Турецька експансія на Балканах

Балкани стають центром тяжіння для багатьох зовнішніх інтересантів – від Пекіна до Вашингтона і від Брюсселя до Ер-Рійяда. Помітну активність на цьому напрямі проявляє Анкара.

Регіон важливий для Туреччини з історико-культурної, політичної та економічної точок зору, служить для неї «мостом» до Європи. До того ж тюрксько-ісламська парадигма зовнішньої політики підштовхує Анкару до активних дій: майже 17 млн. Або більше третини всього населення тут – мусульмани,[i] а Реджеп Тайіп Ердоган позиціонує себе в якості головного «адвоката» ісламського світу. І треба визнати, що його авторитет, як покровителя балканської умми, зростає.

Мусульмани чисельно переважають в Албанії, Косово, Боснії і Герцеговині, Санджаку (в Сербії). А в Македонії і Чорногорії, наприклад, частка мусульманського населення становить, відповідно, 33% і 17%. Більш того, на півострові проживає близько півтора мільйонів балканських турків, незважаючи на те, що багато хто з них емігрували до Туреччини, а після другої світової війни Туреччина і Греція провели обмін населенням.

Підвищений інтерес до регіону Анкара стала проявляти з моменту розпаду Югославії. Але новий імпульс балканський напрям отримало в 2009 році, з приходом до турецького МЗС Ахмета Давутоглу, який заявив, що Туреччина візьме на себе роль посередника між ЄС і країнами регіону, сприяючи зближенню і інтеграції останніх в євроатлантичні структури.

З тих пір поступальним зростанням характеризуються турецько-балканські зовнішньоекономічні зв’язки, військово-політичне співробітництво. Основним напрямком його стало залучення держав регіону в програми НАТО, реформування збройних сил балканських держав у відповідність з його стандартами. Анкара, починаючи з 1995 року, брала участь у всіх натівських операціях на Балканах, відрядила своїх військовослужбовців в міжнародні сили безпеки в Косово, Боснії і Герцеговині. І зупинятися не планує – в турецьких військових училищах викладають сербський, хорватський та албанський мови.

В останні роки Туреччина все частіше змушує говорити про свою «м’яку силу», і Балкани не стали винятком. Тут реалізуються десятки проектів в сфері освіти, охорони здоров’я та культури. Туреччина фінансує гуманітарні кампанії, інвестує великі суми в освітні і медичні проекти, в інфраструктурні та енергетичні об’єкти. На стадії здійснення знаходиться план створення спільних підручників з історії регіону з Албанією, Північної Македонією, Боснією і Герцеговиною. А по визнанню інтернет-видання Balkan Insight, популярність турецьких «мильних опер» на Балканах сприяє зростанню авторитету Туреччини, одночасно дозволяючи їй «переписувати історію».

Якщо в 1990-і роки балканська політика Анкари була спрямована, перш за все, на близькі в етнічному і релігійному відношенні держави і групи населення, то сьогодні Туреччина намагається «охопити» своєю увагою всі країни півострова. При цьому основними партнерами турки вважають Албанію, Боснію і Герцеговину, Північну Македонію, Румунію. Контрагентами «другого рівня» – Хорватію, Чорногорію, Косово і Сербію. Причому значення останньої в очах турецької дипломатії зростає.

Так, Ердоган, який відвідав Белград в жовтні минулого року, Назвав Сербію «ключовою країною для світу і стабільності на Балканах», співпраця з якою досягло «ідеального» рівня.

В опонентів значаться Болгарія (в меншій мірі) і Греція – країни, в яких сильні антитурецькі настрою. Особливо Греція. Як зазначає турецька газета Hürriyet, Анкара і Афіни «протистоять один одному на декількох фронтах» – це сухопутний кордон, Акваторія Егейського моря, Кіпр і в цілому Східне Середземномор’я, де дискусійними залишаються питання про багатому природним газом континентальний шельф і морських кордонах.[ii] Суперечка про приналежність розвіданих і передбачуваних газових родовищ зовсім недавно мало не вилився у відкрите протистояння: міністр оборони Греції Нікос Панайотопулос, в інтерв’ю грецькому телеканалу Star, тоді пригрозив навіть «взятися за зброю». Його турецький колега відповів адекватно: «… ми наполегливі та рішучі в захисті наших інтересів і наших прав, і у нас є необхідна для цього міць». Правда досить скоро обидві сторони пом’якшили риторику.

У Балканському регіоні Туреччини доводиться конкурувати, перш за все, з Європейським союзом, небезпідставно розглядає регіон, як «природну» зону своїх інтересів. Причому напруження цієї конкуренції наростає, у міру загального охолодження відносин між Анкарою і Брюсселем.

Євроатлантичний вектор сьогодні домінує в зовнішній політиці практично всіх балканських країн, незважаючи на те, що райдужні очікування від розширення співпраці з Заходом поки виправдовуються далеко не завжди. «Європейської солідарності не існує», – сумно констатував, наприклад, сербський президент, оголошуючи в країні надзвичайний стан через коронавирусной пандемії. [iii] Проте Болгарія, Румунія, Албанія, Хорватія, Чорногорія і Північна Македонія вступили в НАТО. Болгарія, Греція, Румунія і Хорватія є членами ЄС. Сербія і Чорногорія ведуть переговори про вступ до єдиної Європи, Албанії та Північної Македонії Брюссель дав на це зелене світло. Хоча при цьому чиновники Євросоюзу останнім часом все частіше визнають, що у них вже немає можливостей для прийому нових членів – внутрішніх проблем вистачає.

Однак ЄС не знижує активності, так як, на думку цілого ряду західних аналітиків, мало не єдиним фактором, що стримує черговий «балканський вибух», є надії країн регіону на вступ в ЄС. Плюс до цього занепокоєння у європейців викликає наростаюча активність Туреччини, Саудівської Аравії і ОАЕ в регіоні. Згадаймо, ще в 2017 році міністр оборони Австрії Ханс-Петер Доскоціл висловив заклопотаність «повільної ісламізації Балкан». Ну і, звичайно, ЄС намагається всіма силами зменшити вплив Росії і Китаю.

У цій справі повну одностайність з Брюсселем проявляє Вашингтон. Так, в травні 2018 держсекретар США Майк Помпео, виступаючи в комітеті з міжнародних справ палати представників США, заявив, що Росія (і Туреччина теж) нібито займається «дестабілізацією ситуації» на Балканах. Звідси – посилення військової присутності американців (їх військові бази розташовані на території трьох країн регіону) і залучення балканських держав до програм НАТО. Хоча, згідно з офіційним формулюванням Держдепартаменту, єдиною метою американської політики на Балканах є «сприяння державам регіону в зміцненні миру, встановлення стабільності і створенні умов розвитку».[iv] Але Балкани пам’ятають югославський криза і роль НАТО в агресивному розвалі цієї держави.

У поточних умовах тертя з Анкарою штовхають Вашингтон до створення своєї військової інфраструктури з опорою на Румунію, тут розміщені елементи ПРО США, і Болгарію, де розгорнуті аж чотири американські військові бази. А два роки тому США анонсували створення ще декількох баз на півострові, переважно в Греції.

Сьогодні Балкани можна віднести до важливих напрямків для російської зовнішньої політики. У ряді країн, і перш за все в Сербії, зберігається запит на російську присутність. На думку авторів доповіді «Куди йдуть Балкани? Нова парадигма співробітництва для Росії »(2018 г.) дискусійного клубу« Валдай », Росії необхідно докласти зусиль до розширення кола партнерів в цьому регіоні, одночасно налагоджуючи взаємодію із зовнішніми гравцями.[v] Одним з напрямків такої взаємодії могло б стати продовження «турецького потоку” в Європу.

Повертаючись до Туреччини, підкреслимо важливість регіону в рамках парадигми «неоосманізму», яка передбачає поширення економічного, культурного і політичного впливу на колишні території Османської імперії. Ця доктрина в останні роки офіційно не декларується, але фактично становить ідеологічну основу зовнішньої політики держави.

У 90-х роках минулого століття, на хвилі ейфорії від освіти цілого ряду тюркських держав, одним з головних напрямків зовнішньої політики Анкари було проголошено створення «Тюркського світу» – на думку політичних еліт країни, лідерство в цьому «світі» підвищило б значимість Туреччини на міжнародній арені і таким чином полегшило б її вступ до Європейського союзу. Зараз, схоже, поставлена ​​більш амбітне завдання: у рамках цієї ідеології Туреччина претендує на те, щоб позиціонувати себе в якості рівноправного партнера всієї єдиної Європи, і присутність на Балканах для неї життєво важливо.

«Тюркський світ» не склався з багатьох причин, серед іншого – ідею не підтримав Захід. Своїх же сил і впливу у Туреччині на її реалізацію не вистачило. Точно так же Заходу не потрібен Pax Ottomana ні в якій формі, а зусилля по його побудови можуть, в кінцевому підсумку, виявитися непосильним тягарем для турецької економіки.

Думка автора може не збігатися з позицією редакції.

[i] https://www.livepopulation.com/world.html

[ii] https://www.hurriyetdailynews.com/opinion/ariana-ferentinou/greece-and-turkey-tensions-need-to-ease-155357

[iii] https://eurasia.expert/chto-stoit-za-povorotom-balkan-na-vostok/

[iv] http://alleuropa.ru/?p=16273

[v] https://ru.valdaiclub.com/a/reports/kuda-idut-balkany/

.



Source link

Якісна журналістська робота не може бути безкоштовною, інакше вона стає залежною від влади або олігархів.
Наш сайт існує виключно за рахунок реклами.
Будь ласка вимкніть ваш блокувальник реклами, щоб продовжити читання новин.
З повагою редакція