням патріарха Варфоломія у церковні справи в Україні. Оскільки глава Фанара був різко проти проведення подібної зустрічі, то всі, хто взяв участь у ній, могли їм розглядатися як опоненти політики Фанара, у тому числі й митрополит Ніфон. Чому за такого розкладу він, єдиний архієрей з усіх Помісних Церков, поїхав привітати патріарха Варфоломія, доки залишається невідомим.

У будь-якому випадку вельми символічно, що особисто привітати патріарха Варфоломія з такою значною подією як 30-річчя патріаршества прибув лише один архієрей, який не має канонічної хіротонії Нестор Писик. Адже ювілей – це чудова нагода влаштувати пишні урочистості, запросити представницькі делегації з Помісних Церков і показати тим, що Константинопольський патріарх є лідером Православного Світу. Можна не сумніватися, що так воно б і було, якби авторитет патріарха Варфоломія справді був високим серед Помісних Церков. Але зараз про це говорити не доводиться. За фактом патріарх Варфоломій, який багато говорить про ізоляцію Російської православної церкви, сам опинився в ізоляції.

Як розцінити відсутність на урочистостях представників тих Помісних Церков, які визнали ПЦУ, а отже, і погодились із чільністю Фанара у Православ’ї?

Те, що главу Фанара не привітала РПЦ чи Сербська Церква, яка також багато потерпіла від «його божественного всесвятості», зрозуміло, але як розцінити відсутність на урочистостях представників тих Помісних Церков, які визнали ПЦУ, а отже, і погодилися з чільністю Фанара в Православ’ї? Нагадаємо, це Олександрійська, Кіпрська та Елладська Церкви. І чи означає це, що ці Церкви й надалі дистанціюватимуться від патріарха Варфоломія?

Перш ніж відповідати на ці питання, доцільно подивитися на результати діяльності патріарха Варфоломія на посту предстоятеля Константинопольської Церкви. Необхідно визнати, що значних результатів цієї діяльності немає. А головною символічною подією патріаршества Варфоломія є перетворення храму Святої Софії на діючу мечеть у 2020 р., проти чого «його божественна всесвятість» навіть не наважився протестувати. Це мовчання було дуже промовистим, адже на той час із протестами виступили США, ЄС, Франція та інші держави, а також багато Помісних Церкв (насамперед РПЦ). Усі чекали на якусь реакцію патріарха Варфоломія, але він промовчав. Тільки перед самою подією він заявив, що він «в шоці». Це було розцінено як боягузтво і дуже пошкодило репутацію глави Фанара в очах православних і взагалі християн.

Якщо говорити загалом про патріарство Варфоломія, то головними його характеристиками будуть такі.

По-перше, це втручання у справи інших Помісних Церков. Ще у 2008 р. впливова турецька газета «Джимхурієт» опублікувала статтю із різкою критикою патріарха Варфоломія за втручання у внутрішні справи інших країн – «від Кіпру до Естонії, від Єрусалиму до України». У статті стверджувалося, що це створює зовнішньополітичні проблеми Турецькій державі, оскільки «держава Туреччини не втручається у внутрішні справи інших країн. Виходить, що Патріарх Варфоломій має одну позицію, а держава Туреччина – іншу. Ця ситуація справді є дуже неоднозначною, оскільки, згідно з турецьким законодавством, Константинопольський патріарх має ранг державного службовця. Апогеєм політики втручання глави Фанара у справи інших Церков є його рішення щодо України, в якому він легалізував розкольників, а канонічну УПЦ, навпаки, визнав неіснуючою.

По-друге, це, у повному розумінні слова, шалений екуменізм. Патріарх Варфоломій не лише є активним учасником екуменічного руху загалом, а й прагне об’єднання з католиками у найближчому майбутньому, про що він неодноразово заявляв. Причому головною перешкодою для такого об’єднання з погляду глави Фанара є не так догматичні розбіжності між Православ’ям і католичеством, як питання про так звану «першість». Саме це питання займає значне місце у переговорному процесі. Квінтесенцією екуменічних устремлінь патріарха Варфоломія можна вважати його слова, сказані в день пам’яті святого апостола Андрія Первозванного у 2020 р. У своїй проповіді глава Фанара заявив, що об’єднання православних з католиками відбудеться «незважаючи на заперечення тих, хто або недооцінює цінність утопією».

Глава Фанара заявив, що об’єднання православних із католиками відбудеться «попри заперечення тих, хто або недооцінює цінність богослов’я, або вважає екуменізм утопією».

По-третє, це поступ теорії, а краще сказати єресі «константинопольського папізму», згідно з якою Константинопольський патріарх є фактичним главою Церкви, першим без рівних, наділеним особливими та винятковими повноваженнями.

По-четверте, це зміцнення своєї особистої влади всередині Константинопольського патріархату. Приблизно з 2008 по 2011 р. патріарх Варфоломій здійснив повномасштабну кадрову революцію в Константинопольському патріархаті, змусивши піти зі своїх постів усіх архієреїв і представників духовенства, які могли хоч у чомусь вказати патріарху на його неправоту. Замість них були призначені молоді, амбітні та віддані особисто патріарху Варфоломію особи. Одну з найзапашніших кар’єр зробив у цей час нинішній глава Американської Архієпископії Елпідофор (Ламбрініадіс), автор формулювання «перший без рівних» та активний лобіст піднесення Константинопольського патріархату.

По-п’яте, це явна, абсолютно не прихована залежність від американського істеблішменту, дотримання у всьому політичному курсі адміністрації США. Усі важливі рішення та кроки Константинопольського патріарха або ініціювалися, або узгоджувалися з представниками американської влади. Найголовніші з них – це рішення щодо України та щодо об’єднання з католиками. Ось, наприклад, твіт посольства США в Україні про відвідини С. Браунбеком Києва 12 вересня 2018 р.

Скріншот публікації Посольства США в Україні в Твіттер.

У повідомленні прямо сказано, що темою переговорів була автокефалія. У цей же час у Києві діяли два так званих екзархи Фанара, які також готували автокефалію, а 11 жовтня 2018 р. Константинопольський патріархат ухвалив ті самі злочинні рішення щодо легалізації розкольників та надання їм «автокефалії».

Після зустрічі патріарха Варфоломія з тодішнім віце-президентом США Джо Байденом у 2014 р., на якій обговорювався діалог Фанара з Ватиканом, глава Фанара підписав з папою Франциском спільну Декларацію, в якій заявлявся твердий намір Фанара та Ватикану Ми висловлюємо наш щирий і стійкий намір, підкоряючись бажанню Господа нашого Ісуса Христа, активізувати наші зусилля щодо досягнення повної єдності всіх християн, і насамперед між католиками та православними». Що ж до дій патріарха Варфоломія в Україні, то вони повністю ініціювалися, контролювалися і підтримувалися офіційним представником США з питань релігійної свободи Семом Браунбеком та іншими чиновниками американського Держдепу. Щоб у цьому переконатися, достатньо зіставити графік зустрічей цих осіб із учасниками українського проекту Фанара та датами рішень та подій у рамках цього проекту.

Втім, патріарх Варфоломій щодо своєї фактичної підпорядкованості американському істеблішменту лише продовжує лінію своїх попередників, і особливо патріарха Афінагора (Спіру), який прямо заявляв про те, що «наріжний камінь його діяльності як патріарха – просування американських ідеалів» (з донесення генконсула) у Стамбулі Макаті в Держдепартамент).

Після цього дуже побіжного ознайомлення з «здобутками» патріарха Варфоломія на своїй посаді можна поставити риторичне запитання – а з чим його, власне, вітати у день 30-річчя патріаршества? Незабаром після святкування свого ювілею глава Фанара вирушив у 12-денний візит до США, під час якого зустрівся з затятим прихильником ЛГБТ та абортів президентом США Джо Байденом. І ця зустріч свідчить, що практика виконання волі США навіть на шкоду своїм релігійним інтересам (не кажучи вже про дотримання канонів Церкви) продовжується і набирає все більших обертів. А те, що після переговорів із патріархом Варфоломієм вже анонсовано переговори американського президента з папою Франциском, каже, що справа об’єднання Фанара та Ватикану під патронатом американських політиків активно рухається до свого апогею. У цих умовах цілком можливо, що питання вибору стоятиме так: або залишитися православним, або йти за патріархом Варфоломієм в унію з католиками.

Навряд це те, чого хочуть Помісні Православні Церкви, принаймні духовенство і простий церковний народ. Ось і доводиться патріарху Варфоломію святкувати ювілей свого патріаршества всього з одним архієреєм з Румунської Церкви та з Нестором Писиком, який був рукопокладений у єпископи відлученим від Церкви Філаретом Денисенком. Додає невеселого гумору це все і те що, що Денисенко наступного дня, тобто. 23 жовтня 2021 р. прийняв під свій омофор групу грецьких старостильників, яких сам Варфоломій вважає розкольниками.

Можна згадати слова апостола Павла: «Не обманюйтеся: Бог лаймо не буває. Що посіє людина, те й пожне…» (Гал 6:7). Втім, поки жива людина на землі, двері покаяння для неї відчинені.

СПЖ

.



Source link

Якісна журналістська робота не може бути безкоштовною, інакше вона стає залежною від влади або олігархів.
Наш сайт існує виключно за рахунок реклами.
Будь ласка вимкніть ваш блокувальник реклами, щоб продовжити читання новин.
З повагою редакція